Главная Прочие дисциплины Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.

Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.

9.10. Продовольчий комплекс

Забезпечення населення якісними продуктами харчування є одним з головних напрямів соціально-економічного розвитку будь-якої держави. В Україні є всі об'єктивні передумови для створення високорозвиненої індустрії продуктів харчування, спроможної задовольнити внутрішні потреби в продовольстві та забезпечити значні валютні надходження від його реалізації на світовому ринку.

Для України характерні досить значні за світовими мірками обсяги виробництва різних видів продовольчої продукції. Україна входить до першої десятки країн світу за показниками виробництва окремих видів зернових і зернобобових культур, цукрових буряків та цукру, соняшнику і соняшникової олії, картоплі, окремих видів плодоовочевої продукції, молока та деяких молочних продуктів, меду (табл. 9.6).

Особливе значення у реформуванні сільського господарства, підвищенні його ефективності та конкурентоспроможності має зміна відносин власності. Характерною рисою є зростання ролі приватних господарств у виробництві й реалізації сільськогосподарської продукції та зменшення частки державних та колективних підприємств. Так, у 1996 р. порівняно з 1990 р. виробництво валової продукції в приватних господарствах зросло на 17,6 відсотка, тоді як в господарствах суспільного сектора зменшилося на 61,8 відсотка.

Найбільшою є концентрація фермерських господарств у південних областях України, Донбасі та Придніпров'ї.

Ринкові перетворення в агропродовольчій сфері передбачають необхідність створення повноцінної ринкової інфраструктури, яка б включала мережу підприємств та організацій оптової роздрібної торгівлі, різноманітні маркетингові структури, інфраструктуру зовнішньої торгівлі. Водночас формуються нові інфраструктура елементи агропродовольчого ринку — біржі та аукціони. У 2002 р. в Україні було зареєстровано 459 бірж, в тому числі 31 — агропромислову.

Створення мобільних ринкових структур, удосконалення шляхів реалізації продукції сприяє підвищенню ефективності виробничої й реалізаційної сфер спеціалізованих продовольчих комплексів та повнішому задоволенню споживчого попиту населення України на продовольство.

Таблиця 9.6. Місце України у світовому виробництві продовольчої продукції (1995 р.)( За розрахунками І.Й. Кавецького (Особливості формування агропромислового ринку в Україні // Укр. геогр. журн. — 1997. — № 4. — С. 16)

Продовольчий комплекс — це сукупність взаємопов'язаних підприємств з виробництва продовольчої сировини, її заготівлі, переробки, зберігання і реалізації через торговельно-розподільчу мережу і ринок.

В основі формування продовольчого комплексу лежать агропромислова інтеграція і комплексоутворення при використанні продовольчих сировинних ресурсів сільського господарства, лісових угідь, ставків, річок і морів, мінеральних вод.

Функціонально-галузева структура продовольчого комплексу складається з таких сфер: сировинна (вирощування і заготівля сільськогосподарської продукції, рибництво, продукція лісу тощо), зберігання і переробка (сховищне господарство, харчова промисловість), торговельно-споживча (збут, оптово-роздрібна торгівля, громадське харчування), виробнича інфраструктура (енерговодозабезпечення, транспорт, шляхове господарство тощо), соціальна інфраструктура (трудові ресурси, науково-дослідні установи та органи управління).

Розрізняють інтегральні (загальні) та спеціалізовані продовольчі комплекси. До інтегральних комплексів належать всі ланки системи підприємств і установ у межах певної території, пов'язані з виробництвом продовольчих товарів. Спеціалізовані комплекси бувають двох типів — рослинницькі та тваринницькі (рис. 9.2).

Зернопродуктовий комплекс — це система взаємопов'язаних спеціалізованих галузей і виробництв, зайнятих вирощуванням зернових і бобових культур, заготівлею, переробкою зерна та реалізацією кінцевої продукції. Він включає сільськогосподарські підприємства, які спеціалізуються на вирощуванні продовольчого і фуражного зерна; елеваторно-складське господарство і підприємства борошномельно-круп'яної, комбікормової, макаронної та хлібопекарної промисловості, а також підприємства, що виробляють із зерна харчові концентрати, крохмаль, спирт, пиво; роздрібну торгівлю хлібом; підприємства сільськогосподарського машинобудування, які випускають зернотукові сіялки, зерно-, рисо- і кукурудзозбиральні комбайни та інші спеціалізовані машини для зернового господарства; виробництво технологічного устаткування для елеваторів, зерносховищ, млинів, комбікормових і хлібних заводів тощо.

Основна ланка зернопродуктового підкомплексу — зернове господарство. В Україні провідними культурами є озима пшениця, озиме жито, озимий і ярий ячмінь, кукурудза, овес, просо, гречка, рис, горох, вика, люпин, соя.

Товарність зернового господарства зростає з півночі на південь: у поліських областях вона становить 18—20, у південних степових — 38— 40 відсотків. У зв'язку зі зростаючими потребами тваринництва у кормах збільшується частка фуражного зерна. В Україні створено широку мережу елеваторів і зерносховищ, виробництв з переробки зерна.

Найбільші обсяги виробництва круп — в Полтавській, Вінницькій областях та Автономній Республіці Крим; борошна — в Дніпропетровській, Донецькій, Львівській, Луганській областях та в Києві; хліба і хлібобулочних виробів — у Донецькій, Львівській, Дніпропетровській, Харківській областях та в Києві.

Комбікормова промисловість України представлена великими заводами і 385 невеликими міжколгоспними підприємствами, що забезпечують майже 45 відсотків загального обсягу виробництва комбікормів у країні. Найбільше їх виробляється в Дніпропетровській, Полтавській, Донецькій, Київській та Миколаївській областях.

В основі формування бурякоцукрового комплексу лежать сприятливі природні умови для вирощування цукрових буряків. Бурякоцукровий комплекс — це виробничо-економічна система, що здійснює виробництво- транспортування, зберігання цукрових буряків та їхню переробку для одержання цукру.

До бурякоцукрового комплексу належать підприємства промисловості, що постачають їм сільськогосподарську техніку, добрива і засоби захисту рослин, сільськогосподарські підприємства, спеціалізовані на вирощуванні цукрових буряків; підприємства легкої промисловості, що постачають тару з тканини, допоміжні матеріали; система бурякоприймальних пунктів (призаводських, периферійних) і цукрові заводи.

Бурякоцукровий комплекс виробляє для галузей харчової промисловості цукор та ряд супутніх і побічних продуктів (патоку, харчові кислоти), для сільськогосподарських підприємств — корми (жом, мелясу) і добрива (дефекат). Він має тісні зв'язки з галузями транспорту і торгівлі.

Відповідно до природних та інших умов бурякоцукровий комплекс сформувався переважно в лісостеповій зоні України. У лісостепу розміщено понад 3/4 посівів цукрових буряків. Найбільшими виробниками цукрових буряків є Вінницька, Черкаська і Полтавська області, де середня врожайність становить понад 300 ц/га. Технічну базу цукрової промисловості в Україні становлять 194 цукрові заводи. Якщо в 1965 р. виробництво цукру-піску досягало 6,7 млн т, то в 1997 р. — лише 2 млн т.

Найбільшими в Україні виробниками цукру-піску є Вінницька, Хмельницька, Черкаська, Полтавська, Одеська і Кіровоградська області. Випуск цукру-рафінаду зосереджений в Одесі, Черкасах, Бердичеві, Ходорові (Львівська область) та Вінниці. Окремі цукрові заводи поєднують виробництво цукру з виробництвом молочних консервів, спирту, лимонної кислоти і кормових дріжджів. Такі підприємства називаються цукровими комбінатами.

Рис. 9.2 Функціонально-компонентна структура продовольчого комплексу України

Картоплепродуктовий комплекс — це система взаємопов'язаних спеціалізованих виробництв, що здійснюють вирощування й заготівлю картоплі та переробку її переважно на крохмаль і спирт. Основа сировинної бази — вирощування технічної картоплі.

В Україні сформувалися три зони вирощування картоплі. До основної зони належать Волинська, Житомирська, Івано-Франківська, Київська, Львівська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька і Чернігівська області. У лісостепу висока концентрація вирощування картоплі характерна для Вінницької, Кіровоградської, Полтавської, Харківської, Закарпатської та Чернівецької областей. До південної зони картоплярства входять Луганська, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, Автономна Республіка Крим, що вирощують картоплю ранніх сортів на зрошувальних землях у спеціалізованих господарствах.

Картоплярство має забезпечувати потреби населення у продовольчій картоплі та сировиною картоплекрохмальні, спиртові, овочесушильні заводи, які в розміщенні тяжіють до сировинних зон. В Україні діють 14 картоплекрохмальних заводів. Найбільші з них: Ковельський (Волинська область), Кремнянський і Радомишльський (Житомирська область). Спирт з картоплі виробляють 27 підприємств. Найпотужніші з них — Чуднівський спиртокомбінат, Липниківський та Коростишевський спиртозаводи (Житомирська область). Виробництво спирту з картоплі за останнє десятиріччя зменшилося у зв'язку з використанням інших видів сировини.

Плодоовочевопродуктовий комплекс — це взаємопов'язана система спеціалізованих виробництв різних галузей суспільного господарства на певній території, діяльність яких пов'язана з вирощуванням і переробкою овочів, плодів та ягід.

Основними чинниками формування плодоовочевопродуктового комплексу є: природні умови, які визначають можливість і економічну доцільність виробництва в цьому регіоні певного асортименту овочів, плодів та ягід; рівень розвитку науково-технічного прогресу, який безпосередньо впливає на економічну ефективність виробництва, переробки, зберігання і транспортування плодоовочевої продукції; особливості системи розселення населення; регіональні особливості структури споживання.

Плодоовочевопродуктовий комплекс включає сільськогосподарські підприємства, що спеціалізуються на вирощуванні овочів, плодів та ягід; консервні та овочесушильні заводи й цехи, оптово-роздрібні плодоовоче-комбінати, засолювальні пункти, холодильники, овоче- й фруктосховища. В Україні налічується близько 2 тис. підприємств цього комплексу. Найбільші з них — Херсонський, Ізмаїльський, Одеський і Черкаський консервні комбінати та Сімферопольський консервний завод.

За природними умовами сформувалася територіальна спеціалізація. Група областей у межах Полісся виділяється виробництвом фруктових і, меншою мірою, овочевих консервів; Лісостепу — овочевих і фруктових; Степу — томатних консервів.

Олійнопродуктовий комплекс включає виробництво насіння олійних рослин і підприємства, які виробляють олію, маргарин, мило, здійснюють гідрогенізацію та розщеплення жирів і пов'язаних з ними продуктів.

Основною олійною культурою в Україні є соняшник, посівні площі якого за період 1985—2002 рр. зросли з 1480 до 2834 тис. га, тобто в 1,9 разу. З насіння соняшнику одержують майже 90 відсотків усієї олії. Це значною мірою зумовило розміщення підприємств олійнопродуктового комплексу в регіонах вирощування цієї культури — у степовій та лісостеповій зонах України.

В Україні збудовано потужні спеціалізовані олійно-жирові комбінати -вінницький, Запорізький, Одеський, Слов'янський, Чернівецький; жирові Харківський, Ніжинський; олійні заводи — в Кіровограді, Пологах, Дніпропетровську, Вовчанську, Полтаві та ін. Маргарин виробляють у Донецьку, Харкові, Києві, Львові.

Більшість підприємств з виробництва олії (92 відсотки) одержують її екстракційним способом. Для збільшення випуску олії велике значення має підвищення коефіцієнта використання наявних потужностей підприємств та оптимізація сировинних зон і внутрішньогалузевих зв'язків.

До складу винограднопродуктового комплексу України входять виноградарство, промислова переробка винограду, а також виробництва, що обслуговують ці галузі. Кінцевою продукцією комплексу є свіжий виноград, виноградні вина, виноградний сік, коньяки, які виготовляють з технічних сортів винограду. З відходів виробництва отримують кормове борошно, оцет, виноградну олію, дріжджі, спирт, виннокам'яну кислоту, дубильні речовини, органічні добрива тощо.

Базовою галуззю цього спеціалізованого комплексу є виноградарство. Його розвитку в Україні сприяють ґрунтово-кліматичні умови Автономної Республіки Крим, Одеської, Миколаївської, Херсонської та Закарпатської областей, де зосереджено понад 90 відсотків загальної площі виноградників. Всього в Україні під цією культурою зайнято близько 176 тис. га.

Виноград погано транспортується, тому виробництва первинної його переробки розташовані поблизу сировинних баз. Промислову переробку винограду здійснюють в основному радгоспи-заводи. Підприємства з виробництва коньячного спирту розміщені поряд з заводами первинної переробки, тобто в районах вирощування винограду. Заводи вторинного виноробства і шампанських вин діють як в районах виноградарства (Массандра, Новий Світ, Севастополь), так і в районах споживання готової продукції (Одеса, Київ, Донецьк).

Подальший розвиток комплексу пов'язаний з переорієнтуванням його базової галузі на вирощування винограду для споживання переважно у свіжому вигляді при скороченні переробки на вино та виноматеріали.

Тютюновопромисловий комплекс включає спеціалізоване рослинництво з вирощування тютюну і махорки для промислової переробки: виготовлення сигарет, цигарок, курильного тютюну і махорки, нікотинових препаратів, виробництва лимонної та яблучної кислот, засобів боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур.

Основні посівні площі тютюну знаходяться в Автономній Республіці Крим, Тернопільській, Закарпатській, Івано-Франківській, Хмельницькій, Вінницькій та Одеській областях.

Виробництво махорки зосереджено в Полтавській, Сумській та Чернігівській областях.

В Україні діє б тютюново-ферментаційних заводів та 11 тютюнових фабрик. Найбільші підприємства: Жмеринський, Сімферопольський, Берегівський і Борщагівський тютюново-ферментаційні заводи, Київська, Львівська, Харківська, Черкаська і Прилуцька тютюнові фабрики.

У розвитку комплексу важливе значення має створення найбільш урожайних, з меншим вмістом нікотину сортів тютюну, удосконалення технології вирощування культури.

Хмелепромисловий комплекс — це взаємопов'язана сукупність підприємств і організацій, діяльність яких зосереджена на вирощуванні обробці, транспортуванні, зберіганні та використанні хмелю. Базовою галуззю цього комплексу є хмелярство. До хмелепромислового комплексу належать також підприємства, що постачають сільськогосподарську техніку, хмелесушарні тощо.

Хміль є цінною сировиною для пивоваріння. Крім того, його використовують для виготовлення дріжджів, лікарських препаратів та косметичних засобів, лаків, світлостійких фарб. Посіви хмелю зосереджені переважно на Правобережній Україні (Житомирська, Київська, Вінницька, Хмельницька, Рівненська, Чернігівська, Львівська області). Приблизно 2/3 усіх хмільників та валового збору суцвіття хмелю в Україні зосереджено у Житомирській області.

Напрямами подальшого розвитку хмелепромислового комплексу є підвищення технічного рівня виробництва, виведення нових селекційних перспективних сортів хмелю і створення розсадників у хмелегосподарствах, впровадження інтенсивних технологій вирощування та обробки хмелю, оптимізація розміщення хмільників з метою найповнішого використання природно-кліматичних умов.

М'ясопродуктовий комплекс — це система спеціалізованих галузей, пов'язаних з кормовиробництвом, виробництвом м'яса, його промисловою переробкою, реалізацією кінцевої продукції, виробничою та соціальною інфраструктурою, що обслуговує ці галузі.
Основою формування м'ясопродуктового комплексу України є м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво і вівчарство.

Скотарство в усіх природно-кліматичних зонах України є провідною галуззю, але залежно від природно-економічних умов характеризується певними територіальними відмінностями у виробничій спеціалізації. На Поліссі та в Лісостепу розвивається молочно-м'ясне і м'ясо-молочне скотарство; у Степу переважає м'ясне і м'ясо-молочне; у приміських зонах, особливо великих міст, — молочно-м'ясне.

Свинарство набуло переважного розвитку в регіонах інтенсивного землеробства, зокрема картоплярства, промислової переробки сільськогосподарської сировини, фуражного зернового господарства. Воно зосереджено у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Київській, Полтавській, Харківській та Черкаській областях. Розміщенню в цих областях великих м'ясокомбінатів сприяє кормова база, зокрема наявність концентрованих кормів. Лісостепова і степова зони України — головна база виробництва свинини. У господарствах Полісся і Лісостепу свинарство має м'ясо-сальну, а у Степу — сальну спеціалізацію.

Птахівництво — це система взаємопов'язаних спеціалізованих підприємств і виробництв, зайнятих вирощуванням, переробкою, транспортуванням птиці, виробництвом кормів. В Україні розвиток птахівництва характеризується концентрацією та спеціалізацією. Найвища концентрація поголів'я птиці (понад 4/5) в господарствах Степу та Лісостепу; на Поліссі та в Карпатах вона становить близько 19 відсотків від загального поголів'я. У розміщенні птахівництва чітко простежується тенденція наближення його до споживача (будівництво птахофабрик навколо великих міст).

Організаційними формами птахівництва є вузькоспеціалізовані птахівничі об'єднання, птахофабрики, державні племінні птахівничі заводи і племрепродуктори, інкубаторно-птахівничі станції, птахоферми сільськогосподарських підприємств. Комбікормова промисловість для потреб птахівництва найбільше розвинена у Дніпропетровській, Полтавській, Київській та Миколаївській областях.

Основою подальшого птахівництва є впровадження комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, удосконалення технології, селекційної справи, забезпечення високоякісними кормами, раціональне використання відходів, налагодження прямих зв'язків з торговими організаціями.

Вівчарство — найменш інтенсивна галузь тваринництва, що розвивається переважно на дешевих пасовищах і грубих кормах з незначним витрачанням концентрованих кормів. У структурі продукції тваринництва на вівчарство припадає в середньому 2 відсотки.

В Україні основною зоною вівчарства є степові області, де зосереджено близько 2/3 всього поголів'я овець і виробництва вовни. У степових областях вівчарство має тонкорунну і напівтонкорунну спеціалізацію, а в лісостепових, поліських та гірських — м'ясо-вовняну.

Заготівлю м'яса та його переробку здійснюють переважно підприємства м'ясної промисловості. Основним типом таких підприємств є м'ясокомбінат, де поєднується забій худоби, її первинна і вторинна переробка, виробництво м'яса і м'ясопродуктів, м'ясних напівфабрикатів і консервів, Жирів, тваринних кормів, медичних препаратів тощо. Спеціалізовані підприємства — м'ясопереробні та ковбасні комбінати — виробляють м'ясопродукти лише з м'яса, що надходить з м'ясокомбінатів. Заготівлю м'яса у населення на комісійних засадах здійснює споживча кооперація, підприємства якої виготовляють в основному ковбасні вироби і копченості, м'ясні напівфабрикати.

Найбільші м'ясокомбінати розміщені в Києві, Вінниці, Черкасах, Чернігові, Житомирі, Дніпропетровську, Донецьку, Харкові, Полтаві. Ковбасне виробництво переважає в Києві, Одесі, Донецьку.

Молокопродуктовий комплекс — взаємопов'язана система підприємств з виробництва молока, його промислової переробки та обслуговування цих підприємств. Основою молокопродуктового комплексу є молочне скотарство. Від рівня і масштабів його розвитку залежать масштаби виробництва і, певною мірою, спеціалізація підприємств молочної промисловості. До складу останньої входять: масло-, сироробна, молочноконсервна галузі та виробництво продукції з незбираного молока. Основна продукція: масло, сир, молочні консерви, продукція з незбираного молока, сухе молоко, морозиво тощо.

В Україні переважають середні та великі підприємства молокопродуктового комплексу потужністю 25—250 т переробки молока за зміну. Розвивається спеціалізація виробництва та його концентрація. Виробництво масла зосереджено в основному на 107, твердого сиру — на 18, молочних консервів і сухого молока — на 48 заводах.

Територіальна спеціалізація молокопродуктового комплексу за підгалузями сформувалася залежно від наявності ресурсів молока, його якості та особливостей розміщення населення. Підприємства з виробництва масла, твердих сирів, молочних консервів, сухого молока розміщені здебільшого у сільськогосподарських регіонах з високим рівнем розвитку молочного тваринництва.

Найбільші заводи з виробництва масла знаходяться у Вінницькій, Полтавській, Чернігівській і Черкаській областях. Для виробництва твердого сиру використовують молоко лише певних якостей та хімічного складу. Найсприятливіші умови для сироваріння склалися в передгірних і гірських регіонах Українських Карпат та деяких областях степової зони. Найбільші сироробні заводи: Новгород-Сіверський (Чернігівська область), Дубнівський (Рівненська область), Городенківський (Івано-Франківська область), Старосамбірський (Львівська область), Дніпрорудненський (Запорізька область); заводи з виробництва сухого знежиреного молока: Старокостянтинівський (Хмельницька область), Веселинівський (Миколаївська область), Бобровицький (Чернігівська область), Буринський (Сумська область), Маловисківський; молочних консервів: Тальнівський (Черкаська область), Смілянський (Черкаська область), Первомайський (Миколаївська область), Гніванський (Вінницька область), Лубенський (Полтавська область).

Великі підприємства з виробництва продукції з незбираного молока споруджено переважно у великих містах і промислових центрах — дніпропетровську, Києві, Донецьку, Харкові, Макіївці, Одесі, Львові, Маріуполі.

У розвитку молокопродуктового комплексу слід приділити увагу збільшенню випуску продукції з малим вмістом жиру, збагаченої білком і вітамінами, поліпшенню якості, збільшенню випуску продукції у розфасованому вигляді. Особливе значення для подальшого розвитку має раціональне використання виробничих потужностей переробних підприємств, концентрація виробничої сировини із зосередженням потужностей з їхньої промислової переробки, впровадження комплексної переробки сировини, збільшення її частки на виробництво сиру і сухих молочних продуктів, широке використання безвідходних технологій.

Рибопродуктовий комплекс складають підприємства, які виловлюють рибу, добувають морського звіра, морепродукти та виробляють з них харчову, медичну, кормову і технічну продукцію. До рибопродуктового комплексу входять такі виробництва:

добувне — вилов риби, добування морського звіра і морепродуктів;

обробне — холодильна обробка, консервне виробництво, засолювання, коптіння, сушіння, в'ялення, виробництво рибного борошна, жирів, вітамінів, агару, продуктів кулінарії, напівфабрикатів;

товарне виробництво і відтворення біоресурсів — ставкове господарство, рибництво у територіальних водах, риборозплідники, рибницькі заводи, нерестові господарства, біостанції з акліматизації об'єктів промислу і кормової бази;

допоміжні обслуговуючі виробництва — суднобудування, судноремонт, машинобудування, виробництво засобів лову, лісотоварне виробництво, транспортний флот, порти;

підприємства фірмової торгівлі, постачально-збутові та непромислові організації;

науково-дослідні заклади.

Під сировинною базою рибопродуктового комплексу розуміють максимально можливу й екологічно доцільну частину тваринних і рослинних ресурсів водойм, яку може використати людина без збитків для природного відтворення об'єктів добування. Основою сировинної бази рибопродуктового комплексу України є Середня та Південна Атлантика, Індійський океан, південно-східна частина Тихого океану, Азово-Чорноморський басейн та внутрішні прісноводні й солоноводні водойми країни.

В Україні підприємства комплексу випускають продукцію понад 100 найменувань, яку постачають більш як 50 галузям, і в свою чергу споживають продукцію понад 80 галузей.

Функціонує 4 виробничі рибопромислові об'єднання: Севастопольське (найбільші підприємства у Севастополі, Ялті, Євпаторії), Керченське,Чорноморське (Одеса, Ізмаїл, Вилкове, Очаків, Херсон), Північно-Азовське (Маріуполь, Бердянськ, Генічеськ).

В умовах обмежених можливостей зростання океанічного лову в зв'язку зі значним вичерпанням ресурсів і зміною міжнародно-правового режиму Світового океану в перспективі великого значення набувають комплексне використання біологічних ресурсів Азово-Чорноморського басейну, розширення товарного рибництва у природних водоймах і ставкових господарствах.

Бджолопродуктовий комплекс займається розведенням бджіл для одержання меду, воску та інших продуктів бджільництва (пилку, маточного молочка, прополісу, бджолиної отрути тощо), а також для запилення комахозапильних сільськогосподарських культур з метою підвищення їхньої врожайності.

Продукти бджільництва широко використовуються. Мед — висококалорійний харчовий продукт з цінними харчовими і лікувальними властивостями. Віск використовується більше як у 40 галузях промисловості, а також у скульптурі, живопису. Бджолина отрута, маточне молочко і прополіс застосовуються у медицині.

В Україні бджіл розводять у всіх природно-кліматичних зонах. Найбільше бджільництво розвинене в лісостепу і степу. Розводять три аборигенні породи бджіл: українську степову (степова і лісостепова зони), карпатську (західні області України), середньоросійську (поліська популяція на півночі України). Створені спеціальні радгоспи промислового типу та великі бджоляні ферми, на яких працемісткі виробничі процеси механізовано. Серед них найбільшими є бджолорозплідницькі радгоспи в Закарпатській і Херсонській областях.