Главная Прочие дисциплины Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.

Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.

7.3. Мінеральні ресурси галузей промисловості

В Україні з розвідкою, видобутком і використанням мінеральної сировини безпосередньо або опосередковано пов'язано до 48 відсотків її промислового потенціалу, майже 20 відсотків трудових ресурсів, 25 відсотків національного доходу. Україна належить до провідних мінерально-сировинних країн світу, а за запасами основних видів корисних копалин вона посідає одне з провідних місць в Європі.

У промисловості України використовується понад 80 різних видів мінеральної сировини. Тут розробляється близько 8 тис. родовищ корисних копалин. Найбільшими з них є родовища залізних, марганцевих та титано-магнієвих руд, сірки. Велике промислове значення мають також уранові, берилієві та поліметалеві руди рідкісних металів, істотні запаси будівельних матеріалів, каолінових і бентонітових глин, ртуті, калійної та кухонної солі, нафти, газу і багатьох інших видів мінеральних ресурсів (табл. 7.1).

У геології вирізняють чотири категорії запасів корисних копалин:

А — докладно розвідані та вивчені;

В і С1 — розвідані менш докладно;

С2 — оцінені попередньо і приблизно.

Запаси корисних копалин за категоріями А + В + С1, С2 разом з прогнозованими запасами становлять геологічні запаси.

До промислових запасів належать вивчені й розвідані запаси, готові до експлуатації. Гірничорудні підприємства будують за умови наявності запасів мінеральних ресурсів категорій А, В, С1 Відношення промислових запасів до обсягу щорічного їх видобутку вказує на забезпечення ними в роках.

На базі використання сформувалися такі великі галузі промисловості, як чорна і кольорова металургія, вугільна, коксохімічна і нафтохімічна, будівельних матеріалів, електроенергетика, важке машинобудування тощо.

Для України актуальною є проблема забезпечення комплексного використання сировини та утилізації відходів; будівництва очисних споруд і організації виробничо-територіальних комплексів з маловідходним або безвідходним виробництвом. Як правило, супутні компоненти є дуже цінними і навіть неповне вилучення їх з мінеральної сировини дає можливість суттєво розширити сировинну базу промисловості, зменшити відходи виробництва, підвищити його економічну ефективність і поліпшити екологічну ситуацію. Особливо важливе значення для економіки України матиме вилучення з попутних відходів цінних і рідкісних металів, цінність яких є дуже високою. Досить порівняти їх з прийнятою за одиницю

Таблиця 7.1. Запаси корисних копалин України [18, с. 14]

ціною 1 т рафінованої міді: селен — 21, телур — 21, кадмій — 34, кобальт — 38, літій — 90, цирконій — 230, ніобій — 286, талій — 714, германій — 2860, індій — 7140 [29, с. 40]. Це свідчить про те, що одночасне вилучення металів-супутників у поєднанні з раціональним використанням мінерально-ресурсного потенціалу може бути величезним здешевлюючим чинником.

Економічна ефективність комплексного використання мінеральної сировини виявляється в різних напрямах. Передусім попутне вилучення цінних компонентів значно розширює мінерально-сировинну базу промисловості. Найважливіше значення це має для кольорової металургії, де в рудах основних металів міститься величезна частина рідкісних елементів. У спеціальних же родовищах їх набагато менше. При комплексному використанні мінеральної сировини створюються умови для збільшення обсягу виробництва продукції при значно менших капітальних витратах. Багато розсіяних елементів взагалі не мають власних мінералів. Селен, телур, індій, талій і реній видобувають тільки з відходів виробництва кольорових металів, що й зумовлює єдину можливість їх одержання шляхом комплексної переробки багатокомпонентних руд.

Майже в усіх галузях промисловості необхідним є багатопродуктовий підхід до мінерально-сировинних ресурсів. Важливо приділяти увагу максимальному використанню не тільки основного, а й усіх інших компонентів, які можуть бути використані. Наявність великої кількості відвалів, териконів і флотаційних хвостів, гори з відвальних шлаків і відходів Деревини — все це наслідки некомплексного використання сировини і відсутності переробки відходів основного виробництва. За умови комплексного використання мінерально-сировинних ресурсів кількість відходів, за даними наукового дослідження, можна зменшити більш ніж на половину. Наприклад, при комплексному використанні вугілля можна одержати понад 100 різних видів продукції, нафти — відповідно понад 200, відходів металургійного виробництва — 50, деревної сировини — 170, кухонної солі — 45, тваринницької сировини — 200 тощо [20].

Підвищення стійкості еколого-економічного потенціалу країни потребує посилення природовідновного, відтворюючого циклу в природокористуванні; зниження ресурсо- і енергомісткості продукції; встановлення позитивного балансу на користь природи та якості життя людини в результаті компенсації негативних наслідків її діяльності. Як захід щодо підвищення стабільності слід встановлювати орієнтири у кожному регіоні. Такими орієнтирами можуть бути показники рівня життя населення, економічний розвиток, екологічне благополуччя.

При орієнтації на вимоги відповідності та збалансованості у системі «природа — господарство — населення — територія» важливе значення Для її стійкості в умовах, що змінюються, мають такі чинники: структура та організація господарства, його інтенсифікація при зменшенні розмірів виробництва; створення резервних фондів на випадок надзвичайних ситуацій; поглиблення поділу праці між регіонами з різними поєднаннями природних ресурсів; збільшення міжрегіонального товарообміну при мінімізації відходів та втрат і скороченні обсягів нераціональних перевезень; вертикальне комбінування виробництва на базі джерел сировини та енергії при широкому використанні відходів; повторне використання видобутої сировини і заміщення невідновлюваних ресурсів відновлюваними.

Проблема сталості функціонування промисловості не стільки екологічна, скільки ресурсомістка. Вона пов'язана з її докорінним структурним перетворенням, де найважливіша роль належить ряду регіонів. Природні та соціально-економічні умови і диференціація їх за територією, чисельністю населення та його розселенням значною мірою зумовлені мінерально-сировинним потенціалом. Динамізм його використання залежить від гнучкості системи управління: спроможності управлінців та місцевих адміністрацій знаходити вдалі економічні напрями використання ресурсів кожної місцевості для забезпечення її максимального внеску в досягнення поставлених кінцевих цілей довготривалого розвитку регіону; спрямування інтересів різних територій та населення, що на них проживає, на реалізацію прийнятої стратегії розвитку, оскільки саме від населення, його працездатної частини залежить ресурсомісткість та обсяг товарів і послуг відповідного асортименту та якості, який може бути вироблений при наявних ресурсах.

Науково-технічний прогрес відкриває дедалі більші споживчі цінності мінеральної сировини, що значно розширює природно-економічну основу промислового виробництва. Зростання потреби у нових видах продукції, розширення технічних можливостей для одержання їх з уже освоєних ресурсів та корисних копалин створюють сприятливі умови для зростання рівня комплексності та комбінування виробництва, що розвивається на загальній сировинній базі.

Індустріальний комплекс України впродовж тривалого часу було зорієнтовано на розвиток ресурсо-, енерго-, фондо-, праце- і природомістких галузей промисловості. Через це його структурна переорієнтація матиме дуже важливе значення для раціонального й економічного використання природних багатств, оздоровлення природного середовища, підвищення економічної ефективності виробництва і життєвого рівня населення.