special

Культурологія - Гриценко Т.Б.

Образотворче мистецтво

Образотворче мистецтво 20–початку 30-х рр. також відзначалося наявністю великої кількості напрямів, шкіл та угруповань. У цей час створюються художні угруповання: Асоціація революційного мистецтва (АРМУ), Товариство художників імені К.Костанді в Одесі, Асоціація художників Червоної України (АХЧУ), Об’єднання сучасних митців України. Працюють такі визначні майстри, як М.Бурачек, І.Їжакевич, Ф.Кричевський, М.Самокиш, Г.Світлицький, К.Трохименко, О.Шовкуненко, М.Бойчук, І.Падалка, В.Седляр, П.Волокидін, І.Труш, О.Новаківський тощо.

Традиції книжкової графіки заклав Г.Нарбут. Чимало художників у 20-і рр. працювали у жанрі сценографії, оформлюючи театральні спектаклі (О.Хвостенко-Хвостов, О.Екстер, А.Петрицький). Переважно монументальним живописом займався М.Бойчук, професор Київського художнього інституту, та його учні: І.Падалка, В.Седляр, О.Павленко, які у своїй творчості намагалися уникати зайвих деталей, поєднували національні традиції з художньою мовою авангарду. Плідно працюють живописці Ф.Красицький, І.Їжакевич, О.Новаківський тощо.

У цей час розвивається скульптура. Було створено пам’ятники Т.Шевченку у Москві (1918, С.Волнухін), Петрограді (1918, Я.Тільберг), Ромнах (І.Кавалерідзе), Одесі, Катеринославі, Чернігові. Величний монумент поету-гуманісту і філософу Г.Сковороді у 1922 р. зведено у Лохвиці на Полтавщині ( І.Кавалерідзе). Розпочинає творчу діяльність О.Архипенко (1887–1964), який виїхав за кордон, де став однією з найпомітніших постатей у мистецтві авангарду („Жінка, яка зачісується”), „Постать”, „Ступаюча жінка”). На жаль, скульптура радянського часу мала виразні політично-агітаційні риси, що позначалося на художньому рівні творів.

Так, у 20-ті рр. ХХ ст. завдяки політиці українізації, поштовх якій дала ще національно-визвольна боротьба попереднього часу, культура в Україні зробила важливий крок на шляху подолання провінційності та комплексу „малоросійства”; органічно включалася у світовий художній процес, творила значні художні цінності. Але нова культура, яка опиралася на комуністичні ідеали, заперечувала інші духовні цінності, і це призводило до трагічних явищ у культурному житті.

У 30-х рр. після постанови ЦК ВКП (б) „Про перебудову літературно-художніх організацій” (1932) мистецькі об’єднання були розпущені, а натомість створені організації митців, що підтримували ідейно-політичну платформу Компартії.

Розпочинаються масові репресії. Покінчив самогубством М.Скрипник, якого звільнили з посади. З арештом у травні 1933 р. М.Ялового починаються репресії проти діячів культури м. Харкова. Заарештовані та відправлені у табори кілька сотень письменників, художник М.Бойчук та його послідовники, було репресовано ряд науковців, церковних діячів, ліквідовано значну кількість НДІ, насамперед, гуманітарного профілю.

У 20-х рр. була сформована самобутня художня культура, яка майже цілком була знищена в 30-ті рр. “Започатковане в 20-х роках після революційних соціальних і національних катаклізмів Відродження української культури стало розстріляним Відродженням і на кінець 30-х років жанрово-стильова, формальна різноманітність попереднього десятиліття була зведена до єдиної соцреалістичної “ноти”, навзагал вимальовувалася похмура картина ідеологічного диктату, схематизму, кон’юктурності, коли навіть поодинокі непересічні особистості виступали блідими тінями самих себе”*52.

*52: {Історія української літератури ХХ століття. У 2 кн. Кн. 1.: 1910-1930-ті роки: Навч. посібник/За ред. В.Г.Дончика.-К.: Либідь, 1993.-784 с. }



 

Created/Updated: 25.05.2018

';