Главная Экономика Книги Політична економія - Оганян Г.А.

Політична економія - Оганян Г.А.

Сутність, об'єкти та суб'єкти державного регулювання економіки

Державне регулювання економіки — це систематичний і цілеспрямований вплив держави на економіку з метою оптимізації економічної системи на основі прийняття і реалізації економіко-політичних рішень. Об'єктами державного регулювання є: економічна система загалом, що формує макроекономічний рівень державного регулювання економіки; економічні підсистеми (регіони і сфери економіки, галузі й народногосподарські комплекси), тобто мезоекономічний рівень державного регулювання економіки; господарюючі суб'єкти (підприємства, фірми, корпорації, організації), які формують мікроекономічний рівень державного регулювання економіки; міжнародні економічні відносини (зовнішньоекономічна діяльність, валютні відносини, торговельні зв'язки), тобто глобальний рівень державного регулювання економіки.

Зазначеними рівнями не вичерпується перелік об'єктів державного регулювання, слід додати й об'єкти, вплив держави на які може мати як постійний, так і несистематичний або фрагментарний характер: економічні відносини (кредитні, фінансові, зовнішньоекономічні); окремі ринки (товарів, послуг, цінних паперів, інвестицій, праці тощо); економічні явища і процеси (інфляція, безробіття, господарська кон'юнктура, економічний цикл, інновації, інвестиції). Широкий перелік об'єктів державного впливу свідчить про розгалужену мережу методів і напрямів державного регулювання, застосовуваних у практиці господарювання.

Складною проблемою є визначення суб'єктів державного регулювання економіки. Центральним суб'єктом системи державного регулювання економіки є держава, представлена сукупністю державних органів з різними повноваженнями та різних рівнів — законодавчої, виконавчої та судової влади, центральних і місцевих органів виконавчої влади. Відмінності політичного устрою окремих країн визначають ті органи, які здійснюють домінуючий вплив на державне регулювання економіки: президент або парламент, законодавча або виконавча гілки влади тощо. Державні органи влади на основі сформованої демократичної виборчої системи уособлюють і втілюють політичний та економічний вибір більшості громадян. Останні ж, представляючи первинних суб'єктів державного регулювання економіки (споживачів, виробників, торгівців, підприємців), не в змозі впливати на безпосередній процес прийняття економіко-політичних рішень щодо формування напрямів або механізмів здійснення державного втручання, а обирають, як правило, тільки главу держави, парламент і місцеві виборні органи. У зв'язку з цим постає найгостріше питання державного регулювання економіки: в який спосіб забезпечити реалізацію суспільних, загальнодержавних інтересів представниками державних органів влади й управління та уникнути використання ними службового становища для задоволення своїх особистих, приватних цілей. Це ще раз переконливо доводить, що державне регулювання носить відбиток суб'єктивізму, оскільки формування і реалізація державної економічної політики пов'язана з діями окремих індивідів або груп — суб'єктів економічного регулювання. Зв'язок регулювання з об'єктивними економічними законами досягається не автоматично і не забезпечує такого самого об'єктивного характеру державного регулювання економіки.

Суб'єктами (носіями) державного регулювання виступають також інституціональні утворення, які займають проміжне становище між державою та окремим громадянином і визначають ступінь політичної та соціальної структурованості суспільства. До них належать передусім політичні партії та об'єднання, громадські організації і рухи, професійні спілки. Ці інституції покликані реалізовувати і захищати колективні інтереси своїх учасників, висловлювати ставлення до існуючої моделі державної економічної політики, формулювати власне бачення соціально-економічного розвитку (наприклад, в економічних програмах політичних партій).

До суб'єктів державного регулювання економіки належать і міжнародні економічні організації, які істотно впливають на формування національної економічної політики окремих країн, зокрема з трансформаційним станом економіки (Міжнародний валютний фонд, Світовий банк тощо). Окремі рекомендації таких фінансово-економічних інституцій набувають форми вимог, а національні парламенти й уряди змушені виконувати їх частково або повністю, щоб забезпечити країну зовнішнім фінансуванням.

Велику роль відіграють також засоби масової інформації (ЗМІ), передусім преса, телебачення, новітні інформаційні системи. Звичайно, визнавати інформаційну інфраструктуру суб'єктом державного регулювання економіки недоречно і неправильно, проте саме вона формує передавальний механізм регулювання, інформуючи економічних агентів про рішення суб'єктів державного регулювання. Від того, в який спосіб, як повно і коректно те або інше рішення державних управлінських структур представлено у ЗМІ, залежить його сприйняття суб'єктами господарювання, отже, і їх зворотна реакція у вигляді схвалення, ігнорування або бойкоту. Саме ЗМІ, а не органи державної влади, формують суспільну думку щодо ефективності й доцільності державного впливу на економіку.