Главная Прочие дисциплины Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.

Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.

7.4. Природні ресурси сільськогосподарського виробництва

Природно-ресурсний потенціал сільського господарства України представлений земельними, водними, кліматичними і біологічними ресурсами. Серед них найважливіше значення має земля, що є основним засобом виробництва в сільському господарстві. Протягом останніх десятиліть розвиток цієї галузі відбувався саме на основі максимального залучення до виробництва земельних угідь.

Сприятливий клімат і родючі землі — основа продовольчої безпеки держави та нарощування експортного потенціалу її агропромислового комплексу. При цьому особливо важливе значення має те, що біокліма-тичний потенціал України здатний забезпечити високу стійкість виробництва продукції рослинництва та тваринництва. Останнє пов'язане з веденням сільського господарства в трьох природно-кліматичних зонах, Що певною мірою пом'якшує негативні наслідки посухи та інших несприятливих погодних умов, які нерідко трапляються в нашій країні.

На початок 2002 р. площа сільськогосподарських угідь становила 40,8 млн га, у тому числі 32,5 млн га ріллі. Впродовж останніх п'яти років

Таблиця 7.2. Площа сільськогосподарських угідь і ріллі на душу населення України, га

площа сільськогосподарських угідь зменшилася на 178 тис. га (ріллі — на 285 тис. га), переважно з переведенням у категорію несільськогосподарських угідь, виходячи з екологічних міркувань та завдяки здійсненню землеохоронних заходів. Частково землі відводилися різним землекористувачам для несільськогосподарської діяльності. Ці вилучення зумовили деяке зниження освоєності земельного фонду і сільськогосподарських угідь.

У сільському господарстві України використовується 16 507,8 тис. га дефляційно небезпечних орних земель, з них 7223 тис. га середньо і 293 тис. га сильно дефляційно небезпечних, у тому числі 1515 тис. га еродованої ріллі. Водна ерозія має місце на площі 10 583 тис. га ріллі, з якої 2238 тис. га середньо- і 477 тис. га сильнозмиті орні землі. Очевидно, що не тільки з екологічних, а й з економічних міркувань орні землі, що піддаються деструктивному впливу природного і господарського характеру, доцільно трансформувати в інші угіддя (сіножаті, пасовища) або заліснити з метою зменшення деградації та екологічного оздоровлення довкілля, включаючи водойми.

Одним з найважливіших показників, що характеризують наявність придатних для ведення сільського господарства земель, є землезабезпеченість (площа продуктивних земель у розрахунку на душу населення). Впродовж 35 років у зв'язку зі збільшенням чисельності населення і зменшенням площі угідь землезабезпеченість в Україні знижувалась (табл. 7.2).

Серед європейських країн за рівнем забезпеченості сільськогосподарськими угіддями Україна посідає друге місце. Площа сільськогосподарських угідь на душу населення в середньому по Європі становить 0,43 га, в Україні — 0,87, площа ріллі в Європі та світі становить 0,24 га на душу населення. Отже, Україна належить до найбільш землезабезпечених країн світу. Однак продуктивні землі слід використовувати ефективно та оберігати від розбазарювання і шкідливих впливів, що руйнують ґрунти і знижують їхню родючість, оскільки у багатьох випадках втрачені для використання в аграрному виробництві площі не відновлюються, а відтворення корисних властивостей ґрунтів потребує великих витрат.

Значні площі продуктивних земель втрачені назавжди через аварію на ЧАЕС, будівництво каскаду гідроелектростанцій, інших господарських комплексів та військових полігонів. Певна стабілізація землезабезпеченості в останні роки пояснюється переважанням темпів зменшення чисельності населення над темпами скорочення площі продуктивних угідь. У подальшому слід очікувати зниження землезабезпеченості в Україні у зв'язку з передбачуваним виведенням частини малопродуктивних угідь з господарського обігу. Це спонукає вести пошук шляхів екологобезпечної інтенсифікації землеробства, збереження і розширеного відтворення родючості грунтів.

Нераціональне сільськогосподарське виробництво завдає навколишньому середовищу взагалі та земельним ресурсам зокрема великої шкоди. Так, у XIX ст. розвиток землеробства в Україні здійснювався екстенсивним шляхом. У результаті маємо найвищу розораність земель в Європі, яка становить 57 відсотків. Сільськогосподарська освоєність території України зросла до 70, а в ряді районів — і до 90—95 відсотків.

Одночасно з розорюванням луків і пасовищ, а також освоєнням схилових земель відбувалося затоплення значних площ внаслідок будівництва водосховищ на Дніпрі та інших річках. Всього за повоєнний період було затоплено майже 1,2 млн га сільськогосподарських угідь. Це порушило екологічну рівновагу між окремими видами угідь (орними землями, луками і пасовищами, лісами, болотами і водними екосистемами). Отже, причиною зниження відтворювальної здатності біосфери, продуктивності землі та економічної ефективності використання природно-ресурсного потенціалу сільськогосподарського виробництва стала неправильна система природокористування.

Екстенсивний розвиток сільського господарства, перенасичення посівів дуже природомісткими і грунтовиснажливими сільськогосподарськими культурами, розміщення їх без достатнього врахування природних умов, зведення до мінімуму грунтовідтворювальних сільськогосподарських культур (зернобобових, одно- і багаторічних трав), багаторазовий обробіток землі дуже важкими машинами, що утрамбовують грунт, призвели до його інтенсивного руйнування та деградації.

За 100 років грунти України втратили майже 25 відсотків гумусу. Зростання ж антропогенного навантаження в періоди реалізації політики інтенсифікації сільського господарства не стільки забезпечувало досягнення запланованих світових рівнів урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності поголів'я худоби, скільки знижувало Родючість земель. Так, тільки за останні 30 років вміст гумусу в грунтах України зменшився майже на 9 відсотків.

Ефективне й екологобезпечне використання біокліматичного потенціалу та природної родючості земель є визначальним стратегічним чинником виробничої діяльності людини в сучасному світі. Очевидно, що площа земельних ресурсів, а особливо сільськогосподарських угідь, не збільшується, а швидше навпаки — зменшується. Родючість земель легше втратити, ніж відновити. До того ж останнє потребує значних зусиль, коштів, ресурсів, часу.

У сільськогосподарському виробництві поряд із землею виключно велику роль відіграє вода у вигляді атмосферних опадів, ґрунтової вологи, поверхневих і підземних водних джерел.

За останні 50 років в Україні спостерігалася стала тенденція швидкого зростання обсягів агропромислового водоспоживання, а також підвищення його частки у загальному сільськогосподарському споживанні води включно до 1994 р.

Високі темпи зростання аграрного водопостачання в Україні зумовили збільшення водомісткості сільськогосподарського виробництва та одер жуваної продукції. Водночас істотно знизилася водовіддача — кількість валової сільськогосподарської продукції у розрахунку на одиницю використаних в аграрному виробництві водних ресурсів, забраних з поверхневих і підземних джерел.

Порівняно з 1970 р. водомісткість аграрного виробництва у 1985 р. збільшилась на 34,5, а в 1995 — на 10,3 відсотка. Водовіддача ж відповідно зменшилась.

Зниження водомісткості сільськогосподарської продукції й істотне підвищення водовіддачі у 1995 р. стали результатом передусім значного скорочення обсягів аграрного водоспоживання. Так, забір води з поверхневих і підземних водних джерел для сільського господарства, включаючи зрошення земель, у 1995 р. зменшився порівняно з 1985 р. майже на 2 км3.

В Україні по областях існує досить велика диференціація обсягів загального сільськогосподарського водоспоживання, у тому числі витрат водних ресурсів для зрошення земель та сільськогосподарського водопостачання і темпів їхнього зниження. Так, порівняно з середніми даними за 1989—1990 pp. у 1995 р. значно зменшилося споживання водних ресурсів у Херсонській області (на 818 млн м3). Автономній Республіці Крим (на 732 млн м3) та Одеській області (на 485 млн м3).

Проблема зниження водомісткості сільськогосподарської продукції та підвищення водовіддачі в аграрній сфері значною мірою залежить від того, як використовуються водні ресурси у зрошуваному землеробстві України. Для нашої країни реальним є зменшення середніх поливних норм, як мінімум, на 20—25 відсотків за рахунок зменшення втрат водних ресурсів з розподільно-провідної мережі, впровадження прогресивної поливної техніки і технології зрошення земель тощо.