Главная Экономика Книги Політична економія - Кривенко К.Т.

Політична економія - Кривенко К.Т.

24.2. Особливості економічних відносин і різноманітність форм еволюції країн, що розвиваються

У традиційному розумінні до країн, що розвиваються, належать молоді, політично незалежні держави, які визволились від колоніальної залежності після Другої світової війни, а також ті країни, які хоча і завоювали державну незалежність раніше, проте з політичної та соціально-економічної точок зору мають багато спільного з країнами першої групи. (Більш детально про спільні риси країн, що розвиваються, див.: Основи економічної теорії: політекономічний аспект. — С. 431—434.)

У світі налічується понад 130 країн, що розвиваються. Найбільша їх кількість розташована в Африці — понад 50; в Азії та Латинській Америці більше ніж по 30 таких країн.

Сучасне трактування поняття «країна, що розвивається» ґрунтується на інших критеріях. Одним з головних є рівень розвитку товарно-грошових відносин. А тому до країн, що розвиваються, сучасне їх трактування відносить також ряд східноєвропейських та азіатських країн.

Необхідно чітко зрозуміти, що в економіці зазначених країн функціонують дві підсистеми виробничих відносин: неринкова (традиційна) і ринкова. Історичний вектор їх співіснування визначає ринкова підсистема, яка поступово витісняє неринкову.

Особливістю ринкової трансформації економіки країн, що розвиваються, є те, що ринкові перетворення здійснюються за умов співіснування таких укладів та їх перехідних форм, які не були відомі в минулому всім сучасним промислово розвинутим країнам (наприклад, общинний, патріархальний уклади). З іншого боку, формування ринкових відносин відбувається в цих країнах за специфічних умов: загальна техніко-економічна відсталість; специфічне місце в міжнародному поділі праці та ін. (Аналіз конкретно-економічних форм еволюції країн, що розвиваються, див.: Економіка зарубіжних країн / За ред. проф. А. С. Філіпенка. — К., 1996. — С. 89—139.)

Особливості перехідної економіки країн, що розвиваються, зумовили необхідність посилення провідної ролі держави. Останнє пояснюється такими аргументами:

необхідністю регулювання діяльності іноземного капіталу з метою його найбільш ефективного використання;

необхідністю протистояння несприятливій для зазначених країн кон’юнктурі світового ринку;

відсутністю в більшості країн національного підґрунтя для здійснення суспільного відтворення;

необхідністю акумуляції коштів для нагромадження і розширеного відтворення;

потребою у максимально можливому оволодінні досягненнями НТП.

Слід наголосити, що на перехідні процеси держава впливає не тільки через систему управління, а й через державний сектор. Від того, чи буде він у подальшому основою розвитку товарних чи нетоварних відносин залежать зміст, характер і загальна перспектива перехідних процесів у цілому.

Соціально-економічна еволюція країн, що розвиваються, втілюється в різноманітні форми. У більшості цих країн чільне місце відводиться перетворенням в аграрному секторі економіки. Ці перетворення пов’язані насамперед із здійсненням аграрних реформ. Значна увага приділяється розвиткові індустріалізації, яка передбачає розв’язання не тільки техніко-економічних, але й соціально-економічних проблем. Суттєвого значення набуває проблема структурної перебудови економіки в цілому на основі використання досягнень НТП. Важливим залишається питання підготовки національних кадрів.