Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

в) Природничі та математичні науки

Вони в Україні були менше розвинені, ніж історія та право, але ніколи не зникало зацікавлення ними. В приватних бібліотеках часто знаходилися книжки із зоології, ботаніки, метеорології, математики. При дворі К. Розумовського проживали доктори — француз Леклерк та німець Гебенштрайт. В той же час (в 1751 році) Іван Полетика став професором Медичної Академії в Кілю, в Німеччині.

г) Філософія

В першій половині XVII ст. в Києво-Могилянській Колегії панувала філософія Арістотеля, на якій базували такі дисципліни, як логіка, діялектика, фізика, метафізика, етика. В XVII-XVIII ст. в Україні ширилися твори античних та середньовічних філософів, а токож твори Декарта, Фр. Бекона, картезіянців, головно — Пурхоція. Т. Прокопович поклав в основу своєї ідеології теорії Гоббса, Гуґо Ґродноса та Пуфендорфа. Це дало йому ґрунт для того, щоб підтримувати реформи Петра І.

Найяскравішим представником філософії в Україні був Григорій Сковорода (1722-1794), видатний учений та мислитель. Син реєстрового козака Полтавського полку, він учився в Київській Академі, потім в університетах Мюнхену, Відня, Бреславу. Повернувшись на Україну, Г. Сковорода був короткий час професором Харківського університету, а дуже дорожив свободою і не хотів зв'язувати себе обов'язками. Він жив у постійних переїздах, зупинявся у дідичів, навчав їхніх дітей і їхав далі. Основою його філософічної концепції був антропологізм, а засобом для досягнення мети — самопізнання. Його девіз був: «пізнай самого себе».

Сковорода вважав, що світ складається з двох чинників: матеріялістичного — безвартісного і вищого — духовного, цінного. Мета життя — щастя, але не звичайне щастя, що шукає матеріяльного, а те, яке дається свідомістю, що людина виконує волю Божу. Самопізнання — це пізнання Бога, влаштування життя у згоді з Богом.

Сковорода стояв вище від усіх принад життя, не мав нічого, не прагнув посад, життьових благ. Але він суворо ставився до сучасної Церкви, яка, на його думку, матеріялізувалася. Він відмовлявся, коли пропонували висвятити його в єпископи, і негативно ставився до манастирського життя. Глибина його думок, аскетичне життя, прагнення свободи — викликали порівняння з Сократом. Сковорода був одним із найвидатніших філософів XVIII ст. Европи і вплив його філософії ширився не тільки в Україні. Особа та філософія Сковороди породили величезну літературу.

ґ) Література

На початку доби Козацької держави виразно позначалися в літературі України впливи релігійної полеміки початку XVII ст., а навіть і пізніше довгий час переважали в літературі духовні інтереси над світськими в значній мірі внаслідок того, що більша частина авторів були духовні особи. Це позначалося в духовних віршах, в яких прославляли Ісуса Христа, Богоматір, різних святих. Св. Дмитро Туптало, талановитий письменник написав збірник пісень — «Руно орошенное», 1680 року. Були пісні повчальні — про смерть, тлінність життя. Але з'являлося багато пісень і з світською тематикою: любовних, політичних, що прославляли героїв — Богдана Хмельницького, Богуна, Палія. Мазепа, талановитий поет, був автором популярної пісні «Всі покою щиро прагнуть, а не в єден гуж всі тягнуть ...» Не доведено його авторство іншої пісні: «Ой біда тій чайці небозі...»

Характеристичні для тієї доби вірші емблематичні та панегіричні, а також вірші, в яких автори виявляли високу техніку версифікації. Це — вірші різних примхливих форм: у вигляді хреста, вази, яйця, півмісяця; акростихи, «раки» — вірші, які можна читати з початку та з кінця; вірші, в рядках яких деякі літери підкреслено і з яких можна прочитати слово чи ім'я. Було багато епіграм на два, чотири, рядки. Серед авторів перші місця належали: І. Величківському (помер у 1726 році), авторові емблематичних збірок «Млеко», «Зегар» та збірки епіграм; ієромонахові Климентієві Зінов'єву (кінець XVII початок XVIII ст.), плідному сатирикові; Дмитрові Тупталові (1651-1709), Стефанові Яворському (1658-1722) та Григорієві Сковороді (1722-1794), авторові збірки «Сад божественних пісень».

Епос був репрезентований слабше. Збереглися вірші про битву під Берестечком, під Хотином, про оборону Відня. Релігійний епос виявлений у переспівах Самійла Мокрієвича (1697) — Євангелії від Матвія, Апокаліпсиса; І. Максимовича: «Богородице Діво», «Осьм блаженств» (1707, 1709 рр.).

Широко представлені були оповідання, переважно релігійного змісту — про святих та їх чудеса. Збірку таких оповідань видав Петро Могила. Року 1665 Й. Голятовський видав «Небо новое». Великий успіх мали — Печерський Патерик, перевиданий в роках 1661, 1678 та 1702, та монументальна збірка Житій Святих, яку уклав Дмитро Туп-тало в 1689-1705 роках.

Оригінальним видом літератури були проповіді, які завжди в Україні мали велике значення. В XVII ст. були славетні проповідники: Кирило Ставровецький, автор збірки проповідей «Перла многоцінне», де вміщено разом з проповідями й вірші; Петро Могила, Мелетій Смотрицький; Йоаникій Голятовський, професор і ректор Київськой Колегії, видав збірку проповідей «Ключ розуміння» (1659) та трактат «Наука албо способ зложення казання» (1659), в якому дав теорію проповіді. Крім того він видав збірки — «Небо новое», «Скарбниця потребная» (1676), а також низку проповідей проти унії та ісляму. Великі збірки проповідей видав Антоній Радзивиловський: «Огородок Марії Богородиці» (1676), «Вінець Христов» (1688). Славилися як проповідники — Лазар Баранович, який видав збірку «Меч духовний» (1666) та «Труби словес проповідних» (1674); Дмитро Туптало, Стефан Яворський, Теофан Прокопович, Юрій Ко-ниський, а пізніше — Григорій Сковорода.

Всі ці збірки проповідей розраховані були не тільки, як допомога для проповідників, а і як хатнє читання для широких кіл суспільства. Вони здебільше написані по-мистецьки, з бажанням захопити читача. До проповідей вносилося різні приклади з інших літератур, головним чином латинської, порівняння, аналогії, навіть анекдоти та приказки. Щоб наблизити предмет оповідання до розуміння читача, часто вносили порівняння біблійних осіб з сучасними визначними особами (Мойсей, наприклад, — гетьман, тощо).

До проповідей наближаються богословські трактати, як літературно оформлений виклад богословської науки. Багато таких трактатів видано в першій половині XVII ст. («Палінодій» Захарія Копистенського, «Зерцало богословія» К. Ставровецького, «Анфоло-гіон» Петра Могили,«Мир з Богом человіку» Інокентія Гізеля [1660]). Ряд блискучих формою і змістом трактатів написав Г. Сковорода, давши у них виклад своєї філософської системи, пов'язаної із старо-християнською містикою та західньоевропейськими впливами.

Улюбленим видом літератури кінця XVII ст. і першої половини XVIII була драма. Зародилася вона в Україні під впливом польських шкіл на початку XVII ст. Спочатку дія відбувалася за сценою, а на сцені лише розповідалося про події. Наприкінці XVII ст. появляються вже дійсні драми. Українська драма була зв'язана з Київською Колегією: професори писали п'єси, а «спудеї» виступали як дійові особи. Здебільшого драми були пристосовані до Різдвяних та Великодніх свят.

З п'єс, пристосованих до Різдвяних свят, залишилась одна — авторства Дмитра Туптала, основою якої є містерія різдвяних подій: бачимо тут пастухів, царів, двір Ірода, танці. Більше збереглося Великодніх драм (12), в яких, поруч з реальними людьми — символічні постаті: «натура людська», «гнів Божий», «милосердя». Окрему групу утворюють драми про святих: про Йосифа, Олексія, Катерину, про Успіння Богородиці.

Другу групу творять драми моралістичного характеру. Це — алегоричні п'єси, в яких часто виступають реальні постаті: «Лазаря», «блудного сина» тощо.

Третя група — найцікавіша, це — драми історичні. Збереглися три драми з історії України, одна з римської і одна з сербської історії. Найцікавіші, звичайно, драми з історії України: «Володимир» Тео-фана Прокоповича та «Милость Божія» невідомого автора. Володимир — це Володимир Великий, з яким автор порівнює Мазепу. «Милость Божія» — драма присвячена Хмельниччині; закінчується вона панегіриком Петрові II та Данилові Апостолові.

В антрактах драми давали інтермедії комічно-побутового, іноді сатиричного змісту. Ці інтермедії важливі тим, що виконували їх українською мовою, близькою до народньої.

Драми мали великий вплив на населення. На вистави збиралося багато глядачів з різних шарів суспільства, починаючи від гетьманів та старшини — до рядових ремісників.

Вертеп. Драма подавалась здебільшого в трьох площинах: внизу було «пекло», над ним — «земля», а вгорі — «небо». Цю структуру використано для лялькового театру, що мав назву «вертеп». Це була поділена надвоє скриня, поділена на два поверхи, в якій відбувалась дія: нагорі — релігійна, різдвяна, а внизу — побутова, комічна. Дійовими особами побутової частини були запорожці, жиди, серби, цигани, поляки. Вертеп з'явився на початку XVII ст., а найбільшого розцвіту досяг у другій половині XVIII ст. Вертепи були знайдені навіть на Сибіру. В Україні збереглися — Сокиринський, Межигірський та Батуринський вертепи.

Наприкінці існування Козацької, Гетьманської держави з'явилися літературні твори, які стоять цілком окремо. Це — поперше — славетний «Разговор Великороссии з Малороссиею», що його написав перекладач Генеральної Військової Канцелярії Семен Дівович у 1762 р. — тоді, коли, після оцаріння Катерини II в Україні побоювалися, що автономії України загрожує небезпека. «Разговор» у добрій віршованій формі дає діялог Росії і України, в якому Україна доводить права на свою історичну суверенність. Цей перейнятий почуттям національної гідности твір вражає глибоким розумінням минулого України, знанням її історії. Твір С. Дівовича був «великої сили українським літературним протестом проти московської централістичної політики», — характеризує його О. Оглоблин.

Близька до «Разговору» славетна «Ода на рабство» В. Капніста, яку довгий час вважали за протест проти введення кріпацтва в Україні в 1783 році. Дослідники датують «Оду» початком 1780-их років і вважають, що це був протест проти російської централістичної політики в Україні. На це вказують слова «Оди»: «Отчизны моея любезной Порабощенье воспою» і далі поет каже про «пригнічення України» — «под игом тяжкия державы».

Так двома видатними творами відповіла Україна на політичне поневолення її Росією. Треба додати, що обидва твори — С. Дівовича «Разговор» і В. Капніста «Ода» не були надруковані в XVIII ст.