Главная Экономика Книги Політична економія - Оганян Г.А.

Політична економія - Оганян Г.А.

Механізм регулювання виробництва

Не втрачає актуальності ще одна проблема у налагодженні ефективності регулятивності суспільно-виробничих процесів за допомогою господарського механізму: як виробляти? За умов ринкової конкуренції суб'єкти господарювання (фірми, компанії та ін.), прагнучи збільшувати прибуток, помітно зменшують витрати на одиницю продукту через залучення найдешевших виробничих ресурсів, застосування найдосконаліших технологій і систем організації господарської діяльності. Тут у господарюючих суб'єктів є великий вибір альтернатив з кожного використовуваного ресурсу для створення та збуту продукції, підбору варіантів технологій. Прорахунки можуть негативно вплинути на конкурентоспроможність фірм, їх ринкове становище, міцність ринкової позиції. Однак підрив конкуренції призводить до консерватизму — ресурсного, технологічного й організаційно-управлінського, зрештою до монополізму щодо джерел ресурсів, ринків збуту, купівлі-продажу патентів і ліцензій. У ринковій ситуації монопольні господарюючі структури часто купують патенти й ліцензії не для впровадження новацій у виробництво, а для того, щоб не допустити їх використання конкурентами. Потрібні антимонопольні дії з боку держави, щоб підтримати здорову, чесну конкуренцію, подолати застійні процеси, до яких досить часто призводить монополізація всього і вся в економічному житті суспільства. В такому разі держава за допомогою антимонопольного регулювання має допомагати ринку адекватно відповісти на питання, як виробляти.

Дуже важливою є і відповідь механізму господарювання, державної економічної стратегії щодо можливостей адаптації суб'єктів господарювання до змінюваних умов. Конкуренція надає можливість ринковій економіці швидко пристосовуватись до частих змін у попиті та пропозиції, ресурсній базі, в технологіях і організації господарської діяльності, у збуті товарної маси, в кон'юнктурі, цінах. Загроза зменшення прибутку, виникнення збитків і навіть банкрутство змушує фірми, компанії, малий бізнес загалом постійно оновлювати асортимент і номенклатуру вироблюваних товарів, активно переходити до використання найсучасніших ресурсів сировини й матеріалів, новітніх технологій. У цьому разі, як вважав А. Сміт, немов спрацьовує "невидима рука ринку", що врівноважує інтереси приватних товаровиробників, орієнтованих на одержання максимально можливого прибутку, і суспільні інтереси у задоволенні динамічно змінюваних потреб, в економії ресурсів і в технічному прогресі. Проте різні монополістичні об'єднання (моно- й олігополії) можуть реально зменшувати і навіть нейтралізовувати здатність ринкової економіки до адаптації. Це пояснюється тим, що монополістичні утворення, маючи можливість збільшувати, нарощувати прибутки внаслідок свого панування на ринку, нехтують суспільні потреби, які потребують значного ризику і значних витрат коштів, ресурсів і технологій, інколи досить серйозних. У цьому разі "невидима рука ринку" є справді невидимою, точніше, непоміченою. І тільки втручання держави здатне поліпшити ситуацію. Держава, її органи зобов'язані перешкоджати засиллю монополістичних структур за допомогою антимонопольного регулювання, надавати підтримку тим підприємствам-новаторам, що прагнуть освоювати випуск нової, прогресивнішої продукції, а також новітні технології, нові ресурси.

Господарський механізм не може ефективно працювати, перебуваючи поза регулюванням кількісного використання народногосподарських ресурсів. На це питання суто ринковий механізм відповідає у такий спосіб: попит породжує пропозицію і навпаки. Використання ресурсів визначається, з одного боку, структурною пропорцією між сукупним попитом і сукупною пропозицією, а з іншого — ступенем монополізації економіки. Хронічне й нерідко зростаюче безробіття, неповне завантаження виробничих потужностей як у державах класичного капіталізму, так і в постсоціалістичних країнах (зокрема в Україні), — така візитна картка суворої реальної дійсності.

Упродовж десятиріччя своєї незалежності Україна переживала великий спад економічного розвитку: понад половину українських підприємств не працювало, обсяги виробництва національного продукту, національного доходу, промислової продукції нині далекі від рівнів 1990 р. З початком нового століття і тисячоліття з'явилися обнадійливі зрушення в динаміці економічного розвитку України. Проте в економіці, де домінує ринковий лише механізм, суспільству надто важко розв'язувати проблеми активізації економічного зростання, піднесення народного добробуту. Таке становище потребує цілеспрямованого державного регулювання, ефективнішого використання механізму господарювання.

Прагнучи забезпечити соціальну справедливість, зокрема в економічних відносинах між різними суспільними верствами, стабільність економічного зростання, оптимальну збалансованість пропорцій народногосподарського відтворювального процесу, держава водночас має долати зрівнялівські тенденції у споживанні матеріальних благ і послуг, які заважають нарощуванню економічної ефективності і можуть реально призвести до кризових ситуацій. Державі доводиться вживати дійових і нерідко нестандартних заходів, щоб підтримувати соціальну й економічну стабільність. Це двоєдине стратегічне завдання соціально-економічного розвитку має різні відтінки у функціонуванні господарських механізмів на різних історичних етапах. Так, у недалекому минулому в СРСР та інших соціалістичних країнах державне втручання в усі процеси суспільного життя мало відверто антибуржуазний характер, спрямовувалось проти приватної власності, яка була фактично поза законом. Надцентралізм разом з жорстким бюрократизмом значно гальмували можливості економічного розвитку, хоча складалося оманливе враження стабільності й зрівнялівської справедливості та благодійництва. Досвід показав, що така система господарювання потребує серйозного реформування, а не дрібного, косметичного ремонту. Заради справедливості потрібно визнати, що казенний соціалізм радянського зразка виконав своє історичне призначення: здійснив індустріалізацію у тих державах, де існував значний час, сприяв посиленню соціальної орієнтації розвитку багатьох країн капіталістичного ладу. Взагалі соціалізація економічного життя, попри історичну поразку казенного соціалізму, його господарського механізму, є об'єктивно неминучою тою мірою, якою дає відповіді на основоположні питання про участь держави і суспільних структур, що обмежують диктатуру грошей, монополістичних утворень, про стихію ринку. Тому невипадково господарський механізм з чітко вираженою соціальною спрямованістю найбільше розвинувся у скандинавських країнах, де були реалізовані моделі соціал-демократичного (народного) капіталізму, громадянського (буржуазного) соціалізму. Сьогодні соціальний зміст господарських механізмів багатьох країн досить різноманітний.

Зростання ролі держави в регулюванні господарського життя має своє історичне забарвлення й обличчя. Для першої половини ХХ ст. було характерним зародження й подальше зміцнення державно-монополістичного механізму господарювання в багатьох високорозвинених країнах. Практика такого механізму господарювання сприяла розвитку концепції "державного соціалізму", суть якої полягала у спробі використати економічну могутність держави для прискореного перетворення суспільства на соціально-гуманістичних засадах. Проте в реальному житті виник "адміністративно-розпорядчий" механізм господарювання на макро- та мікрорівнях, адміністративно-командна економіка.

Світовий економічний розвиток поступово долав крайнощі у побудові моделей механізмів господарського життя (капіталізм чи соціалізм), вбачаючи вихід у побудові соціально-ринкового механізму господарювання, тобто змішаної економіки. Що це означає в реальній дійсності? Ринкова стихія, якщо її не контролювати, може спричинити руйнівні процеси у суспільстві і природі. Тому ринкова модель господарювання, механізм її втілення в економіку країни потребує регулювання. Роль центру регулювання найкраще може виконувати держава — колективний орган, загальносуспільний інститут, наділений правом позаекономічного втручання в економічні відносини. Проблема полягає в тому, щоб віднайти оптимальну межу, найраціональніші форми і методи державного регулювання, які б, не руйнуючи ринкової природи економіки, водночас забезпечували досягнення високої соціальної ефективності. Варто зазначити, що хаотичні, недостатньо мотивовані спроби реформування господарського механізму можуть викликати у суспільстві, країні численні перебудови, які можуть принести не лише благо, а й непрогнозоване руйнування позитивних набутків, соціальних цінностей. Звичайно, об'єктивність державного регулювання ринкової економіки може породжувати (і нерідко породжує) спокусу суто директивного розв'язання багатьох господарських питань на різних рівнях функціонування загальноекономічного суспільного механізму. Але численні спроби суто адміністративно-бюрократичного розв'язання складних соціально-економічних проблем створюють часто видимість подолання кризових ситуацій, хоча в окремих сферах діяльності рішуче державне втручання доцільне і може бути ефективним.

Стратегія державного регулювання полягає в такому: • за різних соціально-економічних умов пріоритетними мають бути здорові ринкові форми організації й стимулювання виробництва. Держава повинна матеріально-фінансово забезпечувати переважно соціально значущі галузі і сфери суспільної діяльності,

які не приваблюють приватних підприємців через невисоку прибутковість і значний ризик;

• державна регуляція, державне підприємництво мають сприяти розвитку здорового приватного бізнесу, зокрема малого й середнього;

• особливого значення і суспільної ваги державне регулювання набуває за умов глибоких криз, високої інфляції, необхідності регуляції у сфері міждержавних економічних та соціально-культурних відносин (експорт—імпорт, міждержавна спеціалізація виробництва, спільне підприємництво, валютні відносини, культурне і наукове співробітництво).

Підсумовуючи, можна констатувати, що сучасна ринкова економіка є державно-регулюючою, а держава дедалі більше перетворюється на гаранта стабільності й цивілізованості механізму ринкового господарювання, досягнення таких цілей соціально-економічного розвитку: мінімізація можливих негативних, навіть руйнівних наслідків; створення і підтримання правових, фінансово-кредитних, соціальних передумов для оптимального функціонування ринкової економіки; забезпечення соціально-правового захисту інтересів усіх громадян, особливо найбільш вразливих в умовах ринку. Для досягнення зазначених цілей сучасна держава має значний арсенал засобів регулюючого впливу на механізм ринкового господарювання.

Правове регулювання

Серед багатьох чинників впливу держави на ринкове середовище основна роль належить правовому регулюванню економічних відносин, створенню правової бази для цього. На відміну від адміністративно-командного механізму господарювання, де одержавлені господарюючі суб'єкти не мали серйозної самостійності, ринкове господарювання передбачає правове регулювання економічних процесів. Інститути державної влади, виробляючи юридичні норми господарського законодавства, встановлюють для суб'єктів економічної діяльності певні правила гри, яких вони мають дотримуватися під контролем органів правосуддя, прокуратури та ін. Господарським правом, економічним законодавством у цивілізованому світі регламентоване все економічне життя, функціонування форм власності, порядок укладення господарських угод, вирішення господарських і трудових спорів. У правовому полі здійснюється антимонопольна діяльність держави, робота банківсько-кредитних установ, соціальне забезпечення, працює державна система охорони здоров'я людей. Юридичні закони, нормативно-правові інструменти можуть бути недосконалими, тому законодавчі органи держави покликані працювати над удосконаленням законодавства, щоб воно адекватно відображало вимоги і завдання господарського життя в інтересах підтримання стабільності, соціальної справедливості, оптимізації народногосподарського розвитку. Важко переоцінити правову роль держави і в природокористуванні, охороні довкілля, що невіддільна від загальнодержавного механізму організації та регулювання народногосподарського відтворювального процесу.

Водночас нормальне господарське життя не повинно бути переобтяжене дріб'язковою правовою регламентацією, нескінченними перевірками, контролем, що може спричинити невпевненість у діяльності господарюючих суб'єктів незалежно від форм власності.

Формування господарського механізму і піднесення ефективності його роботи — це багатокомплексний процес, що випливає з активної взаємодії держави й економіки.

Контрольні питання

1. Розкрийте соціально-економічну природу поняття "господарський механізм".

2. Охарактеризуйте структурні елементи господарського механізму.

3. Чому об'єктивно необхідне державне втручання у господарське життя країни?

4. Охарактеризуйте межі ринкового господарювання і державного впливу на нього.

5. Класифікуйте суб'єкти господарювання.

6. Чи може держава займатись підприємницькою діяльністю?

7. В яких напрямах може здійснювsлювання в господарському житті.

9. Що означає "невидима рука" ринкового регулювання економічної діяльності за відомим твердженням А. Сміта?

10. Чи можна вважати сучасну економіку України соціально-ринковою? Чи властиві цьому поняттю протиріччя?