special

Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

1. Смисловий простір філософського знання

1.1. МУДРІСТЬ І ФІЛОСОФІЯ

«Час людського життя мить; його сутність - вічна течія; відчуття непевне; будова всього тіла тлінна; душа загадкова; слова недостовірні; життя -боротьба і мандри по чужині; посмертна слава - забуття. Але що може вивести на шлях? Ніщо, крім філософії».

Марк Аврелій

Кожна людина, яка йде тернистим шляхом пізнання, прагне досягти найвищого ідеалу - мудрості. Як поняття і як ідеал мудрість традиційно асоціюється з таємничим і разом з тим привабливим словом «філософія». Кожний має своє власне уявлення про те, що таке філософія. Це слово, як не дивно, сучасне і модне, - ми постійно чуємо: «філософська позиція», «життєва філософія», «філософія діяльності», «філософія бізнесу» тощо. В повсякденному житті слово «філософія» використовується часто і по-різному, але в основному воно асоціюється з чимось розумним, якимось важкодоступним заняттям, на яке здатний далеко не кожний.

У перекладі з давньогрецької «філософія» означає любов до мудрості (любомудрість). У VI ст. до н. е. Піфагор із Самоса на запитання тирана Полікрата про те, чим він займається, відповів: «Ні, я не мудрець (Sophos), я любитель мудрості (philosophos)». Піфагор мотивує свою позицію тим, що людина через слабкість своєї натури не здатна володіти такою гідною якістю розуму, як мудрість. Критицизм щодо реальних можливостей людини виявився у Піфагора в розмежуванні понять «софія» і «філософія». Перше (мудрість) — прерогатива богів, друге (філософія) — покликання людини. Відповідно філософ - не мудрець, а любомудр - той, хто прагне до мудрості. Мудрецеві, як і Богу, вже немає до чого прагнути, його мудрість суверенна й абсолютна Любитель же мудрості завжди динамічний, він рухається, йде до мудрості. Здогади з цього приводу можна будувати будь-які, адже Піфагор, як потім і Сократ, нічого не писав і нікому своїх переконань не нав'язуваа Незважаючи на це, на основі піфагорейства виникали довготривалі таємничі союзи, членів яких навіть карали смертю (це здійснював, наприклад, тиран Кілок у місті Кротоні в середині V ст. до н. е.). А люди продовжували філософствувати. Що їх до цього змушувало? Чи не те, що «філософія», любов до мудрості, є найнадійнішим способом осягнути таїну життя і його сенс?

Отже, філософствувати - це прагнути до мудрості, яка у повсякденному розумінні почасти замінює поняття філософія. Справді, вона має непересічне значення, тому що дає змогу приймати практичні рішення, служить засобом керування людською поведінкою, способом життя. Мудрість визначає міру в усіх справах, оскільки будь-яка крайність веде до не-передбачуваних рішень Вона дає можливість усвідомити власні помилки, робить людину обережною, обачливою, проте ці позитивні якості можуть перетворитися і на недоліки.

Мудрість притаманна не всім людям, хоча потенційно властива кожному. Вона здобувається різними шляхами, виявляється у різноманітних сферах знань і діяльності, закріплюється у прислів'ях, притчах. Мудрість існує, тому що існують проблеми, які вимагають вирішення. І хоча вони не є остаточними вирішеннями, проте сприяють правильному спрямуванню людини.

Мудрість - не наука, оскільки наука є системою понять, значення яких органічно пов'язано з її предметом. Мудрість не є системою понять, дослідженням, хоча, звичайно, є розумінням. Вона ґрунтується не стільки на даних науки, скільки на повсякденному та історичному досвіді Мудрість не може стати наукою, як і наука - мудрістю. Філософія, як би високо вона не оцінювала мудрість, не повинна себе ототожнювати з нею.

Філософія — теоретична форма світогляду, яка, виступаючи рефлексією помежових основ усіх типів історичної практики людини, підсумовує, синтезує її досягнення, формує світорозуміння, а також визначає світовідношен-ня, обґрунтовує вектори індивідуальної та соціальної творчості. Виконання традиційних функцій філософії забезпечує її теоретико-практична сутність.

«Найбільш справедливим було б назвати великою мудрістю прекрасну і величну гармонію. До неї причетний той, хто живе відповідно до розуму».

Платон

Теоретичний аспект філософії - усвідомлення природної та соціальної реальності, яка відкривається людині в процесі духовного і практичного засвоєння її; визначення горизонтів досягнутого в кожну епоху з метою її перетворення; вироблення нормативно-ціннісних основ переконань людей. У цьому рефлексивному плані створюється картина світу онтологічні припущення, гіпотези існування; принципи, шляхи пізнання; місце людини в межах природного і суспільного цілого; смисли, цінності, пріоритети, життєві установки; ідеали; цілепокладання, доцільність тощо.

Практичний аспект філософії - діяльна проекція картини світу, яка визначає настрій емоційної сфери, належність до заданих видів самоство-рення. У практичному плані оформлюються типи життєдіяльності, здійснюється їх апробація, входження можливого в дійсне (суще), формуються вольові акти та спрямування. Усвідомлюються програми самореалізації, громадянська позиція, реальний сенс і призначення життя тощо.

Філософія, пов'язана з багатьма науками та мистецтвом, отримує тим самим грунт для зіставлень і узагальнень, горизонт її ширший, а висновки більш глибокі: те ж саме ремесло філософ розуміє значно тонше, ніж вузький спеціаліст. Прагнення до знання, але не надуманого, а справжнього бажання постійно осягати божественну, а не пересічну істину, не вважаючи себе мудрецем, — у цьому і полягає мудрість Сократа як філософа.

Світ, історія, культура мають сенс завдяки піднесеному, яке повинно перетворювати зло на добро. Смисл понять філософії залежить від ціннісних горизонтів. Виходячи з абсолютного, з того, що повинно бути, філософія вводить ціннісно високі рівні, відкидає нагромадження непотрібного, оманливого; вона не сіє ілюзій, а руйнує їх Спираючись на міцні й довготривалі знання, філософія допомагає людині орієнтуватися в житті, оцінювати події і речі, діяти, тобто бути. Зберігаються і вживаються тільки ті знання, в яких є потреба у людини, активної і діяльної у світі. Ці знання, носієм і оберегом яких є філософія, виступають цінністю, необхідною для людини.

Світ суперечливий. Лише сон і смерть, нічого не обіцяючи, все виконують. У дійсності нескінченне прагнення до кращого перетворює отруту на

«Дух пробуджує життєву мудрість, тобто мудре знання того, що в дійсності є в собі і для себе справедливим і розумним. Діяльність мислення, а ще визначеніше, філософію було по праву названо життєвою мудрістю ».

Г. В. Ф. Гегель

ліки, зіштовхує людину і суспільство, реформу і владу, природу і культуру, пізнання і практику, робить їх внутрішньо конфліктними. Знання зумовлює кризу розуму. Поки що нікому в соціумі не вдалося досягнути оптимуму зміни і стабільності, доктрини і життя, долі і діяльності, культури і цивілізації. Сократ зрозумів, що нові, духозвеличувальні прояви філософії на практиці виходять із здатності здійснювати роботу, яка примушує жити, існувати те, чого не існує. Не претендуючи на вироблення якихось конкретних рецептів, інструкцій, на відміну від спеціальних наук, філософія генерує здатність «бачити» взагалі. Пафос казки-притчі про голого короля не у фіксації відсутності одягу, а в розвінчанні міфу про його наявність.

Потрібно пам'ятати ще одну важливу особливість. У грецьких текстах є три слова, які означають любов. Перше - це «Ерос». У платонівській філософії Ерос є виразом туги за божественним. Цим словом визначається любов естетична і романтична (платонічна). Коли ми говоримо про любов до свого супротивника або чужої людини, для цього існує слово «Агапе». Воно означає розуміння, добру волю стосовно всіх людей. Це любов, яка ллється через край, - спонтанна, немотивована, безпричинна, вона виникає незалежно від будь-яких функцій або якостей об'єкта. Ця любов діє в серці людини, вона безкорислива Третє - «Філіа», душевна близькість друзів. Філіа - взаємна любов: людина любить, оскільки її люблять. Отже, філософом, любителем мудрості може бути не кожний, а лише той, на кого звернула увагу і наділила своєю симпатією Софія - божественна мудрість. Філософ - обранець мудрості



 

Created/Updated: 25.05.2018

';