special

Міжнародні фінанси - Петрашко Л. П.

ТЕМА 11. ЗАБОРГОВАНІСТЬ У СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ

  • Геополітика світового боргу
Заборгованість у системі міжнародних фінансів у першу чергу потрібно розглядати з політичного погляду, а лише потім з економічного та гуманного. Термін «геополітика світового боргу» охоплює характеристику геополітичної структури світу (рис. 24). Згідно вітчизняних та зарубіжних досліджень, у всі епохи існували геостратегічні та геополітичні держави.

Геополітична структура світу

Рис. 24. Геополітична структура світу [4, с. 20]

Регіональні лідери — це держави, що потенційно можуть впливати на свій регіон.

Геостратегічні країни — це високорозвинені країни, політика яких спрямована на поширення впливу за межами власних кор­донів. Їх, у свою чергу, розділяють на активні та пасивні.

Геополітичні центри — це держави чи регіони, що мають важливе стратегічне місцезнаходження та володіють відповідними ресурсами, але вимушені захищатись від зазіхань геостратегічних країн, які прагнуть до перерозподілу цінностей.

Характеризуючи геополітичну структуру світу, потрібно оцінити політику фінансових потоків активних та пасивних геостратегічних країн, напрями фінансової підтримки (табл. 26), співвідношення геостратегічних сил та зовнішній борг, визначити геополітичні центри й регіональних лідерів.

Таблиця 26

Напрями фінансової підтримки [4, с. 24]

Країна-донор

Країни-користувачі

США

Близький Схід, Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі, Венесуела, Тайвань, Південна Корея

Росія

Словаччина, Югославія, Білорусія, Куба, Вірменія, Індія, Китай, Іран, Ефіопія, Ангола, Мадагаскар, Сирія, Ємен

Німеччина

Польща, Україна, країни Балтії

Франція

Алжир, Марокко, Гвіана, Туніс, Камерун, Конго, Кот д’Івуар, Габон

Велика Британія

Індія, Бангладеш, Індонезія, Малаві, Китай, Уганда, Пакис­тан, Замбія, Кенія, Танзанія, Мозамбік, Гана, ЮАР, Непал, Зімбабве, Руанда

  • Показники зовнішнього боргу

Зовнішній борг — це сума зобов’язань країни перед зовнішніми кредиторами за непогашеними зовнішніми позиками та несплаченими за ними процентами. Боргові зобов’язання з терміном погашення понад рік називають довгостроковими, з терміном погашення протягом поточного року — короткостроковими. За типом позичальника зовнішні боргові зобов’язання бувають державні, гарантовані державою та приватні. Державний борг виникає в разі, коли зовнішніми кредиторами є уряди інших країн, центральні банки, інші урядові інститути, міжнародні фінансові організації. Борг, гарантований державою, — це борг приватних банків, компаній тощо, гарантом сплати якого є держава в особі певних офіційних інститутів. Приватний борг — борг приватних фірм, копаній, банків тощо, який не гарантований державою. За типом кредитора виділяють офіційні та приватні борги.

За методологією Всесвітнього банку визначають низку показників зовнішнього боргу для національної економіки, за якими можна зіставляти стан зовнішньої заборгованості різних країн. Серед них:

1. Відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг — EDIT / XGS.

2. Відношення загальної суми зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — EDIT / GNI.

3. Відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів та послуг — TDS / XGS.

4. Відношення платежів з обслуговування зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — INT / GNI.

5. Відношення офіційних резервів до загальної суми зовнішнього боргу — RES/ EDT.

6. Відношення офіційних резервів до імпорту товарів та послуг — RES/ MGS.

7. Частка короткострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу — Short term / EDT.

8. Частка концесійного боргу в загальній сумі зовнішнього бор­гу — Concessional / EDT.

9. Частка боргу міжнародним організаціям у загальній сумі зовнішнього боргу — Multilateral / EDT.

  • Світова економіка та світовий борг

У світі практично не залишилось країн, які б не мали боргів перед іншими країнами або ж перед міжнародними організаціями. При цьому більшість країн є одночасно й боржниками, і кредиторами. Залежність національних господарств від зовнішніх вливань буде закріплюватись і далі в процесі лібералізації та глобалізації фінансових ринків, незважаючи на збереження деякої їхньої ізольованості.

Мобільність та масштабність світових потоків фінансових ресурсів, яка зростала до кінця ХХ ст., базується на нерівномірності економічного розвитку та на нерівновазі поточних платіжних балансів.

Уся світова економіка є дефіцитною і має чітко виражені боргові риси.

Нерівномірність економічного розвитку є символом ХХ ст., і боргові проблеми окремих регіонів є головним доказом цього (табл. 27, рис. 24, 29).

Потрібно зазначити, що економічний розвиток та активність фінансових ринків вже не стільки пов’язані з рівнем благополуччя та ростом зайнятості, а багато в чому залежать від спекулятивних та біржових операцій.

Таблиця 27

ЗРОСТАННЯ Світового ВВП (1981—2007 рр.), % [4, с. 39]

Регіони

1981—1990

1991—1997

1997

1998

1999

2000

2001—2007

Світ у цілому

3,1

2,3

3,2

1,8

1,9

2,7

3,2

Розвинуті країни:

3,1

2,1

2,8

1,7

1,6

2,3

2,6

ОЭСР

3,0

2,0

2,7

1,9

1,6

2,2

2,5

Інші

6,6

6,4

5,3

–1,8

2,0

3.9

5,2

Країни, що розвиваються:

3,0

3,1

4,8

2,0

2,7

4,3

5,2

Східна Азія й Океанія

7,7

9.9

7,1

1,3

4,8

5,9

6,6

Європа й Центральна Азія

2,6

–4,4

2,6

0,5

0,1

3,4

5,0

Латинська Америка та Карибський басейн

1,9

3,4

5,1

2,5

0,6

3,3

4,4

Близький Схід і Північна Африка

1,0

2,9

3,1

2,0

2,8

3,1

3,7

Південна Азія

5,7

5,7

5,0

4,6

4,9

5,6

5,5

Африка південніше Сахари

1,9

2,2

3,5

2,4

3,2

3,8

4,1

Окремі категорії:

 

 

 

 

 

 

 

Країни Південно-Схід­ної Азії в кризовому стані*

6,9

7,2

4,5

–8,0

0,1

3,2

5,2

Країни з перехідною економікою

2,4

–5,5

1,7

–0,4

–0,6

3,0

4,8

* Індонезія, Республіка Корея, Малайзія, Філіппіни та Таїланд. ВВП розраховано за ринковими цінами й курсами 1987 г. Джерело: Global Economic Prospects for Developing Countries 1998—1999: Beyond Financial Crisis», 1999, The World Bank, New York.

 

Річне зростання ВВП у країнах, що розвиваються, у 1991—2007рр.

Рис. 24. Річне зростання ВВП у країнах, що розвиваються, у 1991—2007 рр. [4, с. 39]

До важелів світового фінансового дисбалансу належать дисбаланс поточних платежів, дисбаланс заощаджень та інвестицій, позичкові та непозичкові ресурси.

Нині США є важелем світового фінансового дисбалансу. Свій дефіцит поточних платежів країна покриває за рахунок іноземних ресурсів та накачування доларових коштів у міжнарод­ний обіг. Фактично всі країни світу є нетто-позичальниками. Швеція, Австралія, Нова Зеландія та інші мають хронічний дефіцит поточного платіжного балансу.

У 1975—2000 рр. дисбаланс інвестицій та заощаджень збільшився більше ніж у 2 рази, що також характеризує світову економіку як боргову.

Порівняння позичкових ресурсів (міжнародних боргових цінних паперів і синдикованих позик) та непозичкових ресурсів (прямих і портфельних інвестицій, допомоги та ін.) свідчить про перевагу перших.

Сукупна світова заборгованість нерезидентам перевищує обсяг світової заборгованості за зовнішніми борговими зобов’я­заннями. Причому це стосується як розвинутих ринків, так і тих, що формуються, хоча останні відрізняються високою дохідністю й водночас великими ризиками, а тому фатально притягують зарубіжних інвесторів.

Загальний об’єм світових потоків інвестування за останні

10 років зріс майже у 2,5 рази — зі 160 до 390 млрд доларів на рік. 12 основних країн здійснювали 92 % світового прямого інвестування. Країни, що розвиваються, здійснювали близько 6 % світового прямого інвестування (рис. 25, 26, 27, 28).

Пряме закордонне інвестування у 1998 р.

Рис. 25. Пряме закордонне інвестування у 1998 р. [4, с. 45]

Історично склалося, що найбільші двосторонні потоки прямого інвестування мають США та Великобританія.

Чисті потоки довгострокового приватного капіталу в країни, що розвиваються

Рис. 26. Чисті потоки довгострокового приватного капіталу в країни, що розвиваються [4, с. 46]

Зміни в чистих потоках капіталів у ринки, що формуються

Рис. 27. Зміни в чистих потоках капіталів у ринки, що формуються [4, с. 46]

Прямі іноземні інвестиції у колишні соціалістичні країни (центральна Європа)

Рис. 28. Прямі іноземні інвестиції у колишні соціалістичні країни (центральна Європа) [4, с. 47]

Петля міжнародної заборгованості почала затягуватися внаслідок суб’єктивної недооцінки ситуації, як з боку позичальників, так із боку кредиторів (табл. 28).

Таблиця 28

боргові зобов’язання країн, що розвиваються,

і країн з перехідною економікою перед банками

Розвинутих країн на 1 січня 1999 р., млрд дол. [4, с. 47]

Країни

Усі

країни

Японія

Велика-

Британія

США

Євро-

простір

Франція

Німеччина

Азія

639,5

186,7

84,6

31,7

237,4

55,3

92,6

Китай

59,3

17,5

7,8

2,1

23,5

8,0

7,4

Гонконг

174,6

54,6

32,8

6,1

59,4

12,6

24,1

Азія-5

210,4

74,3

15,1

16,6

98,9

20,0

26,9

Латинська

Америка

295,7

14,8

23,1

64,2

140,7

25,1

39,5

Аргентина

60,2

1,7

5,2

10,2

34,3

5,2

7,5

Закінчення табл. 28

Країни

Усі

країни

Японія

Велико-

британія

США

Євро-

простір

Франція

Німеччина

Бразилія

84,6

5,2

5,8

16,8

37,6

7,9

12,8

Мексика

62,9

4,4

5,7

16,7

24,9

6,1

6,1

Країни

з перехідною економікою

133,5

4,1

3,9

12,4

92,5

11,1

52,5

Росія

76,0

1,0

1,8

7,8

51,6

6,7

31,3

Близький

Схід

57,3

3,0

6,5

5,3

25,7

7,0

11,6

Африка

58,3

2,3

3,9

4,8

39,4

18,7

9,4

Усі країни

1185,1

210,9

122,0

118,4

535,7

117,2

205,6

Зовнішній борг країн, що розвиваються (1,9 трлн дол.)

Рис. 29. Зовнішній борг країн, що розвиваються (1,9 трлн дол.) [4, с. 50]

  • Криза міжнародної заборгованості

Сучасна криза міжнародної заборгованості розпочалася в середині 70-х років, коли поєднання потрясіння на нафтовому ринку, різке зростання цін на товари широкого вжитку, падіння реальних ставок процента примусили багатьох країн-кредиторів і країн-пози­чальників переглянути раніше укладені кредитні угоди, що стали недійсними внаслідок кардинальних змін об’єктивних зовнішніх умов. До початку 80-х років багато країн, що розвиваються, мали труднощі під час виконання своїх зобов’язань. Дійсна боргова криза вибухнула в 1982 р., коли Мексика заявила, що не в змозі більше обслуговувати свій іноземний борг.

Умовно останні 20 років, протягом яких загострювались проблеми міжнародної зовнішньої заборгованості, можна розділити на 3 стадії кризи

1. Перша стадія — 1980—1985 рр.

Характерними рисами є зміни об’єму та структури заборгованості країн, що розвиваються, та країн із середнім доходом, які мали більшу частину заборгованості перед основними комерційними банками, а інша частина заборгованості припадала на офіційних кредиторів. Стратегія вирішення проблем була спрямована на визнання унікальності явища. Для підтримання такої стратегії було вирішено ширше відкрити ринки для торгівлі та проводити розумні економічні реформи. Головна роль у цій політиці відводилася міжнародним організація — МВФ і (у меншому обсязі) Всесвітньому банку.

2. Друга стадія — 1985—1989 рр.

Характеризувалась затримкою здійснення реформ. Економічні проблеми позичальників мали структурний характер і вимагали більш довгострокових зусиль як з боку позичальників, так і з боку кредиторів. Приватний капітал витікав із цих країн у пошуках вищих та стабільніших норм прибутку.

Кредитори не передбачали скорочення заборгованості чи скорочення об’єму обслуговування заборгованості. Було розроблено план Бейкера — виділення нових грошових коштів для підтримки рівнів інвестування.

3. Третя стадія — з 1989 р. дотепер.

У 1989 р. міжнародним фінансовим установам було запропоновано використати свої ресурси для допомоги країнам-боржни­кам у справі обміну своїх боргових документів на нові випущені урядом цінні папери. Було зменшено величини ставок за основною сумою чи процентах платежів у погашення нового боргу. Боржники використовували політику залучення як прямих так і побічних інвестицій; свопи борг/акції; викуп заборгованості; погашення заборгованості поставками товару.

Для оцінки платоспроможності окремої країни використовують показник норми обслуговування державного боргу (НОБ):

НОБ = СП : СВ • 100 %,

де СП — сума платежів, яку країна має виплатити іншим державам за певний період;

СВ — сума іноземної валюти, отриманої від експорту товарів та послуг.

Якщо НОБ перевищує 20 %, то дана країна є неплатоспро-

можною.

Показник міжнародної валютної ліквідності (МВЛ) оцінює стан сукупної платоспроможності країн світу чи окремого регіону:

МВЛ = ВР : ІР • 100 %,

де ВР — золотовалютні резерви центральних банків країн світового співтовариства;

ІР — сума річного імпорту товарів та послуг.

  • Основні недоліки системи регулювання світових потоків капіталу

Аналізуючи систему регулювання світових потоків капіталу, потрібно розглянути дві проблеми. Проблема перша — позабалан­сові інструменти. Ф’ючерси, опціони, форварди, резервні акредитиви, кредитні лінії, зобов’язання про надання кредитів постійно переоцінюються, причому різниця між початковою вартістю й ринком покривається за допомогою грошових переказів, необхідних для усунення ризику дефолту (неплатежу). Друга проблема — регулювання потоків — нездатність міжнародних валютних організацій контролювати ситуацію.

  • Роль міжнародних фінансових організацій у регулюванні зовнішнього боргу

З початку 80-х років у процес вирішення кризи заборгованості залучаються міжнародні фінансові інститути. Роль МВФ та МБРР у цьому процесі змінилась. Вона стала складнішою та не такою чітко визначеною, як у період створення. Нині обидва ці інститути керують багатосторонніми фінансовими операціями й політичними діалогами, що охоплюють усі аспекти розвитку країн-учасниць. Всесвітній банк теж розширив свої традиційні інтереси. Ці структури дають суперечні поради, що змушує держав-членів обирати між фінансуванням кожного з інститутів.

МВФ (за власною думкою) забезпечує фінансовими ресурсами боржників, що перебувають у тяжкому становищі, функціонує як банальна каса взаємодопомоги, має право випускати спеціаль ні облігації та Генеральну угоду про позичання.

Група всесвітнього банку створює додаткові фонди для своїх позичальників, веде переговори з іншими кредиторами, створює консультативні групи.

Дві неформальні організації — Паризький та Лондонський клуби — займаються реорганізацією офіційних та комерційних боргів.

Реструктуризація боргу — це одна з форм реорганізації умов боргу, у процесі якої боржники та кредитори домовляються про відстрочення виплат заборгованостей за основною сумою кредиту та за процентами, строк яких повинен настати у визначений час, а також про новий графік таких платежів.

  • Основи реорганізації офіційного боргу

Реорганізацією офіційних боргів займається Паризький клуб. Ця організація не має юридичного статусу, штаб-квартири, секретаріату, статуту. Її було створено в 1956 р. Це збори представників суверенних держав-кредиторів під головуванням високопоставленого урядовця державного казначейства Франції. Паризь­кий клуб не є постійно діючим органом; він займається вирішенням конкретних проблем і не має фіксованого членства.

Принципи Паризького клубу: наявність безпосередньої загрози припинення платежів з погашення заборгованості, обумовленість реструктуризації боргу зобов’язанням боржника проводити визначену економічну політику, тобто виконання визна­чених умов, рівномірний розподіл тягаря несплачених боргів серед кредиторів.

Різновиди базових умов реструктуризації боргу (офіційного):

  • Торонтські умови;
  • Х’юстонські умови;
  • Тринідатські умови;
  • Лондонські умови (посилені Торонтські);
  • Неапольські умови;
  • Ліонські умови;
  • Ініціатива НІРС;
  • Стандартні класичні умови.

Категорії країн-боржників:

1. Найбідніші країни — Торонтські, Лондонські, Неапольські та Ліонські умови.

2. Бідніші з країн із середнім рівнем доходу — Х’юстонські умови.

3. Багаті країни з середнім рівнем доходу – стандартні умови Паризького клубу.

4. Винятки: в окремих випадках сума зовнішнього боргу країни може бути скорочена на особливих умовах з політичних та інших причин.

  • Основи реорганізації комерційного боргу (Лондонський клуб)

Лондонський клуб — форум для перегляду строків погашення кредитів, наданих комерційними банками (без гарантії уряду кредитора), неофіційний орган, що охоплює комерційні банки, перед якими мають заборгованість країни «третього світу». Членський склад клубу нестабільний і не має офіційного мандату.

Етапи реструктуризації боргу:

1. Боржник оголошує мораторій на платежі та складає Інформаційний меморандум.

2. Кредитори формують Банківський консультативний комітет.

3. Вибір посередників з обслуговування, адвокатів та юридичних консультантів.

4. Збори з вивчення стану.

5. Узгодження основних умов.

6. Документальне оформлення угоди про перегляд боргу.

7. Підписання юридичних документів усіма сторонами [4, с. 137].

  • Управління зовнішнім боргом

До світових боргових інструментів слід віднести позички ОДР (офіційна допомога для розвитку), боргові цінні папери, кредитні послуги, кредити (банківські, комерційні, експортні).

Види боргових цінних паперів:

Облігації (довгострокові боргові папери):

  • з фіксованою ставкою;
  • з плаваючою ставкою.

Короткострокові боргові папери:

  • комерційні папери;
  • євроноти;
  • депозитні сертифікати.

Середньострокові боргові папери.

Боргові деривативи.

Методи управління зовнішнім боргом — конверсія боргу, сек’юритизація, викуп (обернена торгівля) та дострокові виплати. Виділяють декілька типів конверсії за функціональним змістом: переведення боргу в місцеву валюту (свопи борг/акція, борг/борг, борг/ресурси на цілі розвитку), прямий обмін на активи (свопи борг/несплачені боргові вимоги і борг/місцевий борг/фінансова реструктуризація), прямий обмін на товари (свопи борг/товари, борг/експорт).

Існує ціла низка проблем, що виникають у процесі регулюва­ння боргів. Суверенна держава може змінювати свої закони в односторонньому порядку, користуватися імунітетом відносно громадянських позовів. На практиці немає механізму, який визначає неспроможність держави. Виконання рішень або постанов стосовно держави часто є неможливим. У деяких країнах заборонено, щоб державні установи та контракти, які вони укладають, перебували під юрисдикцією іноземних суддів.

Документація кредитів суверенних позичальників схожа на документацію комерційних кредитів. Офіційні кредити та кредити, гарантовані урядом, повинна сплачувати держава, за інші кредити держава не несе відповідальності. Правову основу кредиту — повноваження на отримання кредиту — викладено в конституції, у парламентському акті. На практиці більшість угод має стандарту форму, іншими словами, положення та умови угоди визначені раніше, і позичальнику вельми рідко вдається висловити свою думку щодо змісту цієї угоди.

Арбітраж в управлінні зовнішнім боргом базується на:

  • Типових правилах арбітражу ЮНСІТРАЛ:

— Конвенція про позивну давність у міжнародній купівлі-продажі товарів (1974 р.);

— Арбітражні правила ЮНСІТРАЛ (1976 р.);

— Конвенція про морське перевезення вантажів або Гамбургські правила (1978 р.);

— Правила примирення (1980 р.);

— Типовий закон ЮНСІТРАЛ (1985 р.);

— Правове керівництво з електронного переказу коштів (1986 р.);

— Типовий закон про міжнародні кредитні перекази (1992 р.).

  • Правилах Міжнародного центру з урегулювання спорів (МЦУІС).
  • Процедурі Багатосторонньої агенції з гарантування інвестицій (МАГІ).
  • Можуть бути підключені інші спеціалізовані установи.

Ефективність управління зовнішнім боргом залежить від технічного та програмного і забезпечення, автоматизації всіх потоків руху коштів у процесі обслуговування зовнішнього боргу. Існує спільна програма ООН, ЮНКТАД і МБРР із надання технічної допомоги у сфері управління боргом (створена у 1991 р.). Головна її ціль — використовувати ресурси та досвід названих організацій для створення сприятливих умов для організації ефективного управління боргами (передання ком­п’ютерних програм для оброблення даних, підготовка кадрів та ін.). Деякі країни розробили власні комп’ютерні системи управління боргом. Серед них Чилі, Бразилія, Мексика, Туреччина, Судан, Іран, Йорданія та ін.

Література

1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підруч­ник. — 2-ге вид., перероб. й допов. — К.: Знання: КОО, 1999. — С. 178—187.

2. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А. С. Булатова. — М.: Юрист ь, 2000. — С. 210—222. — (Серия «Homo faber»).

3. Сакс Дж. Д., Ларрен Ф. Б. Макроэкономика. Глобальный подход: Пер. с англ. — М.: Дело, 1999. — С. 749—786.

4. Саркисянц А. Г. Система международных долгов. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1999. — 720 с.

5. Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг. ред. А. А. Мазаракі. — К.: Київський нац. торгово.-екон. ун-т, 2000. — С. 267—304.

План семінарських занять

1. Геополітика світового боргу.

2. Світова економіка та світовий борг.

3. Криза світової заборгованості.

4. Основні недоліки системи регулювання світових потоків капіталу.

5. Роль міжнародних фінансових організацій у регулюванні зовнішнього боргу.

6. Управління зовнішнім боргом.

7. Світові інструменти боргу.

8. Методи управління зовнішнім боргом.

9. Правові аспекти регулювання боргу.

10. Програмне управління зовнішнім боргом.

Термінологічний словник

Борг, заборгованість — сума грошей, яку приватна або юридична особа винна іншій приватні чи юридичній особі відповідно до конкретної угоди. Поняття боргу охоплює не тільки зобов’язання боржника сплатити борг, а й право кредитора отримати та стягнути платежі за боргом.

Зовнішній державний борг — заборгованість держави за непогашеними зовнішніми позиками та несплаченими за ними процентами.

Коефіцієнт обслуговування боргу — співвідношення суми платежів з погашення заборгованості та суми надходжень від експорту товарів та послуг за визначений період.

Конверсія боргу — сукупність методів звільнення від сплати боргу, які змінюють початкову вартість або природу кредитних зобов’язань

Реструктуризація боргу — перегляд умов погашення заборгованості, згідно якого платежі за основною сумою боргу та процентами, що підлягають погашенню у встановлені раніше строки, переносяться на нові строки відповідно до нового графіка, узгодженого в процесі переговорів кредитора та боржника.

Рефінансування боргу — повторне обговорення умов кредитної угоди, у процесі якого змінюються сума та умови погашення боргу.

Сек’юритизація — процес фінансування у формі таких кредитів, які можна вільно продати на вторинному ринку, але не у формі позик, які кредитори мають зберігати до настання строку їхнього погашення чи віддавати з урахуванням контрактних обмежень.

Запитання для перевірки знань

1. Схарактеризуйте геополітичну структуру світу.

2. Які країни та чому належать до активних геостратегічних?

3. Які країни та чому належать до пасивних геостратегічних?

4. У чому проявляються боргові риси світової економіки?

5. Назвіть стадії кризи міжнародної заборгованості.

6. Назвіть основні проблеми системи регулювання світових потоків капіталу.

7. Дайте визначення поняття «реструктуризація боргу».

8. Яка організація займається реорганізацією офіційних боргів країн?

9. Яка організація займається реорганізацією комерційних боргів країн?

10. Назвіть різновиди базових умов реструктуризації офіційного боргу.

11. Перерахуйте етапи реструктуризації комерційного боргу.

12. Які ви знаєте боргові інструменти?

13. Назвіть методи управління зовнішнім боргом.

Самостійна робота студентів

Студентам пропонується підготувати реферати та зробити на їхній основі доповіді за такими темами:

1. Державний зовнішній борг України та його реструктуризація.

2. «Мистецтво» брати та не віддавати борги.

3. Поняття «дефолту» та досвід суверенних дефолтів.



 

Created/Updated: 25.05.2018

';