Главная Менеджмент Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві - Бебик В.M.

Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві - Бебик В.M.

Розділ 3. Моделі і технології соціальної комунікації

Теорія комунікації як наукова субстанція формується переважно на ґрунті прикладних, орієнтованих на практику досліджень. Тут ми маємо той випадок, коли наука народжується не у віртуальній уяві Мислителя, а на основі теоретичного аналізу та узагальнення подій і явищ, що вже відбулися або відбуваються і зафіксовані на вербальному каналі комунікації [47].

Своєрідною протоплазмою цього наукового комунікативного базису є моделі та технології комунікації.

3.1. Соціологічні моделі комунікації

Двоступенева модель комунікації

На першому етапі вчені розглядали одноступеневу модель комунікації "джерело інформації — споживачі" і вважали, що така модель адекватно віддзеркалює комунікативні процеси у суспільстві. Але життя свідчить, що джерело інформації (газета, теле-, радіостанція, зрештою просто людина) далеко не завжди мають високий авторитет у споживачів інформації. Рівень довіри до редакційної статті або коментарю диктора телебачення чи радіо, написаного безіменним редактором інформаційної служби новин, є значно нижчим до цитування або "живого" інтерв'ю авторитетної, популярної у суспільстві людини.

Відтак комунікаційна модель стає більш адекватною сутності процесів передачі інформації, якщо має вигляд "лідери громадської думки — мас-медіа — споживачі".

Свого часу цю модель розробляли Б. Берельсон, П. Лазарсфельд, В. Мак-Фі, дійшовши висновку щодо пріоритетності міжособистісної комунікації над масовою при спробах переконання аудиторії в певних речах [77].

Але і серед самих лідерів громадської думки, і серед мас-медіа є свої лідери громадської думки, що перебувають всередині реферованої групи. Відтак цей ланцюжок може бути подовжений.

Автор мав можливість переконатися в цьому під час планування і організації однієї з політичних компаній в Україні.

З метою формування негативної громадської думки щодо існуючої системи ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів (ВНЗ) в Україні Конфедерація недержавних ВНЗ провела прес-конференцію в приміщенні Української незалежної інформаційної агенції новин (УНІАН).

Звичайно, що присутні на прес-конференції журналісти відреагували на цю подію своїми повідомленнями протягом 1-7 днів (телебачення — раніше, тижневі газети — пізніше). Але через два тижні з'явилася друга хвиля публікацій у виданнях, представники яких не були на вищезгаданій прес-конференції. Можливо, вони просто передрукували матеріали зі стрічки УНІАНу? Спочатку і ми так думали. Але аналіз текстів повідомлень показав, що матеріали були авторські й не прив'язані до конкретної дати і події (прес-конференції ректорів недержавних ВНЗ). Проте змістовний аналіз показав, що в цих публікаціях чітко простежувалася "ідеологічна лінія" цієї прес-конференції, що свідчило про невипадковість опублікованих статей.

Відтак з'явився і висновок: журналісти — автори публікацій "другої хвилі" творчо "переробили" інформацію з публікацій "першої хвилі" (тобто лідерів громадської думки). З урахуванням того, що в період прийомної кампанії до ВНЗ ця тема була актуальною для багатьох читачів, газети "другої хвилі" вирішили надрукувати цю інформацію.

Тож ми отримали підтримку з боку тих видань, на допомогу і пропагандистські ресурси яких зовсім не розраховували.

Але існує ще одна версія двоступеневої моделі комунікації.

Якщо версія "лідери громадської думки — мас-медіа — споживачі" характеризується передаванням впливу, то версія

"мас-медіа — лідери громадської думки — споживачі" на першому етапі може розглядатися як передача інформації, а на другому — як передача впливу.

Хоча, безперечно, все це досить умовно, оскільки навіть найбезбарвнішу, "найоб'єктивнішу" інформацію можна подати так, що вона буде нести оціночні судження, залежно від уподобань автора статті чи телевізійного сюжету та цензорських настанов випускаючого редактора служби новин.

Наведемо простий приклад. На вищезгаданій прес-конференції в УНІАН автором була сказана така фраза: "Парадигма навчання правознавців у державних ВНЗ спрямована на підготовку юристів для силових структур. Якщо ми хочемо побудувати поліцейську державу, то це, очевидно, правильно. Якщо ж наша мета — правова, демократична, соціальна держава, як це записано в Конституції України, нам потрібно готувати також юристів для сфер бізнесу, інформаційного права, інтелектуальної власності, прав людини тощо. І це краще зможуть зробити саме недержавні ВНЗ".

Ось як відгукнулися мас-медіа на цю фразу.

Повідомлення газети "N":

"Ректор МАУП В. Бебик заявив, що в Україні будується поліцейська держава!"

Повідомлення газети "М":

"Ректор МАУП — найбільшого недержавного університету України В. Бебик вважає, що фахівців з комерційного права вони підготують "краще, ніж державні інститути".

Повідомлення газети "ф":

"В. Бебик, ректор провідного приватного ВНЗ, вважає, що в Україні надто багато прокурорів і дуже мало юристів, що спеціалізуються на правах людини".

Отже, скільки журналістів, стільки й думок, не зважаючи на те, що всі чули одне й те саме. Сприйняття ж почутого і побаченого, як можна переконатися з наведених прикладів, може бути абсолютно протилежним.

Спіраль мовчання

Автором цієї моделі є німецька дослідниця Е. Ноель-Нойман [40]. її гіпотеза полягає в тому, що мас-медіа можуть маніпулювати громадською думкою за рахунок надання слова представникам меншості і замовчування думок більшості.

В основі цього явища лежить страх залишитися в меншості. На підтвердження своєї гіпотези вона провела так званий залізничний тест, який засвідчив, що у вагоні потяга з більшим бажанням люди говорять із сусідом, чиї політичні симпатії близькі до правлячої на даний момент еліти.

Ця спіраль мовчання, вважає дослідниця, пояснює і феномен, відкритий ще 1940 р . у США П. Лазарсфельдом, коли певна група виборців (3-4 %) в останню хвилину голосує на виборах (під тиском громадської думки) за того, хто найвірогідніше стане переможцем виборчих перегонів.

До речі, цей "ефект оркестрового вагона", як його назвав П. Лазарсфельд, знайшов своє підтвердження в українській політичній практиці. Філософія політичного вибору таких громадян може бути висловлена фразою: "Кандидат N може, й найкращий, але влада все одно зробить президентом (мером) кандидата М. То навіщо перейматися вибором — все вже вирішено".

Тож усе, як в одному з рекламних роликів: "Навіщо платити більше, якщо можна заплатити менше?"