Главная Финансы Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрями - Федосов В., Опарін В.

Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрями - Федосов В., Опарін В.

3.4. Інтеграція України в міжнародний фінансовий простір

Однією з основних складових фінансової стратегії України є поглиблення її інтеграції в міжнародний фінансовий простір. Необхідність цього визначається двома чинниками. По-перше, об’єктивними потребами в ресурсах. Як було показано раніше, внутрішні фінансові ресурси вкрай обмежені. Без виходу на міжнародні фінансові ринки, без залучення прямих іноземних інвестицій (а це можливо лише за умови підтримки ринкових реформ в Україні міжнародними фінансовими організаціями) забезпечити стабільну динаміку економічного зростання буде надзвичайно складно. По-друге, об’єктивними закономірностями розвитку сучасної економіки. В умовах її глобалізації подальший розвиток фінансової системи України можливий тільки на основі інтеграційних процесів. Політика ізоляціонізму і фінансової автаркії не тільки помилкова, вона просто неможлива. Як відзначають автори монографії «Глобалізація і безпека розвитку», «сучасний світ характеризується широким використанням зарубіжних інвестицій та зовнішніх боргових запозичень поряд з внутрішніми джерелами фінансування. Фактично не залишилось країн, які б спирались «виключно на власні можливості». І це є логічним за умов глобалізації світогосподарських відносин та інтернаціоналізації валютно-фінансової сфери. Причому фінансова відкритість обов’язко­вим своїм аспектом повинна мати здатність країни брати участь в міжнародних кредитно-фінансових відносинах без негативних наслідків для макроекономічної стабільності держави»*11.

*11: {Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук’яненко та ін.; Керівник авт. колективу і наук. ред. О. Г. Білорус. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 471.}

Інтеграція України в міжнародний фінансовий простір безпосередньо пов’язана з реструктуризацію її національної фінансової системи у цілому і державного фінансового господарства зокрема. Адже, з одного боку, інтеграційні процеси можливі за умови, якщо фінансові системи окремих країн побудовані на однакових засадах і функціонують на єдиних принципах. Без проведеної в Україні фінансової реструктуризації процес її інтеграції у світовий фінансовий простір був би неможливий. З іншого боку, одним із найважливіших напрямів фінансової реструктуризації є процес поступового інтегрування у світову фінансову систему. Результати в цьому напрямі є своєрідним критерієм якості трансформаційних процесів.

Проблема інтеграції України у світовий фінансовий простір є багатоплановою і передбачає вирішення кількох завдань. По-перше, це трансформація національної фінансової системи (про що вже йшлося), всі складові якої мають реально функціонувати на ринкових засадах. І фінанси підприємств, і податкова та бюджетна системи, і банки та небанківські фінансові інституції мають бути у цілому уніфікованими з міжнародними вимогами. Звісно, певні національні особливості, а вони є в кожній країні, можуть зберігатись. Але ці особливості не повинні суперечити функціонуванню міжнародної фінансової системи і не стримувати інтеграційних процесів. Одним із ключових завдань у цьому напрямі є оптимізація податкової системи як за складом податків та співвідношенням між їх окремими групами і видами, так і за механізмами оподаткування.

По-друге, це гармонізація українського фінансового законодавства з міжнародними критеріями і вимогами. У цьому плані дуже важливим є підготовка України до вступу в ЄС. Так, у «Концептуальних засадах стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки»*12 в частині практичних дій у сфері європейської інтеграції передбачається протягом 2002—2007 рр. приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства ЄС у пріоритетних сферах. Це ті кроки, які мають надати інтеграційним процесам реального характеру, адже не може Україна реально інтегруватись у світовий фінансовий простір на основі невідповідного фінансового законодавства. Без цього нормальний розвиток міжнародних фінансових відносин буде, як і на даний час, доволі ускладнений.

*12: {Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2002. — С. 63.}

По-т ретє, важливим напрямом інтеграційних процесів є вихід на світові фінансові ринки, який має забезпечити вільний рух капіталів. Тут важливі як інституційне забезпечення (розвинені банківська система, інституції фондового ринку, страхові компанії, з якими могли б і мали б бажання співпрацювати іноземні партнери), так і відповідний інвестиційний клімат у країні. Вагомим кроком у цьому напрямі було спільне підприємництво, яке дало можливість накопичити необхідний досвід. Водночас проблема повинна розглядатись ширше, а тому саме спільне підприємництво повинно трансформуватись у звичайне явище, як це є в усьому світі. Адже перехідний до ринкових умов період, коли така форма була вкрай важлива, у цілому закінчився.

По-четверте, процес інтеграції у світовий фінансовий простір передбачав вирішення хоча і технічного, але базового завдання — забезпечення міжнародних грошових потоків через систему міжнародних розрахунків. Адже яким би гармонізованим не було законодавство, як би не було розвинене інституційне забезпечення, без відпрацьованого механізму міжнародних розрахунків, його надійності і відповідних гарантій міжнародне економічне та фінансове співробітництво неможливе.

По-п’яте, вкрай необхідним є організаційне забезпечення, яке полягає у відповідній взаємодії з міжнародними фінансовими інституціями, що є головними ідеологами функціонування міжнародної фінансової системи. Членство в цих інституціях і співпраця з ними — це важливий чинник визнання тієї чи іншої країни міжнародною фінансовою спільнотою. Тільки за таких умов можлива повноцінна фінансова інтеграція.

Отже, інтеграція України в міжнародний фінансовий простір передбачає вирішення як внутрішніх завдань трансформації її фінансової системи (вони детально проаналізовані вище), так і завдань налагодження механізмів міжнародного фінансового співробітництва. За роки незалежності у сфері інтеграції України в міжнародну фінансову систему зроблено чимало. З 1992 р. Україна стала членом головних міжнародних фінансових організацій — Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР), а також Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР). На даний час країна цілком інтегрувалася в міжнародну платіжну систему, забезпечуючи надійне і своєчасне проходження платежів. Створено дійову систему валютного регулювання з використанням ринкових механізмів курсоутворення. Установлено внутрішню конвертованість національної грошової оди­ниці. З багатьма країнами укладені договори про усунення подвійного оподаткування. Це дає можливість стверджувати, що в цілому процес входження України в міжнародну фінансову систему завершений і вона переходить до стадії відпрацьовування механізмів співробітництва.

Основою інтеграції стало створення системи міжнародних розрахунків, котра розглядається як основа міжнародних фінансів*13, і забезпечує надійне функціонування міжнародної тор­гівлі і, відповідно, світової економіки. В умовах адміністратив­ної економіки існувала державна монополія зовнішньої торгів­лі. При цьому всі міжнародні розрахунки здійснювалися через союзний центр спеціалізованим банком для зовнішньої торгівлі — Зовнішторгбанком СРСР.

*13: {Наприклад, Clark E., Levasseur M., Rousseаu P. International Finance. — London: Chapman & Hall, 1993. — P. 1—16.}

У розвитку системи міжнародних розрахунків можна виділити два етапи. Перший етап проходив ще в період перебування України в складі СРСР. З розширенням самостійності союзних республік вони, у тому числі й Україна, одержали права на проведення зовнішньоекономічної діяльності. У зв’язку з цим у Києві була створена республіканська контора Зовнішекономбанку СРСР, через який здійснювалися міжнародні платежі.

На другому етапі була ліквідована монополія Зовнішекономбанку у сфері міжнародних розрахунків. Сьогодні будь-який комерційний банк при дотриманні певних умов може одержати ліцензію на проведення операцій в іноземній валюті, у тому числі на здійснення міжнародних платежів. Усі головні українські банки мають кореспондентські рахунки в зарубіжних банках, багато західних банків відкрили ідентичні рахунки в банках України. Відпрацьовано механізми здійснення розрахунків на основі банківських переказів, інкасо й акредитивів.

Розвиток кореспондентських відносин із зарубіжними банками відбувався в умовах удосконалення механізму курсоутворення і валютного регулювання, яке було охарактеризовано раніше. Нагадаємо ще раз, у даний час в Україні усунута множинність валютних курсів і використовуються рин­кові методи курсоутворення і валютного регулювання. Операції з іноземною валютою стали доступні не тільки юридичним, а й фізичним особам. Але ще не так давно — до середини 80-х років — за це була встановлена кримінальна відпо­відальність. Зазначені зміни відіграли важливу стабілізуючу роль. В умовах економічної кризи саме використання іноземної валюти, насамперед долара США і німецької марки, дало змогу хоч якось забезпечити заощадження громадян. Це, у свою чергу, сприяло і стабілізації національної грошової одиниці, оскільки в будь-який момент її можна обміняти на іноземну валюту, і навпаки.

Ключовим напрямом інтеграції України в міжнародну фінансову систему є розвиток її відносин із головними міжнародними фінансовими інституціями — МВФ і Світовим банком. Вони відіграють дедалі зростаючу роль у світі, сприя­ючи економічному розвитку окремих країн, забезпечуючи надходження в національні економіки значної частки кредитних та інвестиційних ресурсів. Особливо важливою є їхня діяльність для країн із перехідною економікою, що поступово стають повноправними членами світового співтовариства і готові використовувати як управлінський досвід цих організацій, так і додаткові фінансові можливості. Саме від результатів співробітництва України з цими організаціями залежить характер і ефективність її інтеграції в міжнародну фінансову систему.
Дані, що характеризують фінансовий бік цих взаємовідносин, були наведені в табл. 24 під час характеристики боргової політики. З них видно, що обсяги фінансової допомоги Україні з боку міжнародних фінансових організацій доволі відчутні. Протягом 1994—2001 рр. у середньому щорічно Україна одер­жувала понад 800 млн дол. США. Це приблизно 1/5 від обсягу ресурсів її банківської системи.

Характер взаємовідносин України, як і будь-якої іншої країни, з міжнародними фінансовими організаціями залежить від двох принципово важливих моментів. По-перше, існує дилема фінансової залежності від їхніх кредитів у середньо-, а тим більше довгостроковій перспективі розвитку. Вона полягає в двох протилежних, але однаково можливих наслідках: зовнішні запозичення можуть стати як чинником економічного зростання, так і перетворитися в загрозу національної економічної безпеки. По-друге, стратегія міжнародних фінансових організацій визначається багатьма чинниками політичного, економічного і гуманітарного характеру, що не завжди збігаються з національними інтересами конкретної країни. Тому в основі взаємовідносин із ними має бути узгодженість цілей і завдань, пріоритетів і напрямів розвитку.

Розробляючи механізми взаємовідносин України з міжнародними фінансовими організаціями, слід враховувати, що вони, кредитуючи країни-реципієнти, на відміну від приватних інвесторів не ставлять перед собою мети одержання найбільшого прибутку. Головне їхнє завдання — одержання від використання кредитів позитивного для економіки даної країни результату на основі виробництва конкурентоспроможних на внутрішньому і світових ринках товарів і послуг. Кредити виділяються під конкретні програми перебудови економіки, стимулюючи розроблення чітких і конкретних програм економічних перетворень. Охарактеризуємо з цих позицій напрями і форми взаємовідносин України з міжнародними фінансовими організаціями.

Взаємовідносини з МВФ розвивалися на основі використання таких механізмів кредитування, як системна трансформаційна позика (STF), кредити стенд бай (Stand-by) і система розширеного фінансування (EF F) — табл. 27.

Таблиця 27

Фінансування України МВФ, млн дол. США*

* Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році: Послання Президента України до Верховної Ради України. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2002.

? Наведені показники розраховані відповідно до чинного на момент одержання кредитів курсу долара США до SDR.

Фінансові взаємовідносини України з МВФ почалися з надання їй позики STF. Механізм STF був створений у 1993 р. спеціально для країн із перехідною економікою з метою підтримання їхнього платіжного балансу. В Україні в перші роки незалежності і початку трансформації економіки виникли значні проблеми в збалансуванні платіжного балансу. Основним чинником його негативного сальдо стало зростання до світового рівня цін на енергоносії, що надходять із Росії. Проблеми мали об’єктивний характер, оскільки Україна не могла компенсувати втрати відповідним збільшенням цін на експортовані в Росію товари і послуги. Кредити STF за станом на початок 2001 р. становили 22 % від загальної суми виділеного МВФ фінансування. Їх роль мала характер скоріше моральної, ніж фінансової підтримки.

Найвагомішу роль у стабілізації макроекономічної ситуації відіграли кредити Stand-by, що становили 65 % загального фінансування. Саме в період їх використання (1995—1998 рр.) удалося стабілізувати курс національної валюти. Як видно з графіка (рис. 29), найбільша стабільність гривні припадала на зазначені роки. До 1995 р. у період гіперінфляції курс стрімко знижувався. Зниження курсу гривні в 1999—2000 рр. стало наслідком глобальної фінансової кризи, що зачепила й Україну. Проте в 2001—2002 рр. ситуацію вдалося не тільки стабілізувати, а й досягти посилення гривні.

Рис. 29. Динаміка курсу гривні до долара США (на кінець року)

Аналізуючи використання кредитів Stand-by, слід зазначити певну специфічність у їх наданні Україні. Механізм цих кредитів був створений для надання короткострокової допомоги на термін від одного до півтора років у разі виникнення тимчасових або циклічних проблем платіжного балансу окремих країн. Проте цілком очевидно, що проблеми платіжного балансу в Україні в період, що розглядається, не мали ні тимчасового, ні циклічного характеру. Вони були пов’язані з трансформаційними процесами. Таким чином, резервні кредити Stand-by, по суті, виконали функції, що були закладені в кредити STF.

У даний час взаємовідносини України з МВФ ґрунтуються на механізмі розширеного фінансування. Кредити EFF використовуються для підтримання середньострокових — до трьох років — програм і видаються у разі наявності дефіциту платіжного балансу, обумовленого макроекономічними і структурними дисбалансами в економіці тієї або іншої країни. Ці кредити, що становили 13 % у загальному обсязі затвердженого фінансування, почали виділятися Україні з 1998 р. У цілому вони відповідають тій ситуації, що склалася в цей період. Водночас слід зазначити, що в 1999 р. Україна вперше з моменту незалежності мала вже позитивне сальдо торговельного балансу, а в 2000—2001 рр. забезпечила економічне зростання. У зв’язку з цим виникають нові обставини, що вимагають внесення змін у стратегію і тактику співробітництва України з МВФ.

Хоча взаємовідносини України з МВФ мали в цілому партнерський і дружній характер, вони не були безпроблемними. Так, у березні 1998 р. МВФ відмовив Україні в наданні чергових траншів за програмою Stand-by у зв’язку з порушенням країною окремих показників Меморандуму еко­номічної політики уряду, зокрема щодо рівня дефіциту державного бюджету і запланованого показника грошової бази. У жовтні 1999 р. МВФ тимчасово призупинив фінансування за програмою EFF у зв’язку з надмірно повільними темпами проведення реформ і невиконанням позачергових заходів, установлених цією програмою. На призупинення виділення чергових траншів уплинули також звинувачення в наданні МВФ недостовірної звітності щодо валютних резервів Національного банку України за 1996—1998 рр. Наприкінці 2000 р. МВФ виділив Україні черговий транш, але на початку 2001 р. знову призупинив фінансування, що відновилося лише восени 2001 р. У 2002 р. надання кредитів в черговий раз було припинено. Це врешті-решт призвело до того, що Україна стала розглядати перспективи безкредитних взаємовідносин з МВФ.

Оцінюючи подібний характер співробітництва, слід зазначити, що проблеми, які виникали, мали різні причини. В окремих випадках узгоджені з МВФ макроекономічні показники були просто нереальні для України, досягти їх було або дуже складно, або майже неможливо (наприклад, щодо рівня дефіциту бюджету, термінів переходу до тарифів за житлово-комунальні послуги населенню на рівні, що повністю відображає їх вартість). Досить часто Верховна Рада України не забезпечувала своєчасного прийняття передбачених програмою законодавчих актів. Були перешкоди і політичного (так званий «касетний скандал»), і гуманітарного хара ктеру (проблема свободи слова). Проте, враховуючи величезний комплекс проблем, що іманентно притаманний періоду трансформації економіки і створенню незалежної держави, навряд чи можна було припустити, що взаємовідносини з МВФ будуть безхмарними і повністю урівноваженими. Водночас слід брати до уваги, що далеко не завжди національні інтереси України збігаються з політикою МВФ і тому наявність проблем не слід оцінювати як негативний чинник. Головне полягає в тому, що вони вирішуються, а про призупинення співробітництва не може бути й мови. Крім того, позиція МВФ стимулювала прискорення економічних реформ, що також послужило одним із чинників виходу з 2000 р. на позитивну економічну динаміку.

Наявність проблем у взаємовідносинах з МВФ веде до неоднозначного сприйняття співробітництва з ним з боку суспільства, політиків та науковців. Багато дослідників вважають, що негативних наслідків співпраці набагато більше ніж позитивних*14. На їхню думку, вимоги МВФ щодо реформ в Україні є необґрунтованими і не враховують її специфіки. Безумовно, вони мають певну рацію. Але ж ці вимоги узгоджуються з Україною і в цілому є вкрай важливими для економічних реформ і фінансової реструктуризації. Наприклад, чи є обов’яз­ковим досягнення повної оплати житла і комунальних послуг? Безумовно, бо якщо ця плата не відшкодовує витрат відповідних підприємств, то вони або мають отримати дотацію з бюджету, або поступово йдуть до банкрутства і руйнації галузі. Або чи є в умовах вкрай низького обсягу ВВП на душу населення необхідним скорочення рівня бюджетного дефіциту та перехід до складання бездефіцитного бюджету. Знову ж таки, це не просто необґрунтована прискіпливість до нас з боку МВФ, це об’єктивна необхідність, що добре розуміють і в самій Україні.

*14: {Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук’яненко та ін.; Керівник авт. колективу і наук ред. О. Г. Білорус. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 380—382.}

Сьогодні квота України в МВФ становить 1372 млн SDR, а її позиція у фонді — 0,65 %. У період з 1992 р. до 1998 р. квота становила 997,3 млн SDR, а позиція — 0,686 %. Збільшення квоти відбулося внаслідок зростання загальної суми квот на основі проведеного в 1998 р. одинадцятого перегляду квот. Деяке зниження позиції, у результаті якої Україна за розміром квоти перемістилася з 29-го на 30-те місце, відбулося внаслідок зниження її ролі в міжнародній торгівлі, оскільки розмір квоти залежить від питомої ваги в ній кожної країни. З огляду на нинішню динаміку економічного розвитку і значне збільшення українського експорту можна припустити, що за наступ­ного перегляду квот Україна має всі шанси поліпшити свою позицію.

У взаємовідносинах України з МБРР використовуються системні й інвестиційні кредити. Їх обсяги характеризуються такими показниками (табл. 28).

Таблиця 28

Кредити, надані Україні МБРР, млн дол. США*

* Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році: Послання Президента України до Верховної Ради України. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2002.

Як видно з наведених даних, у загальному обсязі фінансування переважає частка системних кредитів. Вони надавалися під реформування окремих галузей економіки і соціальної сфери на заходи з охорони навколишнього природного середовища, реструктуризацію фінансового сектору, а також на інші цілі. Кошти, що надходять по лінії системних кредитів, направлялись у бюджет і фактично були одним з основних джерел фінансування бюджетного дефіциту. І хоча використання системних кредитів дало певні позитивні результати в розвитку ринкової інфраструктури, усе ж механізм їх використання в Україні визнається неефективним, оскільки допускає «проїдання» інвестиційних коштів, що невиправдано і невигідно з погляду перспектив розвитку національної економіки, яка відчуває очевидний інвестиційний голод.

З огляду на необхідність удосконалення механізму системних кредитів, була розроблена й у вересні 2000 р. затверджена нова стратегія співробітництва України зі Світовим банком. Нею було передбачено використання нового фінансового інструменту — програмної системної позики, розрахованої на три роки. Щорічний обсяг фінансування мав становити від 180 до 500 млн дол. США. На даний час можна зазначити, що програма з різних причин фактично не виконується.

Інвестиційні кредити МБРР поки що не відіграють істотної ролі. Вони визначаються і реалізуються на тендерній основі за допомогою прямих контактів із позичальниками. В Україні реалізовувалися проекти в електро- і теплоенергетиці, у житловому, комунальному і дорожньому господарствах й інших галузях інфраструктури. Обмежене використання інвестиційних кредитів обумовлене низкою причин, у тому числі інституційного характеру. Україна ввійшла до числа країн із низьким рівнем реалізації проектів за критеріями вартості їх підготовки і часу на проходження усіх внутрішніх погоджувальних процедур та затвердження, а також на реалізацію цих проектів. Через це з кредитного портфеля виключалися окремі проекти — з розвитку доріг, фінансових послуг, систем водо- і теплопостачання, у сфері розвитку високих технологій («Морський старт») та ін. Разом з тим необхідно зазначити, що відмова від окремих проектів була викликана і зміною цілей, напрямів і пріоритетів МБРР щодо підтримки енергетики, комунального господарства і транспорту.

У цілому починаючи з 1993 р. в Україні було реалізовано 16 проектів загальною вартістю 2,9 млрд дол. США і 15 млн німецьких марок. На початок 2001 р. у кредитному портфелі перебувало 18 інвестиційних, 2 гарантійні, 2 грантові проекти на загальну суму 1,1 млрд дол. США. На стадії впровадження також перебувало 10 проектів і ще 12 на стадії підготовки до розгляду.

Взаємовідносини України зі спеціалізованими інституціями Світового банку поки що розвинені явно недостатньо. Так, незважаючи на те, що за показником рівня ВНП на душу населення Україна належить до числа найбідніших країн, вона не налагодила відносин із Міжнародною агенцією розвитку (МАР), що надає практично безкоштовні кредити на тривалі терміни (35—40 років). Ураховуючи охарактеризовані раніше проблеми з забезпеченням фінансовими ресурсами потреб економічного і соціального розвитку, ігнорувати подібні можливості просто нерозумно. З іншою організацією — Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК) у даний час здійснюється співробітництво тільки по лінії технічної допомоги. І хоча корпорація надає кредити чи інвестує свої кошти на ринкових умовах, в Україні, незважаючи на складну економічну ситуацію, цілком можливо вибрати достатньо ефективні сфери вкладення коштів. Не відпрацьовані також механізми взаємодії з Багатостороннім агентством гарантування інвестицій. З огляду на високий ризик, властивий Україні, агентство могло б надати істотну допомогу у залученні інвестицій.

Взаємовідносини з ЄБРР ґрунтуються на прямому та спільному фінансуванні в Україні інвестиційних проектів. Банк фінансує переважно проекти в приватному секторі економіки, в галузях інфраструктури і фінансовій системі. У 2001 р. структура проектного портфеля ЄБРР в Україні включала такі напрями (рис. 30).

Рис. 30. Галузева структура проектного портфеля ЄБРР в Україні на початок 2001 р.

З наведених даних видно, що більше чверті всіх проектів реалізується в енергетичному секторі. Це доволі логічно, ос­кільки саме в цьому секторі накопичилося багато проблем, вирішення яких одній Україні не під силу. Так, фінансуються проекти щодо завершення будівництва двох ядерних блоків на Рівненській і Хмельницькій атомних електростанціях, надавалися кредити на закупівлю органічного палива для теплових електростанцій. У рамках проекту з ядерної безпеки фінансувалися роботи з підвищення безпеки третього ядерного блоку на Чорнобильській атомній електростанції, а також фінансуються роботи з виведення її з експлуатації. Під час кредитування цього сектору з боку банку встановлені жорсткі вимоги, пов’язані з проведенням у ньому ринкових реформ: прозора приватизація обласних енергетичних компаній, забезпечення грошових розрахунків за споживану енергію, установлення реальних тарифів за неї.

У взаємовідносинах України з ЄБРР досить складною є проблема забезпечення ефективності використання коштів, які виділяються. Маючи значну потребу у фінансових ресурсах, Україна практично ніколи не вибирала своєчасно й у повному обсязі відкриті для неї кредитні лінії. Також негативним є той факт, що, незважаючи на загальне динамічне зростання кредит­них вкладень, питома вага працюючих активів, тобто реально вибраних і розміщених у проектах, становить трохи більше третини виділених кредитів. Без усунення причин, які породжують подібні проблеми (про неї вже йшлося під час характеристики взаємовідносин із МБРР), неможливо підвищити ефективність співробітництва.

Останнім часом виникли проблеми і з показником портфельного коефіцієнта. Мандат ЄБРР передбачає, що після п’яти років кредитних операцій у тій або іншій країні, частка приватного сектору в кредитному портфелі має становити не менше 60 %. Після затвердження проекту щодо завершення будівництва ядерних блоків на Рівненській і Хмельницькій атомних електростанціях цей показник по Україні знизився до 40 %, що викликає занепокоєння в багатьох країн — акціонерів банку. Поліпшення цього показника є одним з найважливіших завдань щодо подальшого розвитку взаємовідносин України з ЄБРР.

Взаємовідносини України з ЄБРР мають особливий характер. По-перше, вони не залежать від стану взаємодії з МВФ і Світовим банком — співробітництво продовжувалося і тоді, коли припинялося кредитування з їхнього боку. По-друге, ЄБРР не тільки сам надає фінансову допомогу, він ще і сприяє мобілізації додаткових джерел для здійснення спільного фінансування проектів. За станом на початок 2001 р. загальна вартість усіх проектів, реалізованих в Україні, становила 5,9 млрд євро, у тому числі за рахунок ресурсів банку 1,4 млрд євро, тобто додатково до кожного виділеного євро залучалося 3,2 євро інших інвесторів.

Характеризуючи в цілому напрями використання коштів, отриманих у вигляді кредитів від міжнародних фінансових організацій, слід зазначити, що вони переважно використовувалися для досягнення макроекономічної стабілізації: 44 % — на підтримання національної валюти і 51 % — на фінансування бюджетного дефіциту. Питома вага фінансування інвестиційних проектів становила лише 5 %. Оскільки в даний час макроекономічна стабільність практично досягнута, необхідно і вектор співробітництва спрямувати в мікроекономіку, приділивши першочергову увагу фінансуванню інвестиційних проектів.

Важливим завданням інтеграції України в міжнародну фінансову систему є її вихід на світові ринки капіталів із метою залучення прямих іноземних інвестицій. Протягом 1993—2001 рр. прямі іноземні інвестиції в економіку України становили лише близько 4 млрд дол. США*15. Середньорічний обсяг іноземних інвестицій у розмірі 430—450 млн дол. просто непорівнянний з потребами української економіки.

*15: {World Investment Report. United Nations. New-York and Geneva. 2000.}

На проблему залучення іноземних інвестицій впливає широке коло об’єктивних і суб’єктивних чинників. Серед суб’єк­тивних головним, на нашу думку, є відсутність економічної доктрини держави і, як наслідок, невизначеність зі шляхами розвитку економіки і суспільства. Іноді складається враження, що Україна хоче ввійти в ринкову економіку із «соціалістичними завоюваннями». Реальні реформи в усіх сферах надмірно затримуються, рух вперед якщо і є, то дуже повільний. В умовах такої невизначеності інвестувати гроші в економіку України майже безглуздість.

До чинника невизначеності додаються не менш складні проблеми з бюрократичною тяганиною, хабарництвом, відсутністю чітких гарантій і, головне, з нестабільністю законодавства. Чи є в держави в даний час політична воля і дійові засоби для подолання зазначених проблем? Однозначної відповіді на це питання поки що немає. При цьому слід враховувати, що зазначені проблеми породжуються і певним небажанням допускати іноземний капітал в Україну, про що свідчать приклади з приватизацією великих об’єктів.
Крім суб’єктивних перешкод на шляху іноземних інвестицій, які поки що є домінуючими, не треба забувати і про об’єк­тивні, а саме: загальну кризову ситуацію — невисока ефек­тивність виробництва, нерозвинена інфраструктура, низький платоспроможний попит. Звичайно, Україна з позиції розвинених країн може розглядатися як віддалене виробництво, як ринок дешевої робочої сили. Саме за таким сценарієм розвивається значна більшість підприємств з іноземними інвестиціями, що працюють переважно на експорт. Це теж дає позитивні результати — додаткові робочі місця, доходи для бюджету і т.п. Однак у цілому такий шлях навряд чи може влаштовувати українську державу, і на цьому не може ґрунтуватися її фінансова стратегія, наці лена на підвищення життєвого рівня, якого без розширення внутрішнього виробництва і внутрішнього споживання досягти неможливо. Проте й іноземні інвестиції, спрямовані на внутрішній ринок, прийдуть тільки тоді, коли почнеться стабільний економічний розвиток. До того часу вони будуть, як і нині, мати разовий і незначний характер.

Ураховуючи ту обставину, що основним напрямом інтеграції України в міжнародну фінансову систему стало залучення іноземних позик, дуже важливим є забезпечення зовнішньої платоспроможності країни. Її рівень визначається насамперед співвідношенням показників державного боргу з основними макроекономічними показниками (табл. 29).

Таблиця 29

СПІВВІДНОШЕННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ й ОСНОВНИХ МАКРОЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ (1992—2001 рр.), % *

* Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році: Послання Президента України до Верховної Ради України. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2002.

З наведених даних видно, що показники зовнішньої заборгованості поки що не досягли критичних меж. Так, платежі з обслуговування зовнішнього державного боргу на початок 2001 р. становили: до обсягу доходів бюджету — 8,7 %, а до обсягу річного експорту — 3,5 %, а на початок 2002 р. відповідно 4,7 і 3,5 %. При цьому слід зазначити, що і в 2000 р. і у 2001 р. майже усі показники поліпшувалися порівняно з попереднім роком. Це було пов’язано як із прийняттям і виконанням бездефіцитного бюджету у 2000 р., так і з загальним поліп­шенням економічної та фінансової ситуації у 2001 р. Проте, оскільки основні чинники, що створюють дефіцит, насамперед незбалансованість державного споживання і фінансових можливостей української економіки, залишилися, то і подальше погіршення цілком можливе. При цьому слід звернути увагу на показник розміру державного боргу на душу населення — 287 дол. США. Сам по собі цей показник незначний, проте у зі­ставленні з рівнем ВНП на душу населення в розмірі біля 800 дол. США, він свідчить про досить відчутний борговий тягар.

Важливими для оцінювання зовнішньої державної заборгованості є також показники міжнародної ліквідності України, що характеризуються такими даними (табл. 30).

Таблиця 30

МІЖНАРОДНА ЛІКВІДНІСТЬ УКРАЇНИ (1996—2001 рр.)*

* Складено за даними Національного банку України.

Критичним із погляду забезпечення міжнародної ліквідності був 1998 р. — рік світової фінансової кризи. Зовнішній борг перевищував валові валютні резерви у 18 разів. У наступні роки ситуація значно поліпшилася. При цьому забезпечується достатній рівень ліквідності з обслуговування зовнішнього боргу — у 2000 р. відносно валютних резервів сума платежів становила 48,7 %, а в 2001 р. — 23,6 %. Дуже важливу роль у стабілізації ситуації відіграло значне поліпшення сальдо платіжного балансу. Проте не слід також забувати про проведену реструктуризацію боргу, що дало змогу на певний період змен­шити платежі з обслуговування зовнішнього боргу. Реструктуризація не стільки розв’язала існуючі на міжнародному рівні проблеми, скільки відсунула їх у майбутнє.