Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

б) Церква на Буковині

Прилучення Буковини до Австрії 1774 року застало Православну Церкву в тім краю поділено між двома єпархіями: більша частина входила до єпархії в Радівцях, друга — менша частина — до Сучавської єпархії. Зверхником обох був митрополит Яський. Австрійський уряд не бажав, щоб Православна Церква Буковини підлягала владі митрополита чужої держави. Тому цісар Иосиф II видав 1781 року «патент», яким віддано всі парафії та манастирі в межах австрійської Буковини єпископові Досифеєві (Дозофтієві) Херескулу, єпископові Радовецькому. Після того митрополит Яський зрікся своєї влади над єпархією в Радівцях та в Сучаві, а Досифей іменувався єпископом Буковини. Того ж року єпископську катедру перенесено до Чернівців, де збудовано пишну резиденцію й засновано Консисторію. Деякий час єпископія була незалежною, але року 1783 прилучено її до митрополії в Карловицях Сремських, у Славонії Це була Сербська Православна Церква в Австрії. У складі її перебувала Буковинська Церква до 1873 року.

У перших часах перебування під австрійською владою на Буковині було коло 20 манастирів та скитів з 466 ченцями та 88 черницями. Найбільші манастирі були в Путні, в Драгомирні, в Сучаві та в Сучавиці. 1782 року австрійський уряд зліквідував 14 менших манастирів, а церковні маєтки секуляризував. З тих маєтків — лісів, орних полів, рибних ставків, що дорівнювали четвертій частині площі Буковини — створено «церковно-релігійний фонд». Розпорядження фондом було в руках управління в Чернівцях, під загальним контролем австрійського уряду. За рахунок цього фонду утримувалось манастирі, церкви, середні школи, Богословський Інститут у Чернівцях (1824), Богословський факультет при Чернівецькому університеті (1875), збудували 1860 року резиденцію митрополита і катедральну церкву в Чернівцях тощо.

Православна людність Буковини складалася з українців, які називали себе «русинами», і румунів, які називали себе «волохами». Українці були автохтонами з найдавніших часів, потомками уличів і тиверців. Обидва народи сповідали православну віру, і тому українців часто називали волохами, не надаючи значення національній різниці.

Найбільше значення для історії Православної Церкви на Буковині мав митрополит Євген Гакман (1835-1873). Він був українцем, але багато зробив для румунів; коштом релігійного фонду засновано румунську гімназію в Сучаві та румунську реальну школу в Чернівцях. Викладовою мовою в Богословському Інституті стала румунська, а не латинська, як було раніше. Але митрополит Євген рипуче виступив проти домагань румунського митрополита та послів прилучити Буковинську єпархію до Румунської митрополії. 1873 року він добився від австрійського уряду утворення незалежної Буковинської митрополії, до якої прилучено і Церкву в Далмації. Євген Гакман був першим митрополитом Буковини.

Другою заслугою Євгена Гакмана було заснування Товариства «Руська Бесіда» в Чернівцях року 1870. «Руська Бесіда» об'єднала національно-свідомих українців, учителів, священиків, політиків. До Товариства належали — С. Смаль- Стоцький, Юрій Федькович, оо. Г. і Є. Воробкевичі, М. Василько та інші діячі.

Зрумунізований українець, митрополит Сильвестр Андрієвич-Морар (1880-1895) призначив на всі посади румунів і нищив усі українські здобутки на церковному полі.

Небагато міг зробити наступник його, митрополит Аркадій Чуперкович (1896-1902), що лише шість років посідав митрополичу катедру. Головне, що зроблено за його правління — це укладення катехизису та підручника релігії українською мовою.