special

Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

2.2.3. КОНФУЦІАНСТВО

У III ст. до н. е. відбулося об'єднання Китаю, і формальна імператорська влада наповнилась реальним змістом. Це зумовило формування нових поглядів на природу, світ і людину.

Серед основних філософських напрямів цього періоду слід назвати насамперед конфуціанство. Його засновник Конфуцій (латинізована версія імені Кун Фуцзи - вчитель Кун, 551-479 рр. до н. е.) походив із знатної, але розореної сім'ї. Відомо, що Конфуцій був радником при правителі царства Лу, а потім, добровільно пішовши у відставку, протягом багатьох років мандрував країнами Східного Китаю. Конфуцій займався впорядкуванням стародавніх книг, йому належить редакція «Книги пісень», коментарів до «Книги перемін», «Літописів» царства Лу. Його власні погляди викладено головним чином у книзі «Бесіди про судження», укладеній послідовниками Конфуція із висловлювань і повчань учителя та його найближчих учнів.

Конфуцій, занепокоєний розкладом суспільства, зосереджує увагу на вихованні людини в дусі поваги і шанобливості до навколишніх, до суспільства. В його соціальній етиці людина є особистістю не «для себе», а для суспільства. Етика Конфуція розуміє людину як провідника соціальної функції, а виховання - як гідну поведінку людини у виконанні цієї функції. Такий підхід мав велике значення для соціально-економічного впорядкування життя в аграрному Китаї, але він вів до редукції індивідуального життя, до конкретного соціального становища і діяльності. Індивід був функцією в соціальному організмі суспільства.

Початкове значення поняття «порядок» (лі) як норми конкретних відношень, дій, прав і обов'язків Конфуцій підносить до рівня зразкової ідеї. Порядок у нього встановлюється завдяки ідеальній всезагальності, ставленню людини до природи і, зокрема, відносинам між людьми. Порядок виступає як етична категорія, що включає в себе правила зовнішньої поведінки - етикет. Справжнє дотримання порядку веде до відповідного виконання обов'язків. Порядок наповнюється доброчинністю (де).

Таке виконання функцій на основі порядку з необхідністю приводить до виявлення людяності (жень). Людяність - основна з усіх вимог, які ставляться до людини. Людське існування бачиться настільки соціальним, що воно не може обходитись без регуляторів, викладених так:

• допомагай іншим досягти того, чого б ти сам хотів досягти;

• чого не бажаєш собі, того не роби іншим.

Люди відрізняються за сімейним, а потім за соціальним станом. З сімейних патріархальних відносин Конфуцій виводить принцип синівської і братерської доброчинності (сяо ти). Соціальні відносини є паралеллю відносин сімейних. Ставлення підданого до правителя, підлеглого до керівника таке ж саме, як ставлення сина до батька і молодшого брата до старшого.

- Ти вважаєш мене багато-вченим? - спитав якось Конфуцій учня.

- А хіба ні? - відповів той.

- Ні, - сказав Конфуцій, - я лише зв'язую все в одне.

Для дотримання субординації і порядку Конфуцій виробляє принцип справедливості та виправлення (і). Справедливість та виправлення не пов'язуються  з онтологічним розумінням істини. Людина повинна чинити так, як зобов'язує порядок і її становище. Зразкова, виправлена поведінка - це поведінка в дотриманні порядку і людяності, оскільки «благородний муж розуміється на тому, що є зразковим, так само, як маленькі люди розуміються на тому, що є вигідним». Таким є шлях (дао) освічених, які володіють моральною силою (де) і яким довірятиметься управління суспільством.

Для встановлення суворої субординації всередині суспільства і усунення міжусобної ворожнечі серед знаті Конфуцій висуває такі етичні . правила:

• повага до батьків (сяо);

• повага до старшого брата (ді);

• вірність правителю і своєму господарю (чжунь) та ін.

Надаючи важливого значення навчанню та вихованню, Конфуцій поряд з тим вважає, що лише представники аристократії можуть володіти мудрістю, яка є наслідком їх вродженого знання, що є вищим видом знання. Визнаючи існування «володаря неба» і духів, Конфуцій вірив у долю.

У II ст. до н. е. за імператора У-Зі принципи конфуціанства було канонізовано та проголошено офіційною ідеологією, а самого Конфуція було зараховано до сонму богів.

• Продовжив розвивати вчення Конфуція Мен-Цзи (Менке; 372-289 рр. до н. е.). Він створив концепцію людської природи, а також концепцію морального блага і ставлення освіченого до цього блага. Під благом розуміється порядок (лі), який іде певним шляхом (дао). Людська природа, згідно з Мен-Цзи, наділена благом, хоча ця природа і не завжди проявляється. Благо в кожній людині може реалізовуватись через чотири доброчинності, в основі яких лежить знання, оскільки пізнання порядку речей, світу і людини веде до реалізації в суспільстві:

• людяності (жень);

• правдивості (і);

• ввічливості (лі);

• знання (чжи).

Цзи-Гун (учень Конфуція) сказав, повторюючи вчителя: «Те, чого я не хочу, щоб робили мені, я не хочу робити іншим». Конфуцій на це відповів: «Цього досягти неможливо».

Мен-Цзи  послідовно  проводить принцип синівської і братерської доброчинності (сяо ти). Для влади правителя характерним є принцип людяності (жень чжен). Якщо правитель ігнорує цей принцип, а особисту силу, дану знанням, замінює тиранією (ба), народ має право його усунути. Мен-Цзи вважає, що людина існує завдяки небу (тянь) і тому є його частиною, так само, як і природа. Відмінність між тянь, яке повідомляє людині про природу її існування, і людиною може бути знята культивуванням цієї природи до досягнення чистої форми.

Змінності елементів відповідає зміна династій у суспільстві: кожна династія править під знаком певного елемента. Просторові, часові та інші характеристики з'єднуються в групи - по п'ять відповідно до певних елементів. Таким чином, увесь світ перебуває в гармонії. У разі порушення гармонії в якій-небудь з цих груп весь механізм світу опиняється в стані дисгармонії.

• Головним продовжувачем конфуціанства став Дун Чжуншу (179-104 рр. до н. е.). Тлумачачи вчення про п'ять елементів, філософ робить висновок, що божественні небеса свідомо і цілеспрямовано визначають розвиток і зміну дійсності, порядок світу, повідомляють людям про моральні закони, а шлях (дао) речей прямує за найвищим в ієрархії шляхом неба (тянь дао). Філософ ділить іманентно властивий речам вплив «інь» і «янь» на пари, в яких панує зв'язок підлеглості. Цю ж схему він переносить на людське суспільство, в якому, згідно з класичною конфуціанською схемою, діє п'ять норм синівської доброчинності (сяо ти):

• людяність (жень);

• правдивість (і);

• ввічливість (лі);

• мудрість (цжи);

• щиросердність (сінь). Необмежене поєднання речей

і понять довершується їх класифікацією з використанням п'яти

«Ті, хто має вроджені знання, стоять вище за всіх. За ними йдуть ті, хто здобуває знання завдяки навчанню. Далі йдуть ті, хто береться за навчання, зустрівшись із труднощами. Ті ж, хто, зустрівшись із труднощами, не вчаться, стоять нижче всіх».

Конфуцій

елементів, яка доводить до закінченості філософію всесвітнього об'єднання всього сущого.

Лінію конфуціанства продовжує філософія Ван Чуна (27-107 рр. н. е.). Ось його головні постулати:

• найвищим ступенем пізнання є точне мислення, яке служить останнім доказом;

• опора тільки на чуття веде до помилок, лише розум може пізнавати речі;

• істина - не якась ідеальна конструкція. Вона міститься в речах і в світі;

• потрібно керуватися дійсністю, а не принципами людини.

Згідно з поглядами Ван Чуна, світ є поєднанням неба і землі, їх матеріальної енергії (ці). Внутрішній рух речей і зовнішня впорядкованість відношень у світі між речами виникає завдяки впливу принципів «інь» і «янь». Так само ці принципи діють і в суспільстві. Тим самим підкреслюється природність розвитку людини як частки світу.



 

Created/Updated: 25.05.2018

';