Главная Экономика Книги Політична економія - Кривенко К.Т.

Політична економія - Кривенко К.Т.

14.3.2. Формування агропромислового комплексу.

Важливим напрямом аграрної реформи є створення ефективного агропромислового комплексу (АПК).

Агропромисловий комплекс — це сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом, переробкою, зберіганням та доведенням до споживача сільськогосподарської продукції.

До складу АПК входять такі основні сфери:

1) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та його виробничого обслуговування;

2) власне сільське господарство;

3) зберігання, заготівля, переробка, транспортування сільськогосподарської продукції.

АПК — важлива складова частина народного господарства. Його завдання — забезпечити населення продуктами харчування, а промисловість — сировиною. Це можливо за умови ефективної роботи всіх ланок, що входять до АПК.

В умовах переходу до ринкових відносин важливим і необхідним є державне регулювання. Щодо сільського господарства, то воно повинно охоплювати:

постійне спостереження за рухом ринкових цін на продукцію АПК, за дохідністю галузей і формуванням витрат виробництва;

відпрацювання механізму підтримання доходів сільськогосподарських товаровиробників шляхом регулювання мінімальних цін, фінансування і кредитування;

погодження цінової і фінансово-кредитної політики на продовольчому та ресурсному ринках з іншими країнами;

сприяння розвитку міжнародних зв’язків, насамперед у галузі техніки й технології виробництва та переробки сільськогосподарської продукції, організації агропромислових формувань;

максимально можливе стимулювання з боку держави збільшення виробництва та підвищення якості продукції харчування і сировини з урахуванням досвіду інших країн та цін на світовому ринку.

Оскільки в різних соціально-економічних системах питома вага, місце і роль різноманітних форм власності на землю та інші засоби виробництва в агропромисловому комплексі суттєво відрізняються, то аграрні відносини, притаманні тій чи іншій системі, характеризуватимуть у першу чергу відносини, зумовлені панівними формами власності на землю, основними з яких є приватна, державна, акціонерна чи кооперативна.

Аграрна реформа являє собою процес зміни економічних відносин і перш за все відносин власності в сільському господарстві. Оскільки складовою частиною економічних відносин є техніко-економічні відносини, то матеріальною основою аграрної реформи повинні бути насамперед зміни в технологічному способі виробництва: впровадження нової техніки, культури виробництва, нові форми організації праці тощо.

Перетворення відносин власності передбачає передусім зміну суб’єктів власності, тобто роздержавлення і приватизацію земельної власності, створення реального плюралізму форм власності, у тому числі відродження приватної власності.

В Україні мета аграрної реформи — усунення державної монополії на землю, формування дбайливого господаря, використання державної, колективної та приватної форм власності.

Аграрні реформи означають зміни в землеволодінні, землекористуванні й землерозпорядженні. Під час проведення земельної реформи в Україні в цій сфері передбачається:

визначення права власності на землю і майно кожного члена сільськогосподарського підприємства;

можливість формування з розпайованих підприємств приватної власності на майно;

утвердження права розпорядження землями, переданими в колективну власність, та надання земельних ділянок членам колективу, що побажають вийти з будь-якої правової форми колективного підприємства.

В Україні проблема власності на землю пов’язана з урахуванням інтересів усіх суб’єктів господарювання на землі: держави, колективих господарств і фермерів. Іншими словами, допускаються різноманітні форми власності на землю: приватна (для фермерів, і для тих, хто веде підсобне господарство), колективна (для колективних господарств), державна (для державних підприємств).