Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

МІСЦЕВЕ УПРАВЛІННЯ

а) Полки

Територія України поділялася на полки — одиниці, що мали військове, адміністративне та судове значення. На Правобережній Україні були такі полки: 1. Чигиринський, 2. Черкаський, 3. Кропивенський, 4. Канівський, 5. Корсунський, 6. Білоцерківський, 7. Калницький, 8. Брацлавський, 9. Уманський, 10. Поволоцький, 11. Овруцький та 12. Подільський, осередок якого був у Могилеві. На Лівобережній Україні було 10 полків: 1. Чернігівський, 2. Ніженсь-кий, 3. Прилуцький, 4. Київський (центром був Козелець), 5. Лубенський, 6. Миргородський, 7. Переяславський. 8. Гадяцький, 9. Полтавський та 10. Стародубський.

Полки поділялися на сотні, число яких було не однакове — від 10 до 15. Коли Україна стала державою, полки, що раніше були військовими одиницями, набули нових функцій державного управління. На чолі полку стояв полковник. Його або обирала рада старшин, або призначав гетьман, або обирали збори полкових рад. На півночі переважало призначення гетьманом, а в південних полках — Полтавському та Миргородському — обирали на полкових козацьких радах. У XVIII ст. входить в життя призначення на полковників російських старшин. Збори полкових рад, або рада старшин обирала лише трьох кандидатів на полковника, а російський уряд затверджував одного з них. За Розумовського призначати полковників знову могла українська влада.

Полковник у межах свого полку мав величезні права. Він був воєначальником на війні, а на території полку був найвищим адміністратором; йому підлягали всі урядовці; він мав право карати їх, мав судові функції, головував на раді старшин полку. Крім того полковник був членом колегії генеральних старшин та з'їздів старшин, на які приїздив на чолі полкової делегації. Взагалі уряд полковника був найвпливовішим в Україні після гетьмана.

Біля полковника стояла полкова старшина, що своїми назвами та функціями відповідала генеральній старшині, але в маштабі полковому. Це були: полковий обозний, перша особа після полковника, полковий суддя, полковий писар, полковий осаул та полковий хорунжий. Крім своїх прямих функцій належали вони до ради полкової старшини, яка відповідала генеральній раді. В них брали участь тільки наявні козаки, але рішення були обов'язкові для всього населення полкової території. До компетенції полкових козацьких рад належали питання адміністрації, фінансів, обрання старшини, іноді — питання суду.

В кінці XVIII ст. полкові ради в більшості полків занепадають, але ще довгий час існують у південних полках: Полтавському та Миргородському.

у XVIII ст. полкові ради та ради'полкової старшини заміняють полкові канцелярії, де під головуванням полковника полкова старшина колеґіяльно вирішувала питання адміністрації та суду. Полкові канцелярії також вели облік населення, ревізії його, «слідства про маєтності», реєстри населення, т. зв. компути, себто реєстри «знатного» товариства, в яких записували службову діяльність кожного козака за все життя.

Нижчою ланкою були сотні. На чолі сотні стояв сотник, який у маштабі сотні мав такі ж функції, як полковник в полку, крім роздачі землі. Сотенна старшина була менш численна, ніж полкова. Заступником сотника був отаман. Якщо резиденція сотника була в місті, отамана звали городовим отаманом. Далі йшли сотенний писар і сотенний осаул. У XVII ст. були сотенні козацькі ради, головна функція яких полягала в обранні сотників та сотенної старшини. Як інші органи самоуправління, сотенні ради зникли раніше в північних полках, і навпаки — затрималися в південних, Полтавському та Миргородському до початку XVIII ст.