Главная Культурология Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.

Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.

Архітектура ХХ ст.

Українська архітектура ХХ ст. вагомим внеском лягла в скарбницю української та світової культури. У зодчестві того часу панівним стилем в архітектурі і мистецтві був модерн (фр. moderne — сучасний, новий). Його принципи руйнували канони інших стильових напрямів, зокрема класицистичного, відкривались можливості для творчого розвитку на основі національних традицій. Митці часто ставали на позиції розуміння прекрасного в раціональному. Для споруд раціоналістичної спрямованості характерні витонченість, тендітність, графічність ліній, площинність фасадів. Митці ототожнюють прекрасне з легкістю, прозорістю, простором.

Раціоналістичний модерн спрощував і виявляв функції об’єкта в декорі споруди. Раціоналістичний модерн перетворював корисне у витончене.

На початку ХХ ст. в Україні творили такі видатні архітектори, як А. І. Бернардацці, Л. А. Владек, В. В. Городецький, О. Б. Мінкус, Ф. А. Троунянський, Ф. Н. Неструх, О. В. Кобелєв, П. Ф. Альошин, Е. П. Бродтман, О. М. Вербицький, В. О. Осьмак, О. М. Гінзбург, К. Н. Рженішевський, О. Л. Красносельський, В. С. Скоробагатов. Майже всі вони працювали в стилі модерн, ведучи пошук пластичних можливостей нових конструкцій та матеріалів, виробляючи нову пластичну мову.

Раціоналістичні риси модерну найяскравіше проявлялись у творах О. М. Вербицького, яким властиві логічна закономірність архітектурного мислення, функціональна обґрунтованість об’єкта, осмислення можливостей нових конструкцій, барвистість декору. Архітектурне вирішення фасаду житлового будинку на розі вулиць Рейтарської та Стрілецької в Києві приваблює чіткою пластикою фасадів, зручними еркерами різної форми, пропорцією вікон, ліпним орнаментом.

Професор Валерій Микитович Риков (1874—1942) — архітектор з великим творчим потенціалом. Близько 300 будівель зведено в Києві з його безпосередньою участю.

Одним з перших був будинок «Народної аудиторії» (нині вул. В. Воровського, де розміщується «Діпроцивільпромбуд»), споруджений 1909 р., модерн. Звертають на себе увагу балкони, вишукана ліпнина вікон, картуші, карниз.

Його творчості належать будинки на вул. Заньковецької, відбудова театру «Апалло», споруди на Саксаганського, 9, Шовковичній, 16, Франка, 17, будівлі Київської студії імені О. Довженка. Він проектує кінотеатр «Київ», проектує і здійснює надбудову будівлі нинішнього Нацбанку (було прийнято варіант, розроблений архітекторами О. Кобелєвим і В. Риковим). Творчість його була різностильовою. Він виховав цілу плеяду архітекторів, працював заступником голови Спілки художників України.

Яскравою спорудою раціоналістичного модерну є критий Бессарабський ринок у Києві (1909—1912) — проект архітектора Г. Ю. Гая за участю П. Н. Бобрусова. Площа споруди 3000 м2, висота 30,6 м, вражає оголеністю конструкцій та інтер’єром, який майже не декорувався. Фасад будинку від Хрещатика оформлено декором з елементами народної творчості, надвіконня другого поверху прикрашає геометричний орнамент. Горельєфи «Селянин» та «Молочниця», які виконав скульптор Т. В. Руденко, органічно вписуються у фасад. Визначальними особливостями споруди є конструктивна виразність та природність матеріалів.

Комплекс КПІ побудовано в 1889—1902 роках за проектом архітектора І. С. Кітнер за участю О.В. Кобелєва, В. О. Осьмака, О. М. Вербицького, В. О. Обремського, Г. І. Реутова. Раціоналістичну спрямованість будівлі надає «цегляний» стиль. Композиційна побудова корпусів функціонально вписується в ландшафт дванадцятигектарного парку.

Раціоналісти підкреслювали залежність архітектурної форми від суспільних потреб, природну властивість матеріалу та розважливу ощадливість.

У стилі раціоналістичного модерну будували мости, башти, промислові будівлі. На базі творів цього стилю у 20-х роках сформувався такий напрям, як конструктивізм та функціональний метод проектування.

У стилі неокласицизму збудовано в 1911—1913 рр. будинок Педагогічного музею (нині Будинок учителя) на Володимирській вулиці в Києві (архітектор П. Ф. Альошин). Його творчості належить і сучасне приміщення НАН України. У 1902—1905 рр. у стилі «ранній ренесанс» збудовано споруду Держбанку (архітектори О. В. Кобелєв та О. М. Вербицький).

У класичному стилі в 1897—1900 рр. за проектом В. В. Городецького збудовано споруду історичного музею.

У 1903—1906 рр. побудовано в Полтаві будинок земства (архітектори В. Кричевський, розписи інтер’єру С. Васильківського). Ця споруда (нині це Полтавський краєзнавчий музей) вражає особливостями українського модерну. За проектом архітектора О. Щусєва 1906 р. збудовано Троїцький собор Почаївської лаври (російсько-візантійський стиль).

Зразком неокласицизму є будинок філії № 1 Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського та корпус бібліотеки університету ім. Т. Г. Шевченка. Основними течіями модернізму в мистецтві були символізм, авангардистські течії, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, імпресіонізм, абстракціонізм, імажизм, дадаїзм.

В основі мистецтва символістів лежав символ — засіб уникнення буденності, прагнення досягти ідеальної суті світу — краси.

1899 р. в Києві відкрито Міський музей пам’яток давнини і мистецтв (тепер Національний художній музей). Про українське мистецтво тоді і мови не могло бути, однак мистецтвознавці директор Н. Біляшівський, Д. Щербаківський, Ф. Ернст зібрали чудову колекцію творів української школи живопису. Були представлені твори Т. Шевченка, І. Рєпіна, В. Боровиковського, В. Тропініна, М. Врубеля, М. Ге, Г. Нарбута, М. Мурашка.

1929 р. в музеї було вже 110 тис. експонатів і бібліотека в 40 тис. томів. У наш час у музеї зберігається 20,5 тис. експонатів.

Серед українських архітекторів слід виділити Д. Дяченка, К. Жукова, С. Тимошенка, А. Добровольського, Л. Катка, Я. Красного, О. Власова, О. Заварова.

1904 р. за проектом архітектора Роберта Марфельда збудовано «Замок Річарда» (Андріївський спуск, буд. № 15). Розпочинав будувати відомий підрядник Дмитро Орлов, завершувала будівництво його вдова.

Кожен з напрямів мистецтва, архітектури має свої особливості. Для імпресіонізму, наприклад, це передання суб’єктивного враження художніми засобами, асоціативність, гра кольору і звуку, складна метафоричність.

Для експресіонізму — це нервова емоційність, символіка, ірраціональність, гіперболічність, відсутність барв або контрастів.

Для сюрреалізму характерне спирання на підсвідомість людини, синергетичність, запис першого, що прийшло в голову, і викликаних цим асоціацій, це психічний автоматизм, який має за мету реально відобразити функціонування думки (Андре Бретон).

В українському авангарді окремою постаттю стояв скульптор кубофутурист Олександр Архипенко (1887—1964). Живучи і працюючи за кордоном, він здобув світове визнання.

Українська скульптура ХХ ст. представлена такими іменами, як Ф. Балавенський, М. Гаврилко, І. Кавалерідзе, Г. Кузневич, М. Паращук, В. Климов.

Нещодавно на Михайлівській площі в Києві відновлено пам’ятник княгині Ользі. Автор проекту монумента, установленого 1911 р., скульптор І. Кавалерідзе. Художнім керівником робіт був Ф. Балавенський, архітектор ансамблю В. Риков. Статуї княгині Ольги (висота 9 м), Св. Кирила і Мефодія виконав І. Кавалерідзе, апостола Андрія Первозванного — П. Сніткін. Творчості Івана Кавалерідзе притаманні новаторські пошуки.

Для серії скульптурних портретів діячів культури (В. Стефаника, С. Людкевича, І. Франка, М. Лисенка), виконаних М. Паращуком, характерні імпресіоністичне мислення, світлотіньові ефекти.

Скульптор І. Севера став родоначальником високохудожньої реалістичної пластики. Його твори «Філософ», «Молодий Шевченко», «Коперник» сповнені особливою внутрішньою експресивністю.