Главная Экономика Книги Зовнішньоекономічна політика - Храмов В.О.

Зовнішньоекономічна політика - Храмов В.О.

6.2. ГЕНЕРАЛЬНА УГОДА З ТАРИФІВ І ТОРГІВЛІ. СВІТОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ТОРГІВЛІ (ГАТТ/СОТ) ТА її РОЛЬ У ФОРМУВАННІ СУЧАСНОЇ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

6.2.1. Причини створення ГАТТ і її організаційна структура

Тривалий час основу відносин, зокрема й економічних, між державами становили двосторонні договори та угоди. Вони регулювали питання зовнішньої торгівлі й мореплавства, визначали права й обов'язки фізичних і юридичних осіб на території держав, що домовляються. У цих угодах, як правило, робилося застереження про взаємне надання РНС у взаємній торгівлі й національного режиму для юридичних і фізичних осіб, що здійснюють комерційну й виробничу діяльність на території країни — партнера за договором.

Після Другої світової війни дістали поширення багатосторонні договори і угоди, однією з яких є Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), що була підписана в Женеві в жовтні 1947 р. і набрала чинності з 1 січня 1948 р.

На початковому етапі ГАТТ регулювала, як це випливає з її назви, виключно питання, пов'язані з торгово-політичним забезпеченням зовнішньої торгівлі. У наступні роки до Угоди було внесено доповнення, що пристосовують її до вимог ситуації у світі, що змінилася. До найістотніших змін можна зарахувати включення в текст ГАТТ у 1964 р. частини IV "Торгівля і розвиток" (вона набрала чинності в 1968 р.), де визначалися умови застосування угоди до країн, що розвиваються, а також підсумки переговорів у межах "Токійського раунду", який поширив положення ГАТТ на нові сфери, що виходять за межі митно-тарифної політики, і істотно змінив низку статей Угоди.

Нині ГАТТ, крім базової Угоди, підписаної в 1947 р., містить ще й інші, які поширюються на нові сфери, а також протоколи, що інтерпретують застосування окремих статей, застереження та пояснення.

Підсумки діяльності ГАТТ свідчать про те, що вона до останнього часу (до створення Всесвітньої торгової організації — СОТ) відігравала роль центральної міжнародної установи з питань торгівлі. Саме ГАТТ запровадила більшість конкретних заходів і прийняла більшість рішень, що регулюють і модернізують правову структуру світової капіталістичної торгівлі.

Ефективність розглядуваної угоди зумовила збільшення кількості її членів. На момент набуття чинності ГАТТ у ній брали участь 22 держави, нині їх близько 150, зокрема 92 повних члени. До них входять 24 розвинені держави, а також нові незалежні держави: Чехія, Словаччина, СРЮ, Румунія, Угорщина, а також Куба. Чехія, Словаччина і Куба є членами ГАТТ з моменту її заснування. Три країни мають статус спостерігача: Болгарія — з 1967 р., КНР — з 1984 р., СРСР (з 1992 р. — Росія) — з 1990 р. Загалом в ГАТТ 61 спостерігач, зокрема 30 міжнародних організацій (ЮНКТАД, ЮНІДО, ЮНЕСКО, ФАО, МВФ, МБРР, усі регіональні комісії ООН, деякі регіональні організації західних держав і країн, що розвиваються).

Історія виникнення ГАТТ пов'язана з першими повоєнними роками, коли з ініціативи США, що прагнули закріпити свою перевагу в економічній сфері, зокрема й у зовнішній торгівлі, почалися переговори зі створення Міжнародної торгової організації (МТО). Запропонований США проект статуту обговорювався на кількох конференціях. Остаточний текст, який було прийнято в Гавані, дістав назву Гаванської хартії. Він істотно відрізнявся від запропонованого американцями проекту, тому Конгрес США його не ратифікував. На останній конференції з питання створення МТО (жовтень 1947 р., Женева) було підписано торгову угоду, основу якої становила частина Гаванської хартії, що мала назву "Комерційна політика". Це й була Генеральна угода з питань тарифів і торгівлі.

У первинному вигляді ГАТТ була суто тарифною угодою, до якої з метою недопущення впливу на торгівлю нетарифних норм і правил було включено положення, пов'язані з іншими формами регулювання торгівлі (кількісними обмеженнями, субсидіями, демпінгом тощо).

На початок останнього ("Уругвайського") раунду переговорів ГАТТ мала чотири групи керівних органів: постійні органи, міжурядові органи, робочі групи, а також спеціальні групи експертів, завдання яких полягало у вивченні суперечливих проблем і пошуку компромісів.

Першу групу керівних органів представляв Секретаріат ГАТТ на чолі з Генеральним директором. Він мав двох заступників, одному з яких підпорядковувались відділи нетарифних заходів, розвитку, торгової політики, технічного співробітництва й спеціальних програм, другому — підвідділ економічних досліджень і аналізу, а також відділи сільськогосподарських, митних бар'єрів, технічних та інших бар'єрів у торгівлі.

До міжурядових органів належав вищий орган ГАТТ — сесія Договірних сторін, яка вирішувала велике коло питань. Як правило, сесії ГАТТ відбувалися щорічно. Поряд з регулярними сесіями, за рішенням країн-учасниць, прийнятим більшістю голосів, могли бути скликані й спеціальні. У перерві між сесіями всі питання діяльності ГАТТ розглядала Рада представників ГАТТ, що збиралася 8-9 разів на рік. Участь в її роботі міг узяти будь-який член Угоди.

З початку 80-х років у ГАТГ дедалі помітнішу роль почала відігравати так звана група 18, створена в 1975 р. для розробки програми реформи, що в 1979 р. отримала постійний статус. її завдання полягало у спостереженні за станом міжнародної торгівлі, а також за реалізацією на практиці положень ГАТТ, запобіганні порушенням у міжнародній торгівлі, що могли спричинити загрозу її розвитку, розробці найважливіших питань до сесії ГАТТ. Отже, група 18 обговорювала ключові питання діяльності Угоди.
До міжурядових органів належали також різні комітети, створені ГАТТ для вирішення конкретних питань. До них входили:

• Комітет, створений під впливом країн, що розвиваються,

• Комітет з торгівлі та розвитку;

• Комітет з торгівлі сільськогосподарськими товарами;

• Текстильний комітет;

• Група з кількісних обмежень та інших нетарифних заходів;

• Комітет з тарифних поступок;

• Комітет з обмежень, що випливають зі стану платіжного балансу;

• Комітет з бюджетних, фінансових і адміністративних питань.

Унаслідок багатосторонніх переговорів у межах "Токійського раунду" було створено ще низку комітетів і рад, які мали спостерігати за реалізацією досягнутих під час переговорів домовленостей. До них належать:

• Комітет з технічних бар'єрів у торгівлі;

• Комітет із субсидій і компенсаційних мит;

• Комітет з антидемпінгової практики;

• Комітет з митного оцінення;

• Комітет з питань урядових закупівель;

• Комітет з імпортного ліцензування;

• Комітет з торгівлі цивільною авіатехнікою.

У ГАТТ входили також Міжнародна рада з м'яса та Міжнародна рада з молочних продуктів. Крім регулярно діючих органів ГАТТ створювались численні робочі групи, що розглядали різні питання з метою підготовки спільних рішень Договірних сторін.

Група експертів, що існувала при Угоді, складалася з фахівців, які юридично не були представниками країн — членів ГАТТ.

Важливу роль у системі ГАТТ відігравали періодичні переговорні конференції (загалом їх відбулося вісім), останньою з яких був "Уругвайський раунд". На них розглядалося, як правило, широке коло проблем, що виходять за межі тарифної політики. Рішення про початок таких переговорів приймалося на нараді на високому рівні, що проводилася поза межами ГАТТ.

В основу діяльності ГАТТ було покладено низку принципів. Найважливіші з них, як зазначалося, — РНС і національний режим. Відповідно до тексту Угоди РНС вимагає, щоб "будь-яка перевага, привілей, пільга чи імунітет, надані будь-якою країною-учасницею будь-якому продукту, що походить з/або призначеного для будь-якої іншої країни, були поширені негайно і безперечно на аналогічний продукт, що походить з/або призначеного для всіх інших країн-учас-ниць".

З РНС Угода допускає такі винятки:

• дозволяється продовжувати використовувати у старому обсязі преференції, що існували на момент створення ГАТТ;

• допускається обмеження дії режиму з міркувань державної безпеки;

• з-під дії РНС виключаються поступки у сфері митно-тарифної політики, надані при створенні митного союзу або зони вільної торгівлі.

При цьому ГАТТ визначає митний союз як заміну кількох митних територій однією за цілковитого скасування митних зборів і створення єдиного зовнішнього митного бар'єру.

У свою чергу, зона вільної торгівлі визначається як група країн, що взаємно скасували митні збори на всі або на низку товарів. Прийняте під час "Токійського раунду" так зване дозвільне застереження дозволяє країнам, що розвиваються, користуватися на постійній і невзаємній основі, як виняток, чотирма видами пільг: тарифними преференціями за Загальною системою преференцій; тарифними преференціями, що діють у відносинах між країнами, які розвиваються; більш пільговими диференційованими умовами, сформульованими в окремих угодах Багатосторонніх торгових переговорів (БТП) у межах "Токійського раунду"; спеціальним режимом щодо найменш розвинених країн.

Потрібно зазначити, що до "дозвільного застереження" за наполяганням розвинених країн включено так званий градаційний підхід, який передбачає, що з розвитком національної економіки країни, що розвиваються, братимуть на себе більше зобов'язань, що випливають з їх членства в ГАТТ.

За трактуванням ГАТТ національний режим передбачає, що товарам іноземного походження надаватиметься такий самий режим, що й національним, щодо податків, зборів, а також національних законів, розпоряджень і правил, які регулюють внутрішню торгівлю. Особлива увага при цьому приділяється використанню в торгово-політичних цілях податків і зборів.

Крім того, одним з найважливіших принципів ГАТТ є визнання того, що захист національної економіки має здійснюватись переважно за допомогою митних тарифів, а не на основі будь-яких інших торгово-політичних заходів. Використання кількісних обмежень, за винятком окремих випадків (забезпечення рівноваги платіжного балансу з міркувань національної безпеки), забороняється. Однак якщо країна через названі міркування все-таки вдається до кількісних обмежень своєї торгівлі, вона має застосовувати їх недискримі-наційно, тобто щодо всіх країн-членів, а не вибірково до однієї держави чи групи держав.

У ГАТТ закріплюється зобов'язання країн-членів почати консультації в разі здійснення будь-яких заходів у сфері торгово-політичних відносин між державами.