Главная Экономика Книги Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

3.1.2.5. Переговори щодо умов вступу: двосторонні переговори про доступ на ринки послуг

Двосторонні переговори про доступ на ринки послуг починаються з того, що зацікавлені члени СОТ подають свої вимоги, а заявник готує свій проект розкладу поступок (графіку зобов‘язань в секторі послуг). Виходячи з цього проекту проводяться двосторонні переговори.

По завершенні двосторонніх переговорів (та процедури приєднання в цілому) графік специфічних зобов‘язань в секторі послуг стає невід‘ємною частиною Протоколу про приєднання (Додаток 7) та невід‘ємною частиною Генеральної угоди з торгівлі послугами.

Для того, щоб урядовці, підприємці та інші зацікавлені особи могли визначити якою мірою країна лібералізувала будь-який сектор послуг, треба звернутись до її графіку. Формати всіх графіків є уніфікованими щодо заголовків та структури (Додаток 13). Зобов‘язання поділяються на дві частини: перша містить “горизонтальні” обмеження, які застосовуються до всіх секторів послуг, які зазначені у розкладі (наприклад, обмеження на купівлю землі нерезидентами); друга - містить зобов‘язання у “специфічних секторах”, які застосовуються до певного сектору (обмеження на участь іноземного капіталу, тобто комерційну присутність іноземного постачальника послуг, наприклад в секторі телекомунікацій). За класифікацією, що використовується СОТ, виділяють 12 загальних секторів (155 підсекторів) послуг: ділові; послуги зв‘язку; послуги в сфері будівництва та інженерні послуги; дистриб’юторські послуги; послуги в сфері освіти; послуги з охорони навколишнього середовища; фінансові; з охорони здоров‘я; туристичні; з організації відпочинку та спорту; транспортні; інші.

Для того, щоб визначити рівень доступу на ринок у певному секторі послуг будь-якої країни, необхідно знайти у розкладі “горизонтальні обмеження”, так само як і обмеження у “специфічних секторах”. Якщо певні сектори відсутні в графіку, то це означає, що країна не має зобов‘язань щодо доступу на ринок у цьому секторі (Таблиця 4).

Таблиця 4

Формат графіку специфічних зобов‘язань в секторі послуг [11, с.57]

Способи постачання:

1) Постачання через кордон 2) Споживання за кордоном 3) Комерційна присутність 4) Присутність фізичних осіб

Зобов‘язання для кожного окремого виду послуг визначені згідно з чотирма різними способами поставки послуг:

транскордонна торгівля (транскордонна поставка), коли послуга надається з території однієї країни на територію іншої (наприклад, консультаційні послуги, що надаються по факсу чи телефону);

споживання за кордоном, коли споживач для отримання послуги здійснює подорож до постачальника послуги в іншу країну (наприклад, туризм, освіта та лікування за кордоном);

комерційна присутність – постачальник через філіал, представництво, дочірню компанію чи іншу структуру надає послуги на території іншої країни, де знаходиться споживач (наприклад, послуги в країні філіалу іноземного банку);

присутність фізичних осіб, які здійснюють подорож в країну споживача для надання йому послуг (наприклад, відрядження консультантів, медиків тощо) [3, c. 303-304].

Зобов‘язання в графіках бувають трьох видів:

щодо доступу на ринок послуг;

щодо національного режиму;

інші зобов‘язання.

Колонка “Доступ на ринок”: якщо член бере на себе зобов‘язання в секторі чи підсекторі, він повинен вказати для кожного способу поставки ті обмеження, які існують щодо доступу на ринок (якщо вони є). Всього в ГАТС існує 6 категорій таких обмежень (Статті XVI - Доступ на ринок):

обмеження кількості постачальників послуг (наприклад, встановлення річної квоти на створення філій іноземних банків);

обмеження сукупної вартості операцій з послугами або сукупних активів, задіяних в операціях з послугами (наприклад, обмеження активів філій іноземних банків певною часткою в загальнонаціональному обсязі активів усіх банків);

обмеження сукупної кількості операцій з послугами або сукупного обсягу наданих послуг (наприклад, встановлення максимальної тривалості щотижневої трансляції іноземних телевізійних фільмів);

обмеження загальної кількості фізичних осіб, які можуть бути зайняті в постачанні послуги;

обмеження або вимога щодо конкретного типу юридичної особи або спільного підприємства, через які можуть надаватися послуги;

обмеження на участь іноземного капіталу [3, с.316].

Колонка “Національний режим”: країна-член, яка бажає підтримувати будь-які обмеження в національному режимі – тобто будь-які заходи, які є результатом менш сприятливого режиму для іноземних послуг чи постачальників послуг – повинна вказати ці обмеження в цій колонці графіку.

Колонка “Додаткові зобов‘язання”: записи в цій колонці є необов‘язковими, але країна може взяти на себе додаткові зобов‘язання в цьому секторі, які стосуються заходів, що не підпадають під “доступ на ринок” чи “національний режим”. Такими зобов‘язаннями, наприклад, можуть бути технічні стандарти, вимоги до ліцензій, інші національні правила чи певні застереження.

Якщо країна-член бере зобов‘язання в певному секторі, вона повинна визначити всі обмеження, що існують в ньому. Якщо обмеження не зазначені, але реально застосовуються, країна може бути змушена скасувати їх. Тобто, на практиці країна-член не може встановлювати жорсткіші умови постачання послуг, ніж ті, що зазначені у її графіку.

Якщо у графіку міститься термін “Немає” (None) щодо певного способу поставки, то це означає, що ніяких обмежень стосовно доступу на ринок країни за цим способом поставки не існує. Досить часто ніяких обмежень не існує щодо транскордонної торгівлі та споживання за кордоном.

Термін “Не зв‘язані” (Unbound) означає, що по цьому методу постачання у специфічних секторах не існує зобов‘язань. Іншими словами, країна залишає за собою право вільно встановити або підтримувати заходи, які є несумісними з зобов‘язаннями щодо доступу на ринок або національного режиму для іноземних послуг чи компаній.

У деяких випадках у графіках поряд із словом “немає” може ставитися позначка “зірочка”. Це означає, що цей конкретний спосіб поставки не може застосовуватись через технічні причини, тобто це технічно неможливо у даному секторі послуг.

Більшість розкладів не містять обмежень в горизонтальній частині графіку стосовно способів поставки 1 та 2 (транскордонне постачання та споживання за кордоном). Однак більшість країн застосовують обмеження щодо способів поставки 3 та 4 (комерційна присутність та присутність фізичних осіб). Така ситуація головним чином складається за рахунок того, що більшість країн мають різноманітні обмеження щодо іноземних інвестицій, особливо у політично чутливих галузях, а також імміграційні закони обмеження руху іноземної робочої сили.

В той же час ГАТС (Стаття IІ.2) дозволяє застосування членами заходів, які не узгоджуються з режимом найбільшого сприяння, про який йшла мова раніше. Але такі заходи мають бути внесені до Переліку вилучень з режиму найбільшого сприяння [3, с.304].

В процесі приєднання, на стадії двосторонніх переговорів про доступ на ринок послуг та формування графіку специфічних зобов‘язань та переліку вилучень з нього, заявник повинен чітко визначити, до якої галузі та яким чином йому необхідно залучити інвестиції, а які галузі слід належним чином захистити, надавши перевагу вітчизняним постачальникам послуг.

3.1.2.6. Узгодження звіту Робочої групи та набуття членства

Результати переговорів містяться в Протоколі про вступ, який відображає умови приєднання (зобов‘язання країни перед членами СОТ), і через посилання в тексті включає:

специфічні параграфи зобов‘язань з правил торгівлі;

розклади товарних поступок;

графік специфічних зобов‘язань у секторі послуг, в тому числі перелік вилучень з режиму найбільшого сприяння (РНС).

Коли умови приєднання узгоджено, звіт Робочої групи, проект рішення (Додаток 6) та Протокол про вступ (Додаток 7) передаються в Генеральну Раду або на Конференцію міністрів.

Після прийняття звіту Генеральною Радою чи Конференцією міністрів і схвалення проекту рішення не менш ніж двома третинами членів СОТ, країна повинна ухвалити Протокол. Через 30 днів після прийняття Протоколу, вираженого або підписанням, або представленням документу про ратифікацію Протоколу, якщо такого роду угода потребує схвалення парламентом заявника, країна стає повноправним членом СОТ. Наприклад, рішення про прийняття Китаю та Китайського Тайпею до СОТ було прийнято під час Доської Міністерської конференції, яка проходила з 9 по 13 листопада 2001 року, а повноправними членами вони стали відповідно 11 грудня 2001 року та 1 січня 2002 року. Китайський парламент ратифікував протокол про вступ Китаю на наступний день після процедури в Досі.