Главная Экономика Книги Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

3.3. Механізм врегулювання суперечок в рамках СОТ

3.3.1. Еволюція механізму врегулювання суперечок від ГАТТ до СОТ

Врегулювання суперечок відіграє провідну роль в міжнародній торгівельній системі. Так, статтею ІІІ п.2 Домовленості про правила і процедури врегулювання суперечок визначено, що “Система врегулювання суперечок СОТ є центральним елементом у справі забезпечення безпеки і передбачуваності багатосторонньої торгівельної системи. Члени СОТ визнають, що він служить для захисту прав та зобов‘язань членів СОТ за охопленими угодами, а також для прояснення існуючих положень цих угод відповідно до звичайних правил тлумачення міжнародного публічного права”. [5, c.371]

Врегулювання суперечок є важливим засобом гарантування виконання членами СОТ зобов‘язань, які були прийняті під час торгових переговорів. Без ефективного механізму розв‘язання проблем, що виникають в торговельно-економічних відносинах, країни могли б використовувати лише дипломатію. В такій ситуації вирішення суперечки можливе, якщо в обох сторін є бажання знайти взаємоприйнятне рішення. В протилежному випадку суперечка вирішувалася б з позиції сили: економічна чи політична сила учасників визначала б їх результат. Тому однією з основних переваг СОТ є забезпечення можливості для будь-якої країни-члена використовувати незалежну процедуру врегулювання суперечок для реалізації своїх прав за відповідними торговими угодами СОТ.

В практиці світової торговельної системи суперечками є суттєві розбіжності в інтерпретації певного торгового правила чи зобов‘язання. Зазвичай суперечка виникає, якщо певна країна запроваджує торгові заходи чи застосовує дії, які, на думку однієї чи кількох країн-членів СОТ, порушують укладені Угоди чи призводять до невиконання країною своїх зобов‘язань.

До майже хрестоматійних належать такі приклади суперечок. В 1958 році Великобританія подала позов до ГАТТ, що італійський закон, який передбачає спеціальні умови кредитування фермерів, що закуповують вироблену в Італії сільськогосподарську техніку, порушує положення ГАТТ про національний режим, і що це є дискримінацією щодо британського експорту аналогійної продукції.

А в 1989 році Канада подала позов, що японська система класифікації видів деревини є дискримінаційною по відношенню до канадських постачальників, і що це суперечить зобов‘язанням Японії щодо забезпечення національного режиму. В 1997 році США подали позов, що Індія не впровадила відповідне національне законодавство стосовно патентного захисту, як того вимагає угода ТРІПС, і що це завдає шкоди розташованим в США фармацевтичним та хімічним підприємствам, які здійснюють експорт відповідної продукції до Індії.

Процедура врегулювання суперечок існувала і в рамках ГАТТ, але в ній не існувало чітко встановлених часових обмежень щодо розгляду позову і цей процес було легше заблокувати. Правила та процедури врегулювання суперечок ГАТТ почали складатись після Конференції ООН з торгівлі та зайнятості, що проходила в Гавані в 1947-1948 роках. Параграф 1 Статті XXII ГАТТ передбачав проведення двосторонніх консультацій як основи для врегулювання спорів між сторонами “щодо будь-якого питання, яке стосувалось дії даної угоди”. Також на запит сторін проводились і подальші багатосторонні консультації “щодо будь-якого питання, для якого не можна знайти задовільне рішення через консультації згідно параграфу 1”. [2, c.469]

Наступною стадією цієї процедури було створення робочої групи. ГАТТ розвивало практику створення робочих груп для врегулювання спорів з початку своєї діяльності в 1948 році, а з 1952 року це стало звичайною процедурою. У відповідності з нею група повинна була складатись з 3 експертів від країн, зацікавлених в справі, що розглядалась. Група збиралась для слухань та з‘ясування позицій по суті справи обох країн, а також інших зацікавлених договірних сторін. Потім експертами групи готувалась доповідь, яка базувалась на тлумаченні положень ГАТТ та тих принципах, які використовувались при розгляді попередніх справ.

Доповідь передавалась на розгляд Генеральної ради. У випадку схвалення доповіді сторони повинні були діяти у відповідності з її висновками та рішеннями. Проте, якщо рішення не виконувались однією з сторін, Рада не могла її примусити.

Після раунду Кеннеді та Токійського раунду багатосторонніх торгових переговорів, процедури ГАТТ щодо врегулювання суперечок постійно вдосконалювались та доповнювались новими рішеннями та домовленостями. До них зокрема відносяться:

Рішення від 5 квітня 1966 року про процедури за статтею XXIII ГАТТ, які застосовувались у відношенні суперечок між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються;

Домовленість про повідомлення, консультації, врегулювання спорів та спостереження від 28 листопада 1979 року та Додаток до неї: Узгоджений опис загальної практики ГАТТ в галузі врегулювання суперечок;

Рішення про процедури врегулювання суперечок від 29 листопада 1982 року доповнила Домовленість 1979 року, яка мала удосконалити процедури та забезпечити більш ефективне використання існуючого механізму розв‘язання суперечок;

Рішення про процедури врегулювання суперечок від 30 листопада 1984 року, в якому розглядались питання створення та роботи груп експертів;

Рішення про удосконалення правил та процедур ГАТТ з врегулювання суперечок від 12 квітня 1989 року, яке вводило в дію розширений варіант Домовленості 1979 року, що діяла до набуття чинності Угоди про заснування СОТ.

Ця система врегулювання суперечок приділяла особливу увагу природі торгових суперечок, наполягаючи на необхідності їх дружнього врегулювання, а також гнучкому тлумаченню Угоди (з урахуванням попередніх рішень) з метою якнайшвидшого врегулювання суперечки. Проте хотілося б вказати на деякі негативні аспекти системи врегулювання суперечок ГАТТ, які викликали зростаючу стурбованість учасників Угоди в останні роки Уругвайського раунду переговорів:

відстрочення створення груп та початку процедур щодо восьми різних суперечок;

відстрочки підтвердження доповідей груп експертів;

збільшення кількості незгод з рішеннями з врегулювання суперечок в 80-ті роки (особливо з боку США, ЄС та Канади) та неповне чи умовне виконання рішень з врегулювання суперечок;

високий відсоток невиконання у справах про антидемпінгові та компенсаційні мита, та невисокий рівень їх врегулювання в цілому;

збільшення кількості застосувань односторонніх торгових санкцій після запитів про дозвіл на призупинення поступок у відповідності з пунктом 2 статті XXIII ГАТТ, в якому було відмовлено;

зростаюча критика процедури врегулювання спорів з боку країн-членів ГАТТ.

Тому в результаті Уругвайського раунду переговорів цю систему було суттєво вдосконалено шляхом введення більш чіткого і регламентованого механізму врегулювання суперечок. Прийняття Домовленості про правила та процедури врегулювання суперечок скасувало можливість блокування рішення країною, що програє справу. На відміну від ГАТТ, рішення приймається, якщо не має консенсусу проти нього. Таким чином, будь-яка країна, яка хоче заблокувати рішення повинна переконати в цьому всіх членів СОТ (в тому числі і свого супротивника по справі), що маловірогідно.