Главная Прочие дисциплины Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.

Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.

Розділ 14 Зовнішньоекономічні зв'язки в забезпеченні розвитку продуктивних сил

14.1. Становлення в ринкових умовах зовнішньоекономічної діяльності України

До моменту здобуття Україною незалежності вона була повністю інтегрована в економічну систему колишнього Союзу PCP на залежній основі, її економіка була не збалансованою за своєю структурою, а по суті — затратною за залученням імпортованих природних ресурсів і водночас малоефективною за відтворенням інвестиційних ресурсів. Зокрема поставками з Росії покривалося більше як 90 відсотків потреб України в нафті та близько 70 відсотків — у газі. При цьому розробка альтернативних власних джерел енергоносіїв практично не велася, хоча Україна сама могла забезпечити близько половини необхідних їй енергії та енергоносіїв. Непропорційно великою була частка в її відтворенні не кінцевого, а проміжного продукту і продукції, орієнтована на потреби військово-промислового комплексу СРСР. Українська економіка не була готова достатньою мірою задовольняти власні

потреби у вихідних матеріалах і комплектуючих виробах, а потреби населення — в товарах і послугах. Вона виявилася неспроможною забезпечити нормальне функціонування незалежної Української держави.

Розрив налагоджених економічних зв'язків, відсутність організованого ринку товарів і послуг, втрата надійних торгових партнерів створили в торгівлі нашої країни досить складну проблему — знайти нових торгових партнерів, постачальників і споживачів майже для кожного підприємства. Серед проблем, від вирішення яких залежить досягнення як поточних, так і стратегічних цілей проникнення України на світові ринки товарів, робіт і послуг, може бути названа адаптація її економіки до світового ринкового простору.

У 1995 р. Світова організація торгівлі (СОТ) оприлюднила дані, що характеризують світовий торговельний процес. Вони засвідчили, що зростання обсягів світової торгівлі традиційно випереджає зростання обсягів світового виробництва. Це відбувається за рахунок інтенсифікації міжнародного поділу праці, структура якого вже склалася. Відповідно і ринки основних світових товарів уже сформувалися.

Українська держава ще тільки входить до системи світового господарства. Від того, як цей процес відбуватиметься, залежить передусім можливість подальшого соціально-економічного поступу нашої країни як організаційної підсистеми світової економіки. Процес інтеграції України до світового економічного простору досить складний. Це зумовлено рядом причин:

в Україні ще не визначені остаточно основні напрями і механізми структурної переорієнтації економіки з урахуванням особливостей розвитку світової системи господарювання;

дуже гостро стоять питання у сфері зовнішньоекономічних відносин і взагалі економічної безпеки. Ці питання мають вирішуватися з позиції активного конкурентного протистояння на світовому ринку;

існують певні суперечності регіонального характеру з визначення глобальних національних пріоритетів, усунути які можна лише на довгострокових засадах, активно включившись до інтеграційних процесів;

спілкування та діалоги з міжнародними фінансовими інституціями поки що спричиняють неадекватну реакцію широких кіл української громадськості.

За таких умов Україна шукає свою нішу в світовому господарському комплексі. Перспективними напрямами спеціалізації для України в світовому поділі праці можуть стати наукомісткі сучасні галузі (літако-, машинобудування, хімічна переробка тощо). Саме їхня продукція є найціннішою на сучасному світовому ринку.

У сфері сучасного світового господарства зовнішньоекономічні зв'язки національних економік охоплюють більш широкий, ніж раніше, спектр взаємодій: торговельний обмін переріс у науково-технічне та інвестиційне співробітництво. Склалася нова модель таких зв'язків — виробничо-інвестиційна. Співробітництво у цій галузі, в результаті інтернаціоналізації виробництва та капіталу, не підриває товарне виробництво, а модифікує, робить ефективнішим. Виробництво здійснюється на базі технологічного виробництва, що вийшло за межі національних кордонів. Обмін товарами здійснюється з урахуванням нових меж поділу праці у найновіших формах. Суб'єкти ринку виступають у транснаціональній формі.

Однак для України притаманний «постачальницько-збутовий» і «посередницько-торговельний» менталітет входу до світової сфери. Побороти відсталість нашого виробництва можна з переходом до нової моделі взаємодії національного господарства з світовим. Слід орієнтуватися на виробничо-інвестиційну модель, в центрі якої перебуває не тільки сфера обігу, а й співробітництво за всіма ланками виробничо-технічного процесу, з винесенням частини з них за національні межі.

Як показує міжнародний досвід, сьогодні прорив на світові ринки забезпечується, як правило, не просто продуктом, і навіть не галуззю, а міжгалузевим комплексом, який складається з певних відтворюваних і високо технологічних систем. Вияв і підтримка розвитку таких міжгалузевих комплексів в українській економіці — це актуальний і перспективний напрям виходу на світовий ринок.

Розвиток наукомістких, високотехнологічних виробництв потребує створення нової, ринкової за змістом інфраструктури для ведення зовнішньоекономічного бізнесу, причому не тільки на території України, а й за її межами. У зв'язку з цим завданням необхідно оволодівати арсеналом засобів ринкового регулювання, метою якого є створення у міжнародному вимірі конкурентоспроможної економіки. Саме високотехнологічна, наукомістка конкурентоспроможність з досить широким спектром продукції та виробництв є підґрунтям для реалізації всіх інших цілей країни у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Пріоритетність державної підтримки саме високотехнологічних, наукомістких виробництв зумовлена тим, що до них іноземний капітал, іноземна фінансова допомога навряд чи прийдуть через побоювання сприяти країні у досягненні високого міжнародного рівня конкурентоспроможності. Навпаки, розвиток ненаукомістких галузей і виробництв, зокрема сировинних, праце- і капіталомістких галузей і виробництв в окремих випадках доцільно було б зорієнтувати на приплив іноземного капіталу, який приніс би з собою нові для нас технології та досвід управління.

Досягнення високого ступеня міжнародної конкурентоспроможності в наукомістких, високотехнологічних секторах економіки потребує не стільки лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, скільки кардинальної мікроекономічної реструктуризації — для створення виробничих систем. А це означає, що слід шукати ефективні шляхи виходу на ринки високотехнологічних виробів, які обмежені не тільки формальними (методи експортного контролю), а й неформальними бар'єрами (це передусім різні транснаціональні фінансово-промислові структури, союзи, відносно стійкі коопераційні преференції тих чи інших компаній тощо). Ці бар'єри зумовлені великими державними витратами на створення специфічних чинників розвитку високотехнологічних галузей — підготовку спеціалістів найвищої кваліфікації, формування потужних інформаційних систем і баз даних, сучасної інфраструктури науково-виробничої діяльності. А це, в свою чергу, потребує створення механізмів тимчасової підтримки процесу впровадження новітніх технологій і зразків техніки. І, нарешті, потрібний певний час, перш ніж відповідний продукт, навіть будучи технологічно сучасним, стане комерційно конкурентоспроможним.