Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

2. Наука

На тлі широкої й ґрунтовної освіти, яку діставала українська інтелігенція XVII та XVIII ст., виділяються вчені з різних галузей знання.

а) Історія

Найбільший інтерес серед учених України являють дослідники історії України. В другій половині XVII ст. виступають автори, які захоплюються історією своєї батьківщини. Бурхлива доба XVI-XVII ст. з церковною'боротьбою викликала інтерес до історії України, намагання опертися в боротьбі на минуле. Вона залишила цінні твори Стефана Зизанія, Христофора Філалета, Іпатія Потія, Захарія Копистенського, Касіяна Саковича, Мелетія Смот-рицького, гуртка, що зібрався біля Петра Могили та Київської Колегії.

Хмельниччина і нова Українська держава дали новий поштовх для історичних дослідів. Історичні праці виходять з рамок літописного оповідання й набирають форм прагматичної історії. З'являються — «Хроніка» Теодосія Сафоновича (1762), «Синопсис», який приписують Інокентієві Гізелеві (1674); «Літописець» — Леонтія Боболинського (1699). З цих творів найбільше значення має «Синопсис», стислий підручник історії України, який витримав кілька десятків видань. Усі ці праці мали характер компілятивний, спиралися переважно на польські хроніки, але цінним в них було те, що вони встановлювали тяглість історії України від Княжої доби.

Наприкінці XVII і на початку XVIII ст. з'являються так звані «козацькі літописи»: «Самовидець» — імовірно Романа Ракушки, що брав участь у визвольній війні і закінчив життя протопопом Стародубським; полковника Гадяцького, Григорія Граб'янки «Действія презельнои... небывалой брани Богдана Хмельницкого...» та канцеляриста Генеральної Канцелярії Самійла Величка — «Сказаніе о войне козацкой зъ поляками чрезъ Зиновія Богдана Хмельницкого». Всі ці твори — прагматична історія Хмельниччини. Особливо важливе «Сказаніе» С. Величка, який використовує багато джерел. Він високо оцінює Богдана Хмельницького і зворушливо описує добу Руїни.

У XVIII ст. виходять історичні твори, які генетично зв'язують добу Гетьманщини з Княжою добою. У 1730-их роках складено «Краткое описаніе Малороссіи»; в 1751 році. Г. Показ написав «Описаніе о Малой Россіи»; в 1765 році П. Симоновський — «Краткое описаніе о козацком малороссійском народе»; в 1770 році С. Лукомський — «Собраніе историческое». Великою заслугою цих істориків України є те, що вони твердо поставили питання про тяглість історії України і єдність українського народу від Княжої доби до XVIII ст., єдність його держави.

Велике значення для розуміння ідеології, характеру культури, прагнень української еліти XVIII ст. мають мемуари та щоденники. З тих, що збереглися до наших часів, видатним є написаний французькою мовою «Дневник» Петра Апостола (1725-1727 рр.), сина гетьмана Данила Апостола. Петро Апостол, що мав широку освіту і володів кількома мовами, довгий час залишався «закладнем» за свого батька у Петербурзі, де був прийнятий у вищому столичному товаристві і при царському дворі. Величезний «Дневник» (1735-1740 років) залишив генеральний підскарбій Яків Маркович, освічена, спостережлива людина з широким діяпазоном наукових інтересів. Маркович цікавився природознавством, літературою, історією, закуповував книжки за кордоном, передплачував чужомовні часописи. Він докладно, день за днем, занотовував усе, що діялося біля нього: від погоди, стану власного здоров'я, кількості випитого вина, відвідин, розмов, стану господарева — до високої політики. Щоденник Я. Марковича є незрівнянним історичним джерелом.

Дуже важливим джерелом історії України є «Дневник» генерального хорунжого М. Ханенка, який близько стояв до гетьманів І. Скоропадського, П. Полуботка та Д. Апостола і був одним з найбільш освічених людей свого часу, блискучим дипломатом і палким українським патріотом.