special

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

5) Суд

Хмельниччина «козацькою шаблею» знесла польську владу на Україні, знесла й суди, які діяли на території «Війська Запорозького». Це були «статутові» суди, шляхетсько-станові: земські — для цивільних справ, ґродські для карних та підкоморські — для земельних. Апеляційними інстанціями були «трибунали» у Вільні та Любліні. В містах існували суди Магдебурзького права.

Всі ці статутові суди керувалися загальним, діючим на цій території законом — Литовським Статутом 3-ої редакції, видання 1588 року «руською» мовою. В містах з Магдебурзьким правом діяло Саксонське провінціяльне та Магдебурзьке міське право.

Після утворення Української держави статутові суди скасовано й зорганізовано систему козацьких судів: сільських, сотенних та полкових з головним апеляційним трибуналом — Генеральним Судом; ці суди функціонували разом з міськими судами Магдебурзького права до 1750 року. В XVII ст. через постійні війни та брак підготовлених фахівців власних законів не складено і козацькі суди користалися старими законами. В договорі Б. Хмельницького з Москвою в 1654 році застережено право користатися законами, що були за польських королів та литовських князів. Це право підтверджувалося в наступних гетьманських статтях.

З початку XVIII ст. становище змінюється; закінчуються війни, життя висуває складніші приватні інтереси, конфлікти. Праця козацьких судів ускладнилася, а досвідчених фахівців не було. Найкращими знавцями законів стали урядовці нижчих ранґ, головним чином судові писарі. Головами судів були сотники, полковники, які поєднували ці обов'язки з військовими та адміністративними обов'язками. Не маючи сучасних законів, суди часто користалися звичаєвим правом. Збільшуються скарги населення на зловживання полковників та сотників, на неправильні застосування законів, на непотизм. Скарги йшли і на Генеральний Суд. Звичайно, ці скарги доходили до московського уряду. Петро І використав їх для обмеження автономії України: в 1721 році Малоросійській Колегії надано функції апеляційного суду.

Зважаючи на необізнаність членів Малоросійської Колегії з діючими в Україні законами, цар наказав перекласти ці закони на російську мову. Для цього гетьман Скоропадський зорганізував комісію з українських правників, але перекладу законів вона не закінчила.

Року 1728 Данило Апостол першим пунктом нового договору з російським урядом поставив збереження «стародавніх прав», щоб український народ судився «по своїм правам у своїх судах через вибраних народом суддів». Цей пункт був затверджений у т. зв. «Решительных пунктах». Року 1730 Данило Апостол видав «Інструкцію судам», згідно з якою переведено реформу судів: у Генеральному Суді засідало 6 членів — 3 українців і 3 росіян; президентом суду був гетьман. Суди на підставі Магдебурзького права відділено від козацьких полкових і сотенних судів. В проекті нового договору Данило Апостол висловив побажання, щоб дозволено було надрукувати «Малоросійські права», але російський уряд замість того наказав знову перекласти українські закони на російську мову і укласти один загальний «Кодекс малоросійського права». Цей пункт підтвердила цариця Анна в 1734 році і поширила завдання комісії: крім перекладу, щоб внесла поправки та скорочення діючих норм законів та проекти нових законів.

Року 1743 Комісія закінчила проект Кодексу, але урядової санкції він не дістав. Року 1756 Сенат переслав його гетьманові Кирилові Розумовському на перегляд.

Тим часом у 1760 році переведено реформу судівництва в дусі побажань більшосте старшин. Гетьманщину поділено на 20 судових повітів. В кожному повіті створено земський суд для справ цивільних і підкоморський — для справ земельних. Для карних справ установлено 10 судів ґродських в кожному полковому місті. Судді вибирала місцева старшина. Найвищою інстанцією був Генеральний Суд, на зразок польського судового Трибуналу. Він складався з колегії — Двох генеральних суддів і 10 виборних депутатів від полків, по одному від полкової старшини. Таким чином реформа 1760 року поновлювала статутові суди, скасовані за Хмельниччини.

Року 1763 гетьман скликав до Глухова генеральні збори — справжній сойм, який затвердив судову реформу. На цьому соймі було бл. 150 депутатів, видатних представників козацтва; крім полковників та генеральної старшини було 20 депутатів полкової та 20 — сотенної старшини, 56 бунчукових та 35 військових товаришів. Характеристична така заява деяких з присутніх: «Ми маємо найліпші закони, які тільки може мати найшляхетніший та найвільніший народ у світі».

Побоювання старшини втратити будь-що зі своїх станових прав було таким великим, що депутати не побажали навіть ознайомитися з отим Кодексом, який міг, на їхню думку, внести щось нове. Вище згадувалося, що в наказах депутатам від України до «Комісії складання нових законів» року 1767 теж ставилися вимоги зберегти старі закони нерушеними.

Реформа 1760-1763 років мала позитивне значення в тому, що вона відділила судову владу від адміністративної і зменшила кількість апеляційних інстанцій. Але, з другого боку, вона повертала судівництво на понад 150 років у минуле і поновлювала в Україні Литовський Статут 1588 року.



 

Created/Updated: 25.05.2018

';