Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

4. Духовенство

Духовенство в Гетьманській Україні не було окремим станом. За канонами та історичною традицією поділялося воно на біле та чорне. Біле духовенство було дуже численне, не належало до юрисдикції Козацької держави і підлягало духовному проводові. 1654 року митрополит Сильвестр Косів заявив московському бояринові, що духовенство в Україні нікому не підлягає, а живе окремо. Так залишилось і надалі. До білого духовенства України ввесь час вливалися нові сили із знатного товариства і з козацтва, а з другого боку «поповські сини» вступали до козацтва, досягаючи високих постів. На те, як багато священичих синів не бажало йти шляхами батьків, вказують спеціяльні накази Розумовського приймати синів прототопів до значкового товариства, а синів рядових священиків — як виборних козаків, при чому обумовлювалося можливість дальшого підвищення для «здатних».

Чорне духовенство з початку Хмельниччини опинилося у вийнят-кових умовах. Хмельницький не тільки залишив за манастирями земельні володіння та обов'язкову працю селян, а навіть збільшив їхні багатства новими наданнями. Так робили й наступні гетьмани; особливо великі надання давав Мазепа. Манастирі в Україні були великими землевласниками; в половині XVIII ст. на манастирських землях було 10.000 дворів залежного від манастирів поспільства, а манастирська власність становила 17% усієї земельної власности. Серед ченців, особливо вищого сану, було багато високоосвічених людей, письменників, учених, що скінчили Київську Академію або Чернігівський Колеґіюм, були професорами в них.