Главная Культурология Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.

Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.

Анімізм

Під анімізмом (від лат. anima — душа) розуміють віру в наявність душі у тварин та людей, духів та одухотворення явищ природи. Анімістичні уявлення, за Е. Тейлором, розвивалися у двох напрямах: перший — пов’язаний зі спостереженнями первісної людини над такими явищами, як сон, хвороба, смерть, транс, галюцинації. Осмислення цих явищ привело до висновку про існування в людини душі, яка може лишати тіло час від часу або назавжди. Далі формуються складніші уявлення про існування душі після смерті тіла, про переселення душі в інші тіла, про потойбічний світ.

Другий ряд анімістичних уявлень пов’язаний з властивим для первісних людей прагненням до персоніфікації явищ навколишньої дійсності, наділенням їх бажаннями, волею, мисленням. Так з’являється віра в духів сил природи, яка згодом трансформувалася в політеїзм. На одному з перших етапів анімістичні уявлення населяють світ духами землі, води, повітря, вогню — гномами, русалками, ельфами, саламандрами. Легенди про домовиків, лісовиків знаходять згодом відображення у фольклорі практично всіх народів світу. Фольклорні персонажі Лесі Українки — Той, що греблі рве, Той, що у скелі сидить, та й сама Мавка — данина народній вірі в одухотворену природу.

Деякі сучасні екологи віднаходять в анімізмі чимало тих принципів, які робили співіснування людини з природою набагато гармонійнішим ніж тепер. Заклик до збереження природи часто поєднується з протестом проти технологічного шляху розвитку людства. Підвалини такого підходу ми також знайдемо в анімістичних уявленнях «колискових» народів. Ось, наприклад, уривок з промови індіанського вождя Сіетла, яку він проголосив перед своїми одноплемінниками в 1854 р.: «Коли біла людина помирає, вона забуває землю, де вона народилася. Наші мертві ніколи не забувають цієї прекрасної землі, матері червоношкірої людини. Ми — частина землі, і вона — частина нас…

Пахнуть запашно квіти —

наші сестри;

олень, кінь, великий орел,

усі вони — наші брати,

скелясті верхівки гір,

соки лук,

жар кінської крові і людина —

усі ми — діти єдиної родини.

…У містах, де живуть білі люди, не знайдеш тихого місця. Ніде послухати, як розпускається листя весною або як цвірчать крильцями комахи. Може це тому, що я — дикун і не здатний збагнути, але шум міст лише кривдить мій слух. І навіщо жити, якщо не можна почути крик самотньої птахи-дрімлюги або суперечку жаб уночі біля ставу? Я — червоношкірий, і мені не збагнути… Індіанець віддасть перевагу м’якому шелестінню вітру над ставком, щоб вдихати його пахощі, сповнені ароматами полудневого дощу та сосон.

…Я бачив сотню гниючих туш бізонів у прерії, де вони були підстрелені білими людьми з вікон потягу. Я дикун, і мені не збагнути, як стальний кінь, що чадить димом, може бути важливішим за бізона, який навіть не здатний на вбивство, окрім як для самозбереження.

…Земля не належить людині — людина належить землі… Усі речі пов’язані між собою, як кров, що об’єднує весь наш рід…» [22, с. 68].

Однак, крім своєрідного екологічного підходу до природи, наслідком анімістичних уявлень були і досить непривабливі з погляду сучасної людини обряди. Наприклад, сезон польових робіт у землеробських племен завжди починався із сексуально забарвлених свят, які мали сприяти родючості землі. Причому в деяких регіонах світу до останнього часу перед сівбою відбувалися колективні сексуальні оргії. Ще один анімістичний феномен — канібалізм з метою набуття якостей жертви, залишився в мисливських звичаях. Так, коли евенк убивав лося або оленя, у першу чергу він виймав очі і з’їдав їх сирими, видаливши кришталик. Мисливець уважав, що при цьому немовби осліплюються і стають легкою здобиччю інші звірі. «Очі їв, інший олень не буде мене бачити» [17, с. 39]. Про єдність людини та світу живої природи свідчить і віра в перевертнів. І в давнину, і в середні віки, і пізніше знаходились люди, які бачили вовкулаків, а були й ті, хто такими себе називав. До речі, цей феномен, що дістав у науковій літературі назву «лікантропія», досліджується у наш час у психіатрії (див.: Нолл Р. Вампиры, оборотни, демоны в психиатрической литературе ХХ века. — К., 1999).

Але так чи інакше досвід ставлення до природи в давніх та традиційних культурах дедалі частіше залучається до сфери пошуку способів подолання екологічних проблем сьогодення. Крім того, аналіз анімістичних уявлень як феномена суспільної психології може дещо відкрити і для розуміння свідомості та психіки людини сучасної. Наприклад, К. Г. Юнг пише: «Свідомість тоді була набагато простішою, її володіння сміховинно мізерні. Величезна частина того, що сприймається нами тепер як частина нашої власної психіки, життєрадісно проектувалася дикуном на більш широке поле, складність душі зростала пропорційно втраті одухотвореності природи» [37, с. 15].