Главная Культурология Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.

Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.

Художнє мистецтво та архітектура. Християнський канон у мистецтві

Головні види мистецтва — архітектура, живопис, музика, декоративне мистецтво, поезія — формувалися з урахуванням функціонування їх у структурі цілісного художньо-релігійного дійства — своєрідного культового синтезу мистецтва. Відмітні риси мови мистецтва Візантії — це умовність, лаконізм, символізм, канонічність.

У художній формі втілювалось уявлення християн про високе духовне призначення людини (образ Бога) й нестійкості, примарності всього матеріального.

Більша частина деформованих елементів у живописі передаються від одного зображення до іншого, перетворюються в певний зображувальний знак, інваріант. Для візантійського мистецтва характерним є принцип інваріантності художнього мислення, тобто прагнення набирати твір (живописний, словесний, музичний) із стереотипних елементів.

Високий ступінь філософсько-релігійного символізму, сувора канонічність і бажання зробити свої зображення гранично зрозумілими й доступними для сприйняття всіма членами християнської общини приводить до того, що майже всі зображення набираються з невеликої низки ясних кольорових та пластичних символів й метафор чи стереотипних зображувально-виразних одиниць, які мають стале художнє значення для всього православного регіону. Кожному з цих пластичних символів властивий спектр значень, які зрозумілі й середньовічному глядачеві, і мають загальнолюдське значення.

Поряд із церковним живописом починає розвиватися (ХІ—ХІІ ст.) світський монументальний живопис. Високого рівня у своєму розвитку досягло прикладне мистецтво та книжкова мініатюра. Візантійські вироби зі слонової кістки та каменю, кераміки, художнього скла та тканини високо цінувалися в Європі та Азії і набули там значного поширення.

Візантійські зодчі в V—VI ст. започатковують нове планування міст, що стає характерним для всієї подальшої середньовічної архітектури. У центрі міста нового типу розташовується головна площа із собором, звідки, перехрещуючись, розходяться вулиці. З’являються багатоповерхові будинки з аркадами. Найвищого розквіту досягає церковна архітектура. У VI—X ст. у Візантії склався тип хрестово-купольного храму, який став визначальним для всієї наступної архітектури. Особлива увага в архітектурі надається організації внутрішнього простору, який наділявся складною символічною значущістю. Відповідно до неї складалась і система розписів храму.

Музика. Розвиток музики також пов’язаний із християнською ідеологією. Зразки світської музики майже не дійшли до нас. Музика, розвиток якої простежується в мелодичному виконанні псалмів, допомагає відволікатися від повсякденних почуттів, пристрастей, переживань, орієнтує на досягнення християнського ідеалу — вічного блаженства. Християни починають усвідомлювати можливість використання емоційно-естетичного аспекту музики для спрямованого впливу на душі людей, тобто починають використовувати теорію та практику «музичного етосу» античної естетики у своїх цілях. Музика не лише відповідає настроєві людської душі, впливає на неї, керує її пориваннями, а й виступає образом, знаком її душевного стану. Синтез знаково-символічного та «етичного» розуміння музики стає важливою ознакою візантійської естетики. У ранньому середньовіччі набуває розквіту візантійський церковний спів. Посилення зовнішньої розкоші релігійного культу сприяє розквіту візантійського музичного мистецтва в XIII—XIV ст.

ХІІ ст. в історії візантійської музики починається новий етап — поширюється нотне письмо, що вже у ХХ ст. дістало назву «середньовізантійської нотації», яке спростило запис музичного матеріалу. Візантійський музичний спадок простежується в релігійних співах латинської церкви, літургійні мелодії та гімни лягли в основу східнослов’янської церковної музики, а тому найдавніші східнослов’янські церковні співи мають візантійське походження.

Відмінності візантійської культури від культури західноєвропейського середньовіччя. У Візантії не відмічено такого розриву з античністю, яким він виявився на Заході. Так, Гомер залишався взірцем для візантійських письменників, а елліністичні прийоми залишалися у візантійському живописі.

Візантійський живопис, візантійське життя порівняно з Західною Європою більш забарвлені традиціоналізмом. Середньовічному мистецтву Заходу більше властиві емоційне напруження та загострена чуттєвість у побудові надприродного світу. З усіх епізодів Новозаповітної драми увагу західного художника привертали страждання розіп’ятого Христа, емоційне напруження, яке іноді приводило до такого сильного емоційного хвилювання, що серед митців з’являлися стигмати.

Візантійська літургія робила акцент на Воскресінні Христа. Предмет хвилювання візантійських містиків не муки Христа, а Боже Світло (Сяйво), не містичні переживання мук, а переживання Божого Світла (Божого Сяйва).

Відповідно візантійська література не знає тих натуралістичних видінь, пекельних мук, що були притаманні західноєвропейському середньовіччю. Так, в одному з анонімних творів ХІІ ст. («Тімаріон») підземне царство зображено не жахливо, а з м’яким гумором.

У живописі Західної Європи цього періоду фігури зображуються витягнутими, виснаженими, тоді як візантійський художник, завдяки симетрії і фронтальності зображення, досягає максимального умиротворення та цілісності, а рукописи прикрашають лагідні лані та пави, що провіщують мир та благовоління, які панують у царстві тварин.

На Заході панує мученицьке прагнення до царства небесного, у Візантії — ілюзія його наявності.

Улюбленою технікою ювелірів є перегородчаста емаль. Візантійські храми прикрашаються не скульптурами, а орнаментом. На Заході головною є фігура розп’яття. Мозаїчні роботи зі смальти створюють естетичний ефект, ефект нереальності. Видатною пам’яткою мистецтва є мозаїка церкви Успіння в м. Нікія (VII ст.).

Емоційне напруження західноєвропейського мистецтва передається через його кутастість, гострість, спрямованість угору. У західноєвропейській архітектурі (особливо готичній) домінують жорсткі лінії, вежі, шпилі. Простір, розсічений вертикалями, нібито витягується догори, створює ілюзію безмежності.

У візантійській архітектурі купол заокруглений, лінії негострі. Візантійці менш емоційні, відсутні різкі емоційні переходи.

Запитання та завдання для контролю та самоконтролю

1. Що зумовило своєрідність візантійської культури?
2. Яке місце посідає Візантія в історії світової культури?
3. Який зв’язок є характерним для світської та релігійної влади? Які періоди в розвитку цих відносин ви можете виділити?
4. Що свідчить про надідеологізованість та надхристиянізованість візантійського суспільства?
5. Що постає за поняттям іконоборства?
6. У чому полягають відмінності культури Візантії від культури західноєвропейського середньовіччя?
7. У чому ви вбачаєте вплив візантійської культури на культуру Київської Русі?
8. Які особливі риси характерні для образотворчого мистецтва та архітектури Візантії?
9. Які напрями характерні для філософсько-богословської думки Візантії?
10. Чим зумовлена концепція імператорської влади?
11. Поясніть значення таких термінів та понять: ісихазм, іконоборство, ксенофобія, василевс, кар’єризм, неоплатонізм, аскеза, патристика, Афон, Синай, автаркія, символ.

Теми рефератів

1. Культура Візантії: від античності до середньовіччя.
2. Культура Візантії як особливий вияв синтезу культури Заходу та Сходу.
3. Візантійська церква.
4. Іконоборство та іконошанування.
5. Праця Іоанна Дамаскіна «Джерело знань».
6. Ісихазм. Його сутність та практичний вияв.
7. Вплив культури Візантії на культуру Київської Русі та середньовічної Європи.
8. Система естетичних принципів культури Візантії.
9. Проблема символу в культурі Візантії.
10. Принцип іконопису в Візантії.

Література

1. Аверинцев С. С. Поэтика ранневизантийской литературы. — М., 1977.
2. Бычков В. В. Византийская эстетика: теоретическое проблемы. — М., 1977.
3. Бычков В. В. Малая история Византийской эстетики. — К., 1991.
4. Історія світової культури / За ред. Л. Т. Левчук. — К., 1994. — Розд. 7.
5. Лихачев В. Д. Искусство Византии XIV—XVI вв. — М., 1986.
6. Симоненко С. П. Світова та українська культура: Навч. посіб. для студентів ВНЗ. — О., 2001.