Главная Прочие дисциплины Розміщення продуктивних сил України - Дорогунцов С.І.

Розміщення продуктивних сил України - Дорогунцов С.І.

2. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО, ЙОГО СТРУКТУРА

Найважливішою ланкою АПК, другою важливою галуззю матеріального виробництва України є її високоінтенсивне, багатогалузеве сільське господарство. Якщо в структурі АПК за показниками обсягу продукції, основних виробничих фондів, чисельністю зайнятих сільськогосподарське виробництво відіграє провідну роль, то в народногосподарському комплексі України на нього припадає близько 24,6% основних виробничих фондів, 14,4% валової суспільної продукції, 21,9% працівників народного господарства. Сільськогосподарське виробництво формує 16—22% національного доходу країни.

В структурі сільського господарства виділяють дві основні галузі — рослинництво і тваринництво. Залежно від соціально-економічних умов та рівня розвитку сільського господарства співвідношення між цими галузями в обсягах його продукції змінюються. Так, у 80-ті роки і на початку 90-х у структурі продукції сільського господарства переважала продукція тваринництва, а в останні роки — продукція рослинництва (табл. 28, 29).

В свою чергу, рослинництво за видом продукції, що виробляється, поділяється на ряд галузей: зернове господарство, виробництво технічних культур, картоплярство, овочівництво і баштанництво, плодівництво, польове кормовиробництво. Що стосується способу виробництва окремих культур, то до складу рослинництва входять такі галузі — рільництво, овочівництво, баштанництво, плодівництво, ягідництво та луківництво.

Таблиця 28

СТРУКТУРА ВАЛОВОЇ ПРОДУКЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ у 1997 р. (у господарствах усіх категорій)*

* Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 158.

Таблиця 29

ДИНАМІКА ОБСЯГІВ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ у 1990—1997 рр.*

* Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 158.

Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство з козівництвом, птахівництво та ін.

Сільськогосподарське виробництво розвивається на основі тих же економічних законів, які визначають розвиток і розміщення всього народного господарства. В той же час тут відзначаються і деякі специфічні умови розвитку цієї галузі, пов’язані з природними особливостями сільськогосподарського виробництва. Великий вплив на розвиток і розміщення сільського господарства має дія природних факторів, таких як кліматичні умови, грунтовий покрив, водні ресурси. Саме вони впливають на розвиток і розміщення цієї галузі народного господарства.

Однією з особливостей сільськогосподарського виробництва є те, що основним засобом виробництва виступає земля, властивість якої — родючість. В той же час в інших галузях народного господарства земля не відіграє такої ролі, а використовується переважно як територія для розміщення того чи іншого виробництва. Основний засіб виробництва в сільському господарстві — земля — при правильному використанні має властивість постійно підвищувати родючість — природну основу інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.

Друга особливість сільського господарства полягає в тому, що і рослини, і тварини виступають одночасно і як засоби, і як предмети праці. Для них характерні природні цикли виробництва.

Розвиток сільського господарства як галузі, що забезпечує населення продуктами харчування, а промисловість сировиною, має пріоритетне значення. Проте ця проблема зараз вирішується в надзвичайно складних економічних умовах. У розв’язанні актуальних проблем аграрного сектора АПК повинні відігравати більш активну роль усі форми господарювання на землі — колективні сільськогосподарські підприємства, орендні, фермерські, сімейні господарства тощо. На початок 1998 р. в Україні налічувалось 35927 фермерських господарств з площею сільськогосподарських угідь 932,2 тис. га.

Основним завданням розвитку сільськогосподарського виробництва є його подальша інтенсифікація, суть якої полягає у збільшенні виробництва продукції в розрахунку на одиницю ресурсів. Це означає підвищення ефективності всіх структурних підрозділів АПК, переведення виробничого процесу на більш ефективні, потужні індустріальні методи виробництва.

Інтенсифікація передбачає використання досягнень науково-технічного прогресу, активне впровадження всіх заходів науково-технічного характеру та прогресивних індустріальних технологій в усіх галузях сільського господарства, а також меліорацію земель, хімізацію сільськогосподарського виробництва. Інтенсифікація веде до підвищення і раціонального використання родючості землі, збільшення її продуктивної сили.

Земельний фонд України становить 60,4 млн. га, з них 46,7 млн. га (близько 77%) перебуває у користуванні сільськогосподарських підприємств і господарств, у тому числі 41, 9 млн. га (близько 70% всієї території України) становлять сільськогосподарські угіддя, тобто землі, які безпосередньо використовуються у сільськогосподарському виробництві. Майже 30% земельних ресурсів не використовується в сільськогосподарському виробництві, з них значну площу займають ліси і лісонасадження, болота, піски, водоймища, шляхи, а також землі, зайняті під будівлями, та ін.

До сільськогосподарських угідь відносяться рілля, природні кормові угіддя (пасовища та сіножаті), а також багаторічні насадження. Найбільшу площу серед цих угідь складає рілля (33 млн. га), що становить 79,3% площі всіх сільськогосподарських угідь і 55% всієї території України. Площа пасовищ складає 5,3 млн. га (12,9% усіх сільгоспугідь), сіножатей — 2,2 млн. га (5,4%), багаторічних насаджень — близько 1 млн. га (2,4%).

Найбільша частина (більше 2/5) сільськогосподарських угідь припадає на Степ, 1/3 — на Лісостеп і майже 1/5 — на Полісся та передгірні райони Карпат і Криму.

Україна належить до країн світу, де рівень сільськогосподарського використання земельного фонду один з найвищих. Забезпеченість земельними ресурсами досить висока і становить 0,65 га ріллі на душу населення (для порівняння в Європі — 0,26 га, в світі в цілому — 0,29 га). В останні десятиліття спостерігається зниження землезабезпеченості в Україні. Так, якщо у 1950 р. на душу населення припадало 1,2 га сільськогосподарських угідь і 1 га ріллі, то в 1965 р. — відповідно 0,95 га і 0,78 га. У 1996 р. цей показник знизився і становив 0,8 га і 0,6 га. Найбільшою землезабезпеченістю характеризуються південні області України — Херсонська, Миколаївська, Кіровоградська, де на душу населення припадає 1,3 — 1,4 га орних земель, а найменш забезпечені ріллею в розрахунку на душу населення Закарпатська (0,15 га), Львівська (0,29 га), Івано-Франківська (0,26 га), Чернівецька (0,3 га) області.

Землі України характеризуються високою природною і економічною родючістю, особливо чорноземи лісостепових і степових областей, де зосереджена третина їх світових запасів. Під чорноземами зайнято більше половини (55%) грунтового покриву України. Особливо високою природною родючістю серед них відзначаються найцінніші типові чорноземи (18% всього грунтового покриву), поширені переважно в Лісостепу, а також звичайні чорноземи (28%), що мають високу природну родючість і поширені переважно в північному Степу, та чорноземи мало- і слабогумусні (9%), які потребують штучного зрошення і розміщені на півдні Степової зони.

В Лісостепу досить поширені сірі лісові грунти (7%). В Поліссі переважають дерново-підзолисті, болотні і торфові грунти, які потребують вапнування та інших меліоративних робіт. На всій території України (а найбільше на півдні) є невеликі площі солончаків, що потребують глибокого промивання і внесення добрив.

Враховуючи надмірну розораність території України і надто обмежене збільшення сільськогосподарських угідь, потрібне бережливе ставлення й раціональне використання земельного фонду. В той же час земельні ресурси України нерідко потребують захисту від нераціонального їх використання. Велика розораність земель, особливо в Степу і Лісостепу, призводить до розвитку сильних ерозійних процесів. Щорічно з кожного гектара землі зноситься близько 12—17 т родючого грунту. Ерозія змиває в основному верхній — найбільш родючий шар грунту, зменшуючи вміст у ньому гумусу, що погіршує родючість грунтів. Слід зауважити, що і меліоративні заходи, якщо вони економічно не обгрунтовані і не враховують місцевих умов, призводять до негативних наслідків. Так, у Поліссі внаслідок непродуманої меліорації знижується рівень грунтових вод, що викликає пересушення торфово-болотних грунтів, вітрову ерозію, а це призводить не лише до зниження родючості грунтів, а навіть до непридатності деяких з них до використання. Негативні наслідки меліорації в степовій зоні, в районах зрошувального землеробства призводять до підвищення грунтових вод, підтоплення, засолення земель.

Земельним ресурсам завдають великої шкоди, знижують їх продуктивність і надмірне застосування хімічних засобів захисту рослин, і використання на полях недосконалої техніки, і забруднення грунтів різними шкідливими викидами численних підприємств тощо. Внаслідок Чорнобильської трагедії із сільськогосподарського обігу вилучено майже 100 тис. га земель. Вилучаються значні площі земельних угідь для несільськогосподарського використання. Так, для різних видів будівництва щорічно відводиться 12—14 тис. га сільськогосподарських земель. Все це вимагає економного і науково обгрунтованого використання земельних ресурсів як одного з важливих напрямів раціонального природокористування.