Главная Культурология Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.

Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.

Українська мова часів Київської Русі

У своїй праці «Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася» (1922 р.) Агатангел Кримський дослідив українські мовні риси Х—ХІ ст., простежив розвиток південноруської мови XIV ст., яка вже була близькою до сучасної української мови, а також мову літературних творів ХV—ХІХ ст. у її розвитку. Учений указав, що риси української мови чітко помітні в давньоруських пам’ятках. Це насамперед українська лексика: гребля, стріха, лагодити, ліпший, повінь та ін. Відкривається ряд фонетичних рис української мови: німая, сім’я, стіни (російською мовою: немая, семья, стены); перехід Е в О після шиплячих жона, чоловік, нічого замість жена, человек, ничего, кінцева літера В у дієсловах там, де в російській мові Л: ходив, косив, брав. Досить часто в пам’ятках староруського письменства зустрічаються такі суто українські мовні явища, як чергування приголосних Г — З, К — Ц, X — С в давальному відмінку: дорозі, дівці, кожусі (у російській мові: дороге, девке, кожухе). Або споконвічні українські форми займенників: тобі, собі (російською — тебе, себе) тощо.

Багатий матеріал дає така граматична категорія, як дієслово. Тут знаходимо стільки українських форм, що самий лише перелік їх переконливо засвідчує: південноруські пам’ятки писалися літописцями українського походження. Це м’яке закінчення третьої особи: носить, косить (російською — носит, косит). В українській мові збереглась архаїчніша форма майбутнього часу порівняно з російською: знатиму, читатиму, робитиму (буду знать). У давнину ця форма мала такий вигляд: знати + имамь (де имамь — допоміжне слово, яке загубило початкове И і видозмінилося в сучасну українську форму). Дуже давня також кінцівка — МО в дієсловах знаємо, ходимо (російською — знаем, ходим). Учений стверджує: «...порівняльно-історичні міркування показують, що оце — МО далеко старіше навіть від доби Київської держави». У своїй праці «Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася» А. Кримський робить висновок, що «мова Наддніпрянщини і Червоної Руси часів Володимира Святого та Ярослава Мудрого має здебільшого вже всі сучасні малоруські особливості». Про сучасну російську мову він писав: «Північ витворила свої власні язикові риси, чужі для Півдня».