Главная Прочие дисциплины Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.

Розміщення продуктивних сил і регіоналістика - Стеченко Д.М.

9.7. Комплекс хімічної індустрії

Комплекс хімічної індустрії складають підприємства, які застосовуючи хімічні методи переробки сировини і матеріалів, виробляють різноманітну хімічну продукцію. Це замінники шкіри, металу, дерева, скла тощо. Значну частину продукції хімічного комплексу використовують підприємства інших галузей як сировину чи напівфабрикати.

До складу сучасного хімічного комплексу входять постадійно взаємопов'язані галузі:

гірничо-хімічна (видобуток мінеральної сировини);

основна хімія (отримання солей, кислот, мінеральних добрив);

хімія органічного синтезу (виробництво вуглецевої сировини, напівфабрикатів);

хімія полімерів (отримання пластмас, каучуку, різних волокон); переробка полімерних матеріалів (виготовлення шин, поліетиленової плівки).

Позитивними передумовами розвитку цього комплексу в Україні є поклади хімічної мінеральної сировини, відходи металургійної, харчової, лісової та деревообробної промисловості. Україна має різноманітну мінеральну сировину для розвитку хімічних виробництв: кам'яне і буре вугілля, нафту, газ, торф, гіпс, крейду, сірку, калійні солі тощо. Потужними родовищами гірничо-хімічної сировини є Роздольське і Новояворівське (природна сірка), Калушське і Стебниківське (калійні солі), Бахмутське, Солотвинське (кухонна сіль). Сформованими регіонами гірничо-хімічної промисловості України є Прикарпаття, Донбас, Придніпров'я.

Розміщення і розвиток галузей чи окремих виробництв хімічного комплексу визначається дією різних чинників: сировинного, паливно-енергетичного, водного, трудоресурсного, споживчо-збутового, екологічного ТОЩО. Вирішальне значення має водний чинник, адже сучасні хімічні виробництва є значним споживачем води й одночасно джерелом забруднення водойм скидами відпрацьованих вод.

До особливо водомістких належать виробництво хімічних волокон, пластмас і синтетичних смол, синтетичного каучуку, деякі електрохімічні виробництва.

Не менш важливе значення у розвитку хімічних виробництв має енергетичний чинник. У хімічному виробництві використовують різні види енергії: електричну, теплову, механічну, світлову, штучний холод-Енергоносіями є електричний струм, пара, гаряча вода, паливо, охолоджена вода, повітря, інертні гази. Хімічні підгалузі належать до енергомістких. За енергомісткістю продукції вирізняють три групи підгалузей (табл. 9.4).

Потужними хімічними вузлами є Сумський (Сумське виробниче об'єднання «Хімпром», Шосткінське виробниче об'єднання «Свема», Шосткін

Таблиця 9.4. Енергомісткість основних підгалузей хімічного комплексу України, відсотки

ський завод хімреактивів), Харківський (завод «Харпластмас», науково-виробниче об'єднання «Монокристалреактив», лакофарбовий завод «Червоний хімік», Первомайське виробниче об'єднання «Хімпром»).

В Україні діють великі підприємства хімічної індустрії — виробничі об'єднання: Чернігівське і Черкаське «Хімволокно», Черкаське і Рівненське «Азот», Калушське «Хлорвініл», Бориславське «Фарба», Роздольське і Яворівське «Сірка», Івано-Франківський завод тонкого органічного синтезу, Сокальський завод хімволокна.

Підприємства хімічної індустрії Причорноморського економічного регіону розташовані переважно в Автономній Республіці Крим (виробниче об'єднання «Титан», Кримський содовий завод, Красноперекопський бромний завод, Сакський хімзавод, Сімферопольський завод пластмас і побутової хімії) та Одеській області (припортовий, лакофарбовий, хімічний інші заводи).

Важливим чинником зміцнення економічного становища хімічної індустрії є виробництво конкурентоспроможної продукції, підвищення експорту з метою збільшення валютних надходжень. Майже 60 відсотків азотних добрив експортується в країни далекого зарубіжжя. Це висуває вимогу технічного переоснащення на прогресивній основі цих виробництв з метою зниження питомих витрат електроенергії та природного газу на одиницю продукції. Слід урахувати також той факт, що на цьому етапі економічного розвитку експортом азотних добрив займаються в основному країни, що мають власну газовидобувну базу.

Майже четверта частина (24 відсотки) фосфатних добрив експортується Україною у країни далекого зарубіжжя. При цьому наявні потужності завантажені лише на 1/5. Причина цього полягає у значному підвищенні цін на імпортну сировину — апатити Кольського півострова та тарифів на залізничне перевезення, що загрожує ціновій неконкурентоспроможності фосфатних добрив. Цим зумовлена доцільність освоєння і розробки власної сировинної бази — покладів фосфатної сировини (Стремигородське, Осиківське, Ратківське та Новополтавське родовища). За такої умови відкривається можливість на 80—85 відсотків забезпечувати наявні виробничі потужності та у кілька разів знизити валютні витрати на імпорт. Крім того, це дало б змогу повніше забезпечити внутрішні потреби сільського господарства.

Освоєння власних сировинних родовищ стосується і калійних добрив для покриття передусім внутрішніх потреб (добрив у 1,5 раза більше закуповується порівняно з обсягом власного виробництва, а існуючі виробничі потужності використовуються лише на 1/5). У подальшому це дало б змогу підвищити якість, винести цей вид продукції в експортну позицію.

Щодо хімічних засобів захисту рослин, то тут є необхідність збалансувати виробництво й експорт фунгіцидів, протруйників (наявні потужності перевищують потребу більше ніж у 2 рази) і закупівлю гербіцидів, що в Україні не випускаються.

Важливим джерелом збільшення валютних надходжень і задоволення власних потреб є шинна промисловість, яка в Україні розвинена, але також не має сировинної бази — каучуків. Через це виробництво шин, маючи стратегічний характер, далеке від стабільності: за 1991 — 1994 рр. воно скоротилося майже на 41 відсоток.

Як плата за імпорт каучуку в країни СНД вивозиться 41 відсоток шин для сільськогосподарських машин, 30 відсотків шин для легкових і 9 відсотків шин для вантажних автомобілів. Отже, нагальним є виділеня коштів на будівництво заводу каучуку на основі використання власного природного газу.

На території України налічується близько 40 родовищ ільменітів, з них 11 підготовлено до промислового освоєння. Ільменіти — це сировина для виробництва двоокису титану, який використовується у лакофарбовій промисловості, виробництві пластмас, хімічних волокон, паперу та гуми. Швидке освоєння найбільш значних родовищ ільменітів дало б можливість на існуючих підприємствах виробляти майже 120 тис. т двоокису титану. З цієї кількості 1/5 продукції йшла б на задоволення власних потреб, а 4/5 можна було б направляти на експорт, забезпечуючи надходження валюти в Україну.

Потреби в продукції хімічної промисловості зростають під впливом науково-технічного прогресу, змін в економічних і соціальних умовах життя. Сучасна структура комплексу хімічної індустрії сформувалась у 60—70 роках, тобто у період найбільш швидкого його розвитку. Це значною мірою великотоннажні виробництва, які використовують імпортну нафту і газ як сировину для виробництва продукції або як енергоносії. Водночас світовий досвід останніх років переконливо свідчить, що рівень розвитку виробництва синтетичних смол і пластмас, синтетичних волокон, барвників, синтетичного каучуку, лакофарбових матеріалів є визначальним показником прогресивності структури хімічної індустрії.

Важливе значення для вдосконалення галузевої структури має підвищення соціальної орієнтації комплексу хімічної індустрії.

Значне зростання територіальної концентрації виробництва у промислових центрах, недостатній розвиток мало- і безвідходних технологій і систем очищення, а також залишковий принцип планування капітальних вкладень у природоохоронні заходи та раціональне природокористування призвели до напруженої екологічної ситуації й негативних наслідків У деяких хімічних вузлах і центрах (Лисичансько-Рубіжанському, Черкаському, Північнокримському, Калушському, Київському, Одеському).

У перспективі розвиток хімічної індустрії в Україні має здійснюватися переважно за рахунок технічного переоснащення та реконструкції Діючих підприємств з впровадженням ресурсозберігаючих мало- і безвідходних технологій, схем замкненого водообігу.

У промислових вузлах і центрах з високим рівнем концентрації хімічних виробництв поряд з проведенням природоохоронних заходів актуальною проблемою є перепрофілювання екологічно шкідливих виробництв з метою оздоровлення навколишнього середовища.