special

Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.

Розвиток філософської думки в християнському богослов’ї

Філософська думка формувалась під впливом неоплатонізму, головними представниками якого були Плотін, Ямвлих та Прокл, творчість яких справила велике враження на одного з видатних мислителів Візантії Псевдо-Діонісія Ареопагіта, котрий спробував інтерпретувати християнську догматику в термінах та поняттях неоплатонізму.

У візантійській філософії виділяють важливий період, що дістав назву іконоборства.

У VIII—IX ст. у зв’язку з ослабленням центральної влади значного впливу набуває церква. Імператори Ісаврійської династії прагнули знову піднести престиж центральної влади та послабити вплив церковних ієрархів, які вийшли з-під контролю, що призвело до ідеологічної боротьби проти шанувальників ікон. Боротьба мала гносеологічний характер. Іконоборці, поклавши в основу свого вчення головний догмат християнства про єдність у Трійці трьох божественних іпостасей, висували тезу про невимовність та незбагненність Бога, неможливість уявити триєдиного Бога в людській подобі.

Релігійно-філософські суперечки VIII—IX ст. привели до необхідності систематизації християнської теології. Це було зроблено у творах Іоанна Дамаскіна (675—753), який у своїй праці «Джерело знань» дає наукове визначення філософії й окреслює шість її основних рис, та Федора Студита (759—826), який узагальнив аргументацію іконошанувальників проти їх ідейних противників.

Для богословсько-філософської думки Х—ХІ ст. характерними є раціоналістично-догматична та релігійно-містична тенденції розвитку. До представників першої належить Михайло Псел (ХІ ст.) з його вимогою досліджувати природу речей, робити свої висновки, беручи від математики її числовий метод та систему геометричного доведення. Серед містичних спрямувань найвідомішим є ісихазм (від грец. ісихія — спокій, тиша, усамітнення). Ісихасти зосереджувалися на внутрішньому світі людини, метою духовної діяльності в них поставало придушення пристрастей людини шляхом аскези, самовиховання, а розуміння істини було можливим через містичне злиття з Богом шляхом надчуттєвого просвітлення й досягти цього спроможні були лише благочесні ченці-аскети.

Особливу увагу слід звернути на дискусію між главою ісихастського руху Григорієм Паламою (1295—1359) та калабрійським філософом-гуманістом Варлаамом (1290—1348), який критикував ісихазм з позицій розуму.

Становлення та розвиток східної патристики пов’язані з такими іменами, як Григорій Ніський, Василій Кесарійський та Григорій Назіанзін.



 

Created/Updated: 25.05.2018

';