Главная Экономика Книги Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

4.3.3. Інституціональне забезпечення роботи СОТ з питань охорони навколишнього середовища

Значне збільшення кількості офіційних документів, які стосуються питань охорони навколишнього середовища, а також загострення світових екологічних проблем обумовили рішення Уругвайського раунду щодо створення в структурі СОТ окремого Комітету з торгівлі і навколишнього середовища та визначення програм його роботи.

Комітет з торгівлі і навколишнього середовища є основним органом по узгодженню правил міжнародної торгівлі з вимогами щодо охорони навколишнього середовища. Він контролює широкий спектр питань взаємодії торгівлі і навколишнього середовища з усіх угодах СОТ, включаючи зобов’язання по товарах, послугах та інтелектуальній власності, а також розробляє рекомендації про зміни, що можуть знадобитися в торгових угодах.

В своїй практичні діяльності Комітет керується двома базовими принципами:

1. СОТ правомірна тільки в питаннях торгівлі. Комітет не є природоохоронним агентством, а тому він займається лише тими питаннями, що виникають, коли природоохоронна політика має значний вплив на торгівлю. СОТ упевнена, що інші організації з великим досвідом природоохоронної роботи, краще пристосовані для розв’язання конкретних природоохоронних питань.

2. Екологічні проблеми вирішувати з позицій принципів торговельної політики СОТ (цей принцип грунтується на зобов’язаннях країн-членів СОТ щодо недискримінації, прозорості і поступового скорочення торгових бар’єрів).

Основним напрямами роботи Комітету з торгівлі і навколишнього середовища є наступні:

забезпечення взаємозв’язку між положеннями СОТ щодо охорони навколишнього середовища та іншими міжнародними природоохоронними угодами;

врегулювання спірних питань, розв’язання суперечок;

сприяння поширенню застосування екологічного маркування;

здійснення контролю за дотриманням сторонами принципу прозорості стосовно екологічної політики;

сприяння зменшенню експорту товарів, заборонених на внутрішніх ринках;

забезпечення сумісності лібералізації торгівлі з стійким розвитком.

У своєму підході до питання протиріччя між торгівлею і навколишнім середовищем, і фактично, до більшості інших питань СОТ віддає беззаперечну перевагу міжнародному співробітництву в питаннях, що по своїй суті і наслідках виходять за рамки національних. Тому організація завжди підтримувала багатосторонні природоохоронні угоди, розглядаючи їх, як засіб вирішення регіональних і глобальних екологічних проблем.

СОТ намагається запобігти однобічності, тобто, випадкам, коли держава починає робити незалежні кроки для вирішення проблем, що виходять далеко за межі її національних інтересів і компетенції. По-перше, система СОТ схильна до позиції, згідно якої такі проблеми найкраще вирішуються шляхом міжнародного співробітництва. По-друге, одностороння екологічна політика країни може втілюватися в життя таким чином, що буде протидіяти реалізації загальних принципів торгівлі. Односторонні дії держави можуть привести до дискримінації, яка порушує існуючі торгові принципи. Наприклад, якби країна А вирішила заборонити імпорт деяких видів пташиного пір’я із країни Б через те, що ці птахи знаходяться під загрозою зникнення, то представники країни Б могли б оскаржити це рішення в Органі з врегулювання спорів, де позив міг бути задоволений або незадоволений. СОТ чітко вказала, що країни можуть застосовувати дискримінаційні заходи для захисту навколишнього середовища. Але в такому випадку, країні А довелося б довести, що дискримінація з її боку була через виправдану турботу про охорону навколишнього середовища. Якщо, наприклад, птахи майже б вимерли в країні А, але їх було б багато в країні Б, то чи був би у країни А привід? Якби існувала міжнародна угода, в якій сторони, що підписали її, домовилися б заборонити торгівлю продуктами, що входять в обумовлений список видів, які знаходяться під загрозою, тоді скарга країни Б була б проігнорована. Наявність подібної угоди надала б юридичної сили рішенню країні А про дискримінацію і воно було б підтримане міжнародною експертизою.

Комітет СОТ з торгівлі і навколишнього середовища вважає, що міжнародні природоохоронні угоди є найкращим засобом вирішення проблем навколишнього середовища. Із більш, ніж 200 багатосторонніх екологічних угод, що мають нині силу, приблизно 20 включають положення, що суттєво впливають на міжнародну торгівлю, дозволяючи деяким країнам за певних умов обмежувати торгівлю. Серед цих угод Монреальский Протокол захисту озонового шару, Базельська Конвенція з торгівлі і перевезення небезпечних відходів через міжнародні кордони і Конвенція з Міжнародної Торгівлі видами, що знаходяться під загрозою. [22, 25, 26]

Коли розвиток промисловості і торгівля є основною причиною виникнення екологічних проблем в країні, то торгові обмеження можуть бути одним з варіантів розв’язання проблеми, але не єдиним. Комітет з торгівлі і навколишнього середовища підтримує пошук країнами альтернативних рішень, включаючи допомогу країні в придбанні технологій, які не наносять шкоди навколишньому середовищу; забезпечення фінансової допомоги для навчання, допомогу в розвитку інфраструктури тощо.

В рамках СОТ вже розглядались суперечки з приводу відповідності заходів з охорони навколишнього середовища положенням угод СОТ (зокрема Ст. ІІІ, XI та XX ГАТТ). Наприклад, позов США проти Канади, згідно вимог якої весь лосось та оселедці, виловлені в канадських водах, повинні були бути оброблені в Канаді до експортування. Інші позови стосувались правил щодо податків на автомобілі, тунцю, дельфінів, тощо.

Але на сьогодні жодна з дій, яка впливає на торгівлю за багатосторонніми природоохоронними угодами, не була оскаржена системою СОТ і не існує поки що опрацьованої технології вирішення таких суперечок в рамках цієї організації. Дійсно, де повинна розглядатися суперечка, якщо один член СОТ почав дію, щодо торгівлі згідно з положенням про багатосторонню природоохоронну угоду, а інший член СОТ має претензії з цього приводу? Комітет допускає, що обидві сторони, які підписали положення багатосторонньої природоохоронної угоди, повинні намагатися врегулювати свої суперечки в рамках цієї угоди. Особливі труднощі виникають, коли торгові заходи застосовуються до членів СОТ, які не є сторонами, що підписали положення багатосторонньої природоохоронної угоди. Комітет упевнений, що за цих обставин, умови щодо врегулювання спорів СОТ будуть достатніми для вирішення проблем, які можуть виникнути.

Актуальними є такі питання: що може зробити одна країна якщо вона упевнена, що експорт товарів іншої країни шкодить її навколишньому середовищу? Чи може вона обмежити продаж товарів іншої країни на своєму внутрішньому ринку? Якщо так, то за яких обставин?

На даний момент не існує юридично обгрунтованих відповідей на ці питання внаслідок того, що вони не розглядалися ні всередині, ні за межами СОТ. Тому, СОТ пропонує наступну узагальнену схему і принципи розв’язання торговельних суперечок, пов’язаних з екологічними питаннями.

1. Зацікавлені країни повинні спробувати співпрацювати, щоб не нанести шкоди навколишньому середовищу.

2. Країна, яка піддається негативну екологічному впливу, може вжити заходів, щодо обмеження імпорту з метою захисту свого навколишнього середовища, але не може проводити політику дискримінації. За згодою СОТ стандарти, податки й інші заходи стосовно імпорту з іншої країни повинні також застосовуватися однаковою мірою до власних товарів країни, що подає скаргу, та до імпорту з інших країн.

3. Якщо інша країна також є стороною, яка підписала певні положення багатосторонньої природоохоронної угоди, що дозволяють інші заходи, крім тих дій, що починає країна, яка подає скаргу то ця скарга повинна бути адресована до Комітету СОТ з торгівлі і навколишнього середовища.

4. Якщо країна не підписала визначені положення багатосторонньої природоохоронної угоди - тоді ситуація є неоднозначною і стає предметом суперечки. В деяких природоохоронних угодах зазначається, що країни, які підписали угоди повинні застосовувати їх навіть до товарів і послуг країн, які не підписали ці угоди. Чи порушує це угоди СОТ, - залишається невизначеним, тому що суперечки подібного роду ще не розглядалися. Одним із запропонованих методів вирішення проблеми може стати зміна правил таким чином, щоб стало зрозумілим, чи можуть країни за певних обставин посилатися на міжнародні природоохоронні угоди, коли починаються дії, що впливають на торгівлю країни, яка не підписала такого договору. Критики такого підходу зазначають, що це може дозволити деяким країнам нав’язати свої природоохоронні стандарти іншим.

5. Коли ж спірне питання не охоплюється міжнародною природоохоронною угодою, то застосовуються правила СОТ. Тоді угоди СОТ розглядаються певним чином: по-перше, торгові обмеження не можуть накладатися на продукт тільки через спосіб його виробництва; по-друге, жодна країна не може виходити за межі власної території, щоб нав’язати свої стандарти іншій країні. [27]

Позиція Комітету з торгівлі і навколишнього середовища стосовно питання врегулювання суперечок полягає в необхідності посилення системи запобіжних заходів, розробці методів попередження виникнення торговельних конфліктів з приводу екологічних питань. Тому Комітетом приділяється значна увага питанню скоординованості торговельних і екологічних аспектів ще на стадії розробки відповідних положень і угод про торгівлю і навколишнє середовище.

Важливим напрямом діяльності Комітету з торгівлі і навколишнього середовища є сприяння поширенню застосування виробниками продукції різних країн екологічного маркування.

Екологічне маркування забезпечує споживачів інформацією про вплив товару на навколишнє середовище шляхом оприлюднення даних щодо способів його виробництва, обробки, упакування, транспортування, споживання (використання), а також ліквідації після використання. Для цілей еко-маркування ці стадії прийнято називати життєвим циклом продукції. Зрозуміло, що в оприлюдненні такої інформації більш зацікавлені споживачі, оскільки знаючи особливості стадій життєвого циклу товару вони отримують можливість продемонструвати своє ставлення до екологічних і соціальних проблем шляхом прийняття рішення про купівлю. Наприклад, в останні роки виникла дискусія щодо обов’язковості або необов’язковості інформування споживачів про наявність в продуктів генетично модифікованих організмів (GMS – genetically modified organisms), або пропозицію генетично модифікованих продуктів (GMP – genetically modified product). [18] Позиція однієї з сторін полягає в тому, що GMS безпечні для людини та тварин, а тому еко-маркування не є необхідністю. Інша сторона (в основному споживачі) наполягають на обов’язковості такого маркування для забезпечення свідомого вибору товару споживачами.

Слід зазначити, що багато фірм є прихильниками добровільного екологічного маркування своєї продукції. Це пояснюється не тільки їх прогресивним ставленням до глобальних екологічних проблем, а й прагненням використати екомаркування для побудови партнерських відносин зі споживачами, демонстрації відкритості і відвертості фірми.

Комітет з торгівлі і навколишнього середовища розглядає програми щодо екологічного маркування як найважливіший інструмент природоохоронної політики. З точки зору СОТ, основною вимогою до екомаркування є дотримання принципу недискримінації між товарами національного виробництва та імпортованими, а також між імпортованими з різних країн товарами та тими, що експортуються в інші країни.

Якщо вимоги про недискримінацію при екомаркуванні виконуються, то правила СОТ не накладають обмежень на вибір політики, яку обирає країна для захисту свого навколишнього середовища, як від шкоди, що може бути заподіяна внутрішнім виробництвом або застосуванням виробничих технологій всередині країни, так і від імпортованих продуктів.

Для забезпечення ефективного екологічного маркування важливо, щоб методи дослідження були точними, а процес сертифікації продуктів провадився перед тим, як їм присвоюється певне екомаркування. Для досягнення цього необхідна технічна допомога країнам, що розвиваються, у визначених галузях, включаючи дослідження і тестування навколишнього середовища, аудит, аналіз життєвого циклу товару, сертифікація та участь у міжнародних технічних комітетах.

Ще одним напрямом роботи Комітету з торгівлі і навколишнього середовища є здійснення контролю за дотриманням сторонами принципу прозорості стосовно екологічної політики. Одним із засобів, посилення прозорості, є вимога, до членів організації повідомляти СОТ про нові торгові закони, дії чи рішення. Комітет з торгівлі і навколишнього середовища працює разом із Секретаріатом СОТ, аналізуючи інформацію про зв’язок торгівлі з природоохоронними заходами, плануючи внести її до бази даних для відкритого доступу всіх членів Угоди.

Положення СОТ щодо прозорості торговельних заходів, що можуть вплинути на навколишнє середовище містяться в наступних документах:

ГАТТ, Стаття Х “Публікація та застосування правил торгівлі” [1. с.449-450]

Угода про технічні бар’єри в торгівлі, Стаття 2 “Розробка, прийняття та застосування технічних регламентів центральними урядовими органами” [11. с.132-134]

Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів, Стаття 7 “Транспарентність” [10. с.68] та Додаток В “Транспарентність санітарних та фітосанітарних нормативних актів” [10. с.73-75]

Важливою сферою діяльності Комітету з торгівлі і навколишнього середовища є проблема експорту товарів, заборонених до реалізації на внутрішніх ринках певних країн.

Питання про зaбopoнeні до реалізації всередині країни товари існує на порядку денному ГАТТ\СОТ з початку 1980-х років. Ця проблема по суті є етичною, оскільки стосується рішення деяких країн експортувати товари, які не можуть продаватися на своїх внутрішніх ринках, з міркувань необхідності охорони здоров’я людей і природи. Як правило це такі товари, як медикаменти, продукти харчування, харчові добавки, косметична продукція тощо.

Ще у 1982 році на зустрічі міністрів було узгоджено, що всі сторони, які підписали Генеральну угоду з тарифів і торгівлі повинні повідомляти ГАТТ про всі продукти, які виробляються і експортуються ними, але продаж яких заборонено на внутрішніх ринках, з причин, пов’язаних з охороною навколишнього середовища та охороною здоров’я. Однак, ця система повідомлень виявилась не ефективною і була скасована в 1990 році (хоча, відповідне рішення 1982 р. все ще в силі). Країни неохоче надавали інформацію про продукти, що продовжували продавати тільки на зарубіжних ринках, і повідомляти лише про ті, експорт яких вже був заборонений.

У 1993 році товари, заборонені всередині країн, були включені в компетенцію Комітету з торгівлі і навколишнього середовища. Однак і після цього суттєвого прогресу в розв’язанні цієї проблеми не було досягнуто. А пояснити це можна тим, що СОТ фактично вимушена дублювати роботу інших міжнародних організацій, що є певною мірою проблематичним. Наприклад, Базельська Конвенція щодо пересування небезпечних відходів через кордони регулює експорт і імпорт хімікатів, медикаментів і небезпечних відходів.

На сьогодні СОТ визначила експорт споживчих товарів, що заборонені до реалізації на внутрішніх ринках, як важливу сферу діяльності Комітету з торгівлі і навколишнього середовища. А враховуючи неефективність заходів щодо обмеження і ліквідації такого експорту в минулому, зосередила увагу не на експортерах, а імпортерах небезпечних товарів, виступаючи за використання програм технічної допомоги країнам, що розвиваються і найменш розвинутим країнам в управлінні, організації та контролі за імпортом небезпечних продуктів.

Виключно важливою для забезпечення успішності глобальної торговельної політики СОТ є діяльність Комітету з торгівлі і навколишнього середовища по забезпеченню сумісності лібералізації торгівлі з стійким розвитком.

Поняття “стійкий розвиток” було сформульовано в 1987 році в доповіді Brundtland, яку підготувала всесвітня комісія з навколишнього середовища і розвитку. Цей термін описує взаємозв’язок розвитку людства і навколишнього середовища. В Доповіді стійким розвитком визначається “розвиток з метою задоволення потреб нинішнього покоління, не піддаючи ризику здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Він націлений на забезпечення продуктивності використовуваних природних ресурсів і на збереження усіх видів флори і фауни”. [23]

Комітет з торгівлі і навколишнього середовища дотримується тієї точки зору, що лібералізація торгівлі сумісна з стійким розвитком. Так, для країн що розвиваються, скасування торгових бар’єрів, лібералізація торгівлі, збільшення обсягів іноземних інвестицій може створити фінансовий потенціал, необхідний для підтримки і запровадження природоохоронних заходів. У той же час СОТ намагається запобігти використанню розвиненими країнами природоохоронних заходів як торгових бар’єрів для країн, що розвиваються.

У доповіді Brundtland також відзначалося, що тоді як ринкові стратегії лібералізації можуть бути ефективними стосовно збільшення дохідних статей, це збільшення не обов’язково пов’язане і і захистом навколишнього середовища. Допомагаючи «зменшити бідність», торгівля і стійкий розвиток пов’язані між собою. Автори Доповіді визначають бідність однією з найбільш важливих причин погіршення навколишнього середовища, доводячи, що інтенсивне економічне зростання, частково підживлюване міжнародною торгівлею, могло б створити необхідні ресурси для боротьби з тим, що в доповіді названо “забруднення бідністю”.

Це положення було повторено на Конференції ЄС з питань навколишнього середовища і розвитку в 1992 році “...відкрита, справедлива, що не дискримінує, і ймовірно багатостороння торгова система, яка відповідає цілям стійкого розвитку і веде до оптимального розподілу глобального виробництва згідно з порівняльною перевагою, є вигідною для всіх торгових партнерів. Більш того, поліпшений доступ на ринки для експорту з країн, що розвиваються поряд з правильною макроекономічною і природоохоронною політикою будуть мати позитивний вплив на навколишнє середовище і таким чином зроблять значний внесок у стійкий розвиток. [21]

Але точка зору багатьох захисників навколишнього середовища полягає в тому, що торгівля дуже шкідлива для навколишнього середовища. Вважається, що компанії, які беруть активну участь у міжнародній торгівлі, мають на меті тільки отримання прибутку, дешевих робочих місць, збільшення виробництва та попиту на свій товар. При цьому, вони не звертають належної уваги на ту шкоду, яку завдають людям, рослинному та тваринному світові (тобто природі). Таким чином, позиція захисників навколишнього середовища полягає в тому, що економічна діяльність і міжнародна торгівля:

забруднюють навколишнє середовище;

посилюють і прискорюють виснаження невідновлюваних природних ресурсів, таких як мінерали, природне паливо;

використовують відновлювальні ресурси (такі як вода, повітря, ліси) на рівні, що перевищує можливості їх природного поповнення.

З іншого боку, численні учасники міжнародного торговельного обміну зазвичай мають доволі спотворений погляда на заходи щодо захисту навколишнього середовища, які застосовують країни. Представники бізнесу вважають, що такі заходи:

створюють непотрібні бар’єри торгівлі, що в подальшому ускладнює економічний розвиток та робить захист навколишнього середовища більш важким;

використовують юридичні лазівки в законодавстві, створюючи умови для процвітання протекціонізму, щo ще більше загострює проблеми захисту навколишнього середовища;

стимулюють односторонні дії держав, які можуть бути використані в суто протекціоністських інтересах (навіть коли односторонні дії використовуються з найкращих спонукань, то такі одноразові обмежувальні заходи на думку критиків мало сприяють досягненню тривалих позитивних змін).

Зрозуміло, що у обох сторін є потужні аргументи на захист власної позиції. І завдання Комітету з торгівлі і навколишнього середовища саме і полягає в тому, щоб забезпечити сумісність заходів СОТ стосовно лібералізації торгівлі з необхідністю досягнення умов стійкого розвитку.