Главная Экономика Книги Політична економія - Оганян Г.А.

Політична економія - Оганян Г.А.

Економічні функції держави

З метою позбавлення економіки і суспільства негативних виявів ринкового механізму держава бере на себе значну частину прав і зобов'язань, забезпечуючи подолання недоліків ринку. Найбільш загально економічні функції держави в ринковій економіці визначено знаменитою "тріадою" американського економіста П. Самуельсона: "стабільність, ефективність, справедливість". Охарактеризуємо ці функції.

Стабільність. Підтримання стабільності економічної системи є першочерговою функцією будь-якої держави, оскільки відокремлені дії багатьох сотень і тисяч господарюючих суб'єктів, зацікавлених у досягненні особистих цілей та приватних інтересів, надають ринковому господарству ознак анархічності, неузгодженості, схильності до порушень рівноваги. Враховуючи існування таких загроз, держава формує "рамкові умови" функціонування ринку, створюючи правову основу економічної діяльності ринкових агентів, законодавчу і нормативну базу, забезпечуючи охорону конституційних прав і свобод громадян, зокрема права власності та вільного вибору сфери застосування власної праці і капіталу. Держава визначає правовий статус окремих форм власності й господарювання, регламентує підприємницьку діяльність, визначає податкові обов'язки підприємств, правила здійснення зовнішньоекономічної діяльності, регулює відносини між економічними суб'єктами, тобто виконує роль судді, арбітра в економічному полі, контролює додержання норм економічного законодавства.

Держава забезпечує економіку грошовими ресурсами, оскільки формування пропозиції грошової маси не є функцією приватних підприємців. Діяльність держави спрямована також на підтримання стабільних темпів економічного зростання, нівелювання та пом'якшення циклічних коливань економічного розвитку, здійснення анти-інфляційної політики і регулювання зайнятості. Економічна стабільність у майбутньому (довготермінова) може досягатися через забезпечення нинішнього розвитку фундаментальних наукових досліджень за новітніми напрямами НТП, які потребують значних інвестиційних витрат, довго окупаються та пов'язані з великим ризиком. Короткотермінова стабілізація залежить від співвідношення рівня виробництва та рівня сукупних витрат. Основними методами стабілізаційної політики визнається застосування фіскальних і грошово-кредитних важелів. Якщо витрати недостатні для досягнення цілковитої зайнятості і виникає безробіття, то держава повинна застосовувати стимулюючу політику. Якщо ж витрати надмірні — виникає інфляційне зростання, протидія якому — стримуюча політика.

Ефективність. Запорукою економічної ефективності є дотримання здорових конкурентних засад функціонування економіки, відновлення повної інформованості суб'єктів про ринки, ціни та потенційних конкурентів, а також коригування розміщення ресурсів у ринковій економіці. Держава ставить мету відродити конкурентно-ринковий механізм саморегулювання, обмеживши діяльність монополій за допомогою державного антимонопольного регулювання. Протидіяти монопольним тенденціям можна на основі законодавчих рішень (антимонопольного законодавства), згідно з яким "поза законом" залишаються зловживання монопольною владою та дискримінація ринкових суб'єктів, індивідуальна і колективна обмежувальна ділова практика, недобросовісна конкуренція та інші вияви антигромадської економічної поведінки домінуючих компаній. Специфічна сфера застосування антимонопольного законодавства — регулювання природних монополій, які здебільшого забезпечують надання населенню чистих або змішаних суспільних благ (єдина енергетична система, транспортна мережа, послуги зв'язку і телекомунікацій, комунальні послуги). Функціонування таких монополій є економічно доцільним, оскільки базується на ефекті масштабу — зі збільшенням розміру фірми й обсягу випуску продукції ціна одиниці товару (послуги) зменшується. Конкурентні умови господарювання в таких галузях призвели б до значного зростання цін. Тому держава постає перед дилемою: запровадити жорстке державне регулювання природних монополій чи перетворити їх на об'єкт державної власності. Перший метод, як правило, охоплює підприємства, що надають змішані суспільні блага, де державний і приватний сектор конкурують, і є поширенішим. Другий метод неправомірно розширює державний сектор економіки, а тому застосовується лише до тих природних монополій, які продукують чисті суспільні блага.

Інформація, як правило, визнається суспільним товаром, бо саме повна інформованість забезпечує ринковим агентам максимальну ефективність на основі раціональної поведінки. Створення розгалуженої мережі інформаційних послуг — цільова функція держави для забезпечення ефективності економіки. Інформаційну асиметрію та викривлення інформації вдасться подолати тільки за допомогою державного втручання. Відновлення конкурентних засад функціонування економіки та забезпечення господарських суб'єктів потрібною інформацією створює передумови для раціональнішого розподілу ресурсів між галузями і сферами господарства. За потреби держава зможе коригувати його відповідно до вимог НТР або короткотермінових цілей стабілізаційної політики через використання важелів науково-технічного, інвестиційного, грошово-кредитного і бюджетного регулювання економіки.

Справедливість. Ефективний розподіл ресурсів у результаті ідеальних конкурентно-ринкових умов або виважених державних дій, не забезпечує ефективного (з точки зору суспільного добробуту) розподілу доходів. Розподіл доходів надзвичайно нерівномірний і несправедливий з таких причин:

• він не забезпечує засобами існування у повному обсязі непрацездатних осіб (дітей, інвалідів, пенсіонерів);

• значна диференціація в оплаті зумовлена різним рівнем кваліфікації, навичок і вмінь працівників, а здобуття вищої освіти — послуга часто платна, тому не всім доступна;

• певна частина осіб одержує доходи не лише від участі у виробництві, а й від власності (акцій, нерухомості, отриманої спадщини), а інша цілком позбавлена цього джерела доходу.

Цільовою настановою держави повинні стати не тільки показники, які характеризують досягнутий рівень виробничого потенціалу суспільства, а й ті, що визначають рівень соціально-економічного розвитку та якості життя: тривалість життя, ВВП на душу населення, рівень зайнятості, ступінь реалізації прав людини, стан навколишнього середовища.

Сучасним розвиненим країнам не властива тенденція до забезпечення рівномірного розподілу й рівності у доходах — така соціалістична вимога зводить нанівець стимули й мотивацію економічної діяльності, знищує конкуренцію, ігнорує ефективність. Знадобилося чимало часу, щоб суспільство усвідомило й визнало, що розподіл доходів, справедливий з точки зору ринку, є несправедливим у загальнолюдському сенсі.

У післявоєнний період країни з ринковою системою господарювання остаточно збагнули (згідно з традиційним ринковим принципом "за все потрібно платити"), що дешевше коштує забезпечення кожній людині нормального рівня життя, ніж постійна боротьба з виявами антигромадської поведінки, спричиненими бідністю, злиденністю, хронічними захворюваннями тощо. Держава ставить перед собою реальну мету — не зрівняти доходи, а зменшити нерівність в отримуваних доходах за допомогою їх перерозподілу на користь непрацездатних і малозабезпечених. Для реалізації поставленої мети використовується податкова і бюджетна політика, індексація доходів, регулювання цін, встановлення мінімального рівня заробітної плати тощо. Велику роль відіграють державні трансфертні платежі: допомоги у зв'язку з безробіттям, пенсії, стипендії, видатки на соціальне страхування і соціальний захист населення. Державне регулювання ринку праці також виконує соціальну функцію, забезпечуючи рівні умови наймання, однаковий режим праці та відпочинку, соціальні гарантії у разі втрати працездатності, регулювання зайнятості, вжиття заходів щодо зменшення рівня безробіття.

Виконання державою зазначених функцій, з одного боку, уможливлює досягнення макроекономічної стабільності, підтримання балансу між макро- та мікроекономічними рівнями господарювання, забезпечує соціальну орієнтацію економіки, з іншого — не суперечить, а доповнює конкурентно-ринковий механізм, надаючи останньому ознак регульованого, стабільного, соціально-відповідального ладу. Умови співіснування держави та ринку такі: держава функціонує лише там, де ринок діяти не може; держава функціонує тільки так, щоб усувати негативні наслідки ринку.

Реалізація економічних функцій з метою подолання недоліків ринкової системи господарювання потребує державного регулювання економіки, що забезпечило б підтримання рівноваги і постійного розвитку економіки. Конкретні напрями, методи і межі державного втручання визначаються характером перебігу і гостротою економічних, екологічних, соціальних, фінансових та інших проблем тієї або іншої країни у певний період часу. Проте існують загальні теоретичні основи державного регулювання економіки. Регулювання економіки з боку держави ґрунтується на теоретичних засадах усієї економічної науки й прагне враховувати дію об'єктивних економічних законів, не вступаючи (в ідеалі) у суперечність з ними. До основних законів, які визначають засади державного регулювання економіки, належать: закони планомірності, пропорційності, вартості, попиту і пропозиції, загальний закон зростання суспільних потреб, закон підвищення продуктивності праці в організації і розвитку суспільного виробництва, дія яких підтримується механізмами державного соціально-економічного планування і прогнозування.