special

Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

3.2.4. Громадська підтримка міжнародних дво- та багатосторонніх торгових переговорів

Участь країн в переговорному процесі має на меті вирішення їх урядами двох основних проблем: реалізація національних інтересів власних країн та забезпечення прийнятності для країни досягнутих на міжнародному рівні домовленостей (з політичної, соціальної, економічної точок зору), а також їх адекватного сприйняття громадськістю [12, 412].

В різних національних умовах і в різні історичні епохи поняття національні інтереси розумілось не однаково. По-різному воно трактуватиметься в залежності від основи дослідження: етнічної, політико-правової, ідеологічної, класової або в контексті громадянського суспільства. Одні визначають “національні інтереси”, виходячи з “права землі”, інші – з “права крові” і т.ін. [13, c.84]

На сучасному етапі розвитку світової економіки національні економічні інтереси слід розглядати в якості характерної риси цивілізованого, тобто громадянського суспільства. Це передбачає, що суспільство структуроване, всі його суб‘єкти діють за єдиними правилами, свої проблеми вирішують в режимі діалогу, визнають та неухильно дотримуються не лише своїх прав та обов‘язків, але також поважають права інших. В найбільш загальному плані національний економічний інтерес включає спроможність кожного суспільства, кожної держави вирішувати наступні завдання:

розвивати та модернізовувати національну економіку, укріпляти життєздатні національні підприємства з метою посилення їх конкурентних позицій в світовому господарстві, а разом з тим покращення (посилення) міжнародного статусу власної країни;

використовувати участь в міжнародно-кооперованих виробництвах (в тому числі транснаціонального типу) для покращення внутрішньої галузевої структури та підвищення ефективності національної економіки;

передбачати можливість відмови від неефективно працюючих національних виробництв, в тому числі шляхом сприяння переводу їх за кордон;

забезпечувати зростання добробуту населення, розширення інвестиційного та споживчого ринків, розвиток національних традицій в культурі, мистецтві, підприємництві і т.ін.;

надавати національному середовищу відповідну соціальну орієнтацію, розвивати та заохочувати суспільну відповідальність бізнесу;

активно та конструктивно приймати участь в міжнародних політичних структурах в інтересах адекватного врахування національних інтересів при розробці та модернізації “правил гри” на світовому ринку [13, c.84].

Важкий процес торгу урядів в міжнародній сфері – явище не нове: уряди завжди намагались отримати політичну прихильність у власній країни, досягаючи для країни сприятливих результатів на міжнародній арені. Однак зростаюча складність торгових переговорів на сьогодні стає джерелом серйозних проблем для урядів, які намагаються збалансувати цілі і заходи національної торгової політики з правилами і нормами міжнародної торговельної системи.

Погоджуючись в результаті переговорів на скасування протекціоністських торгових бар‘єрів, уряди неминуче наштовхуються на місцеву політичну опозицію. Тому до початку торгових переговорів необхідно виявити ті кола, які зацікавлені в лібералізації, та сформувати політичну коаліцію для внутрішньополітичної підтримки відповідної торгової угоди.

Промислові асоціації та великі підприємства, як правило, мають більшу зацікавленість в активній підприємницькій діяльності як на національному, так і на міжнародному рівнях (як щодо лібералізації, так і щодо встановлення більш високого рівня захисту) ніж малі і середні фірми. Оскільки фірми не мають прямого доступу до СОТ, вони певною мірою впливають на формування міжнародних правил торгівлі через свої уряди.

Інтереси бізнесу відіграють ключову роль у створенні та імплементації торгових правил. Часто специфічні питання щодо правил, про які йдуть переговори, є незрозумілими, якщо не має ясності щодо сил, які за цим стоять. Наприклад, на думку експертів значну роль у створенні нових правил торгівлі послугами під час Уругвайського раунду та, особливо переговорів з фінансових послуг 1997 року, зіграли “Амерікен експрес”, “Сітібанк” та інші фінансові інститути.

У відомій суперечці стосовно режиму ЄС щодо імпорту бананів, яка розглядалась Органом врегулювання суперечок СОТ, основними зацікавленими сторонами були:

Імпортери бананів країн Африки, басейну Карибського моря та Тихого океану – три фірми (Geest, Fyffes та Jamaica Producers), разом з Карибською асоціацією експортерів бананів (CBEA) та її представництвом в Лондоні, були основними бенефіціарами запровадженого в 1993 році нового режиму ЄС.

Виробники бананів в Латинські Америці – Dole Foods, Chiquita and Del Monte контролюють 70% глобального імпорту та активно лобіювали проти запропонованого в 1993 році режиму ЄС. Фірма Chiquita була основною силою, що стояла за рішенням Офісу торгівельного представника США почати справу в СОТ.

Імпортери Латиноамериканських бананів – дистриб’ютори лобіювали та виступали проти режиму1993 року в судах Німеччини та ЄС.

Карибські виробники – використовували CBEA для того, щоб лобіювати на користь преференцій для країн Африки, басейну Карибського моря та Тихого океану та включення Протоколу про банани в Ломейську конвенцію.

Для того, щоб керувати зовнішньоторговими системами, сільськогосподарською політикою, технічними стандартами, режимами інтелектуальної власності та іншими питаннями, які цікавлять трейдерів та виробників, розташованих в країнах-членах СОТ потрібні сотні законодавчих актів. На формування цього законодавства здійснюють (шляхом лобіювання) вплив зацікавлені фірми чи їх об‘єднання. Така практика діє в ЄС, США, інших країн ОЕСР.

Основні торгові країни визнають лобізм як частину демократичного процесу та вважають його корисним засобом просування інтересів бізнесу. В ЄС лобіювання при формуванні торгової політики відчувається досить гостро. Сотні європейських та міжнародних федерацій та сотні транснаціональних компаній мають представництва в Брюсселі. Чисельні консалтингові фірми тримають офіси поруч з Єврокомісією та приймають активну участь в формуванні торгової політики ЄС. У 1998 році в Брюсселі працювали 13000 професійних лобістів - майже по одному на кожного службовця Єврокомісії.

Лобіювання в ЄС може стати ще більш інтенсивним з огляду на Маастрихтські угоди, які роблять акцент на проведенні консультацій на кожній стадії процесу прийняття рішень.

Таким чином, зростаюча складність міжнародної торгової системи вимагає від урядів застосування заходів, які б дозволяли їм на чітко регламентованій основі проводити огляд позицій зацікавлених в торгових переговорах сил, і з їх допомогою формувати переговорні стратегії. В цілому процеси внутрішніх переговорів для досягнення загальної позиції, наприклад щодо питань лібералізації торгівлі сільською продукцією чи торгівлі послугами, є дуже кропіткими та складними, потребуючими активної участі уряду, чіткого визначення ним інтересів країни в даній сфері, а також інформування громадськості.



 

Created/Updated: 25.05.2018

';