Главная Менеджмент Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві - Бебик В.M.

Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві - Бебик В.M.

Додаток 5.2.3 Політика і ми

ПОЛІТИКА і МИ

Продовжуємо знайомити читачів "Вечірнього Києва" з результатами опитування громадської думки (поч. див. у "ВК" від 23, 27, 28 серпня 1991 р.).

ТО ЧИ СКІФИ МИ?

Одним з найважливіших питань у дослідженні політичної культури суспільства є співвіднесення її з західними і східними типами. У вигляді тестової задачі тут, як правило, пропонується з'ясувати характер ставлення громадян до свого політичного (та державного) лідера.

Для західного типу політичної культури властиве ставлення до нього як до першого поміж рівними громадянами держави. Східний же тип політичної культури має на увазі харизматичний характер влади, ставлення до політичного лідера як до духовного вождя народу.

Наші дослідження засвідчили, що політична культура українського суспільства, хоча й є політичною культурою маргінального суспільства, значно ближча до західного, ніж до східного її типу. Так, на думку 60 відсотків опитаних, вони більше схильні ставитися до лідера держави як до найбільш гідного серед рівних. Лише 26,29 відсотка респондентів орієнтуються на харизму політичного лідера, тобто вбачають у ньому водночас і лідера духовного.

Таким чином, політична свідомість українського суспільства, для якого характерні більшою мірою елементи політичної культури західного типу, значно краще "впишеться" у політичні структури класичного парламентсько-президентського типу суспільного устрою, і це варто взяти до уваги батькам-засновникам суверенної України.

Становить інтерес ставлення до досліджуваного питання представників різних груп опитаних. Так, наприклад, жінки є прихильницями "східного варіанту" більшою мірою, ніж чоловіки, — 30,38 проти 22,26 відсотка. А молодь його більше, ніж середньостатистичний респондент, відкидає: від 17,65 відсотка осіб до 20 років — до 21,25 відсотка опитаних 21—30 років орієнтуються на харизматичний тип влади (при 26,29 відсотка середніх).

Партійність і рівень освіти респондентів на відповіді з даного питання практично не впливали, як, втім, і соціально-професійний статус (за винятком робітників, які більшою мірою обрали інтерес до політики як громадянський обов'язок — 69,89 відсотка).

Водночас треба мати на увазі, що ми живемо в суспільстві, яке прагне від наслідків тоталітаризму прийти до побудови правової, демократичної держави. Все це разом узяте накладає свій відбиток на стан громадської свідомості.

У суспільстві з розвиненою політичною структурою (багатопартійністю, ефективною правовою системою, сталими парламентськими традиціями тощо), яке належить до західного типу політичної культури, виборці переважно орієнтуються на програмні настанови партій, а не на особисті якості, імідж їх лідерів (хоча й цьому надається важливе значення). Класичні приклади — Великобританія, Німеччина, Франція, Італія тощо.

У країнах із східним типом політичної культури (у тому числі й таких як Японія, Індія, Таїланд та ін., які творчо переплавили у собі західний парламентаризм), виборці віддають перевагу особистим якостям політиків. За цих умов партії частенько переманюють популярних особистостей, а серед кандидатів досить високий відсоток незалежних.

А як же у нас? На перший погляд, наша версія політичної культури неодмінно має бути зарахована до східного типу: та сама орієнтація не на партію, а на особистість, недовіра до офіційних структур. Особливо сильні подібні настрої у жінок. Але чим тоді пояснити численність електоральної бази Руху, зелених, інших громадських рухів? Самим лише запереченням монопартійного диктату? Навряд чи подібна точка зору може бути істиною в останній інстанції. Скоріше за все тут проявляється не глибинно східна, а тоталітарна природа і традиції нашої політичної культури. Доведений до абсурду в епоху розвиненого соціалізму культ КПРС викликав цілком зрозумілу реакцію відторгнення, своєрідну соціальну алергію на слово "партія" взагалі. А починалось усе ще в двадцятих: "Мы говорим партия, подразумеваем Ленин..." Потім місце талановитого і яскравого політика посів апаратний "вождь народів": "Під мудрим керівництвом партії Леніна — Сталіна... "

У цій ситуації, після розвінчання культів і культиків більш чи менш сірих генсеків, які намагалися примусити на себе працювати імідж партії та віру народів у її непогрішність, виникло відоме в психології явище перенесення негативу харизми лідерів на колективний "розум, честь, і совість епохи".

Чи означає усе сказане вище, що зараз люди не зацікавлені в об'єднанні за ідеологічними чи політичними ознаками? Аж ніяк. Досвід свідчить: достатньо назвати своє об'єднання рухом, фронтом, асоціацією тощо — і справа піде. Прикладів цього можна знайти не лише у вітчизняній (Рух, Саюдіс, "Вільна Грузія", "Демократична Росія"), а й у східноєвропейській посттоталітарній політичній практиці ("Солідарність", "Громадянський форум", Фронт національного порятунку тощо).

Повертаючись до точок зору представників різних соціальних груп виборців на розглядуване питання, зауважимо, що молодь до 20 років і 21—30 років меншою мірою, ніж інші, вважає, що депутат має бути незалежним: 20,59 і 23,75 відсотків відповідно. А респонденти від 31 до 40 років, навпаки, виділили цей варіант відповіді вдвічі більше — 43,1 відсотка (проти 35,62 відсотка середніх).

Аналогічний підхід виявили респонденти із середньою спеціальною освітою — 47,89 відсотка, робітники — 44,09 відсотка, службовці — 41,86 відсотка та інженерно-технічні працівники — 40 відсотків від загальної кількості опитаних цих соціальних груп населення.

Корисним у практичній діяльності видається аналіз переваг у принципах вибору депутатів залежно від ступеня включеності респондентів у громадсько-політичну систему (див. табл. 1).

Таблиця 1

Віддання переваги у принципах вибору депутатів залежно від ступеня включеності респондентів у громадсько-політичну систему (у відсотках)

Як можна бачити з табл. 1, думки членів КПРС і "безпартійних партій-ців" майже ідентичні. Так само як і точки зору принципових безпартійних і членів НРУ. Принаймні в наявності значно більша нетерпимість з боку останніх до позитивних особистостей з партій, яким вони не симпатизують.

З іншого боку, результати опитування свідчать про готовність 53,54 відсотка членів КПРС проголосувати не за члена своєї партії. Судячи з усього, у лавах Компартії України немає тривалі роки декларованої єдності, її члени не ототожнюють себе з єдиною соціальною спільністю (відомий психологічний феномен "ми" і "вони").

Дуже показовим є те, що чітку орієнтацію тільки на члена своєї партії незалежно від особистих якостей кандидатів у депутати продемонструвала однакова кількість як членів КПУ, так і членів НРУ. І рухівці в 38,46 відсотка випадків готові голосувати виходячи з особистих якостей кандидата, а не з його партійної приналежності. Про що це свідчить? Насамперед про те, що за всієї нашої політизованості членство в якійсь політичній організації чи русі є досить формальною ознакою. Наше суспільство все ще вариться у протоплазмі громадянського суспільства, однією з головних ознак якого у нас буде досить чітко окреслена структурованість політичного життя, інакше кажучи — реальна, юридично оформлена, дійова багатопартійність.

Повертаючись до питання типології політичної культури, розглянемо залежність політичних установок респондентів від орієнтації особистості на тип політичної культури (див. табл. 2).

Таблиця 2

Політичні погляди респондентів, орієнтованих на різні типи політичної культури (у відсотках)

Як неважко помітити, східний компонент політичної культури в українському суспільстві характеризується великим відсотком центристськи (якщо хочете, "угодівськи") налаштованих виборців і меншою кількістю радикалів. Західний компонент характеризується більшою кількістю радикалів і тих, хто не визначився зі своїми політичними позиціями, ніж східний. Окремо стоять політичні маргінали, серед яких майже третина або вагалися з вибором, або виявляє політичну індиферентність.

На закінчення, як нам здається, цілком правомочним є висновок про те, що суспільство перехідного періоду від тоталітаризму до демократії характеризується проміжним станом політичної свідомості та політичної культури і може бути визначене як маргінальне.

Як свідчить досвід нашого дослідження, політична культура сучасної України при всій неоднозначності соціокультурних і політико-психологічних процесів, що протікають у ній, все ж може бути зарахована ближче до західного типу політичної культури суспільства, хоч і східний компонент у ній досить вагомий.

У зв'язку з цим парламенту, провідним політичним силам республіки треба враховувати специфіку нинішнього політично-культурного стану суспільства при побудові державних структур суверенної, демократичної України.

і НАОСТАНОК

Хотілося б відзначити, що наше дослідження охопило далеко не всі аспекти політичної культури українського суспільства, а лише деякі її базові поняття та настанови. Цю роботу, звичайно, буде продовжено, і в цьому плані ми дуже розраховуємо на підтримку та допомогу читачів "Вечірнього Києва". Адже врешті-решт розібратись у специфіці нашого суспільного організму та шляхах лікування його хронічних соціальних хвороб зобов'язані не тільки суспільствознавці, а й усі ми — громадяни та виборці.

Не кожен і не завжди розбереться у суспільних вчинках та їх мотивах. А що вже говорити про суспільство, яке складається з десятків і сотень мільйонів осіб.

Словом, ми щиро вдячні всім, хто надіслав до редакції анкети, бажаємо їм та всім читачам добра й благополуччя.

Далі буде. Стежте за газетою і не забудьте, що й наступного року ми будемо вивчати громадську думку та публікувати підсумки незалежно від того, подобаються вони комусь чи ні.

Валерій БЕБИК, кандидат психологічних наук, консультант Київської обласної Ради народних депутатів, секретар правління Київської спілки викладачів вищої школи та вчених