Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

г)Генеральна військова канцелярія

В 1720 році створено російського типу нову установу центрального управління — Генеральну військову канцелярію. На чолі її стояв генеральний писар. Вона мала дві частини: колеґіяльну, розпорядчу частину, т. зв. «Присутствіє», що складалося з кількох генеральних старшин, серед яких згодом з'явилися й російські члени в рівному числі з українськими, і звичайного апарату.

г) Генеральна старшина

В Україні не було впливових палацових слуг, які перетворювалися б на достойників держави. Причина цьому полягала в тому, що шлях між Княжою добою і Козацькою державою був перерваний і 1648 року вищими достойниками стали не палацові слуги, а вищі військові урядники, з військовими рангами, які згодом стали вищими достойниками держави. Як вища палата старшинської ради — колегія генеральної старшини була постійною радою при гетьмані. Генеральну старшину обирали збори генеральної або старшинської ради, або призначали гетьмани. Після Скоропадського обирали трьох кандидатів, з яких одного призначав російський уряд.

Правильного переходу від одного уряду до іншого в Гетьманщині не було, і тому тяжко встановлювати співвідношення членів старшини. Єдиний конкретний розподіл був на вищу і нижчу старшину. Кожний з генеральної старшини був членом старшинської ради, керівником певного уряду, а крім того виконував з наказу гетьмана різні доручення, не зв'язані з його урядом.

До вищої генеральної старшини належали: обозний, суддя, підскарбій та писар.

Перше місце після гетьмана належало генеральному обозному. Він був заступником гетьмана під час його відсутности, виконував обов'язки наказного гетьмана, завідував артилерією. Здебільшого генеральні обозні були головнокомандувачами під час походів, якщо в них не брав участи гетьман. Генеральні обозні часто були послами до чужих держав.

Далі йшли генеральні судді. В XVII ст. був один суддя, а з кінця XVII ст. їх було по два. Генеральні судді не тільки керували судом, але й виконували різні доручення гетьмана (С. Богданович їздив у 1654 році до Москви для укладання договірних статтей) і були гетьманськими радниками.

Третє місце належало генеральному підскарбієві. Появилися ці уряди в 1663—1668 роках за Брюховецького, а потім з'являються знову тільки в 1728 році. Тоді поновлено двох генеральних підскарбіїв, при чому один із них мусів бути росіянин. Вони контролювали фінанси.

Четверте місце номінально належало генеральному писареві — державному канцлерові. Він завідував генеральною канцелярією, архівом. Особливе значення мало виконування генеральним писарем різних дипломатичних доручень. Генеральний писар керував ділянкою міжнародніх зносин, впроваджував чужоземних послів на гетьманські авдієнції, був охоронцем державної печатки. Найбільш виразною була діяльність І. Виговського за Б. Хмельницького.

До нижчої генеральної старшини належали: два генеральні оса-ули, хорунжий та бунчужний.

Генеральні осаули, головним чином виконували доручення гетьмана, часто бували наказними гетьманами в походах, в яких не брав участи гетьман, їм доручалося судові розслідування і справи дипломатичного характеру. Генеральні осаули відали компанійськими та сердюцькими полками. Найбільш характеристичною в цьому відношенні була діяльність Мазепи за гетьмана Самойловича.

Генеральний хорунжий був охоронцем військового стяга, хорогви; генеральний бунчужний — охоронцем гетьманського бунчука. Обидва достойники були виконавцями гетьманських доручень військового та адміністративного характеру.