Главная Политэкономия Історія економічних учень - Корнійчук Л.Я.

Історія економічних учень - Корнійчук Л.Я.

Австро-марксизм

Видатними теоретиками австро-марксизму міжвоєнного періоду були Отто Бауер (1881—1938) та Карл Реннер (1870—1950). Лідерами й теоретиками соціал-демократичної партії Австрії (СДПА) були О. Поллак, Б. Каутський, Ф. Адлер і М. Адлер, О. Лейхтер і К. Лейхтер.

Більшість ідеологів партії позитивно оцінювали соціалістичну революцію в Росії, але всі вони наголошували на суто російському її значенні, на особливих обставинах, що її зумовили. Теоретики австрійської соціал-демократії застерігали від наслідування методів і практики більшовизму, особливо політики диктатури, яка суперечить процесу демократизації.

Соціальну революцію вони вважали за необхідну, але шлях її здійснення мав би бути тільки еволюційним: соціалізація вироб-ництва відбувається в надрах капіталізму, формами його прояву є розвиток місцевого самоврядування, створення кооперативних господарств, робітничих комітетів у виробництві. Відтак немає необхідності в революційних переворотах.

Особливо не погоджувалися австрійські соціал-демократи з експропріацією, яка, за марксистською теорією, мала забезпечити соціальну справедливість розподілу і знищити експлуатацію. Вони вказували, що виробництво розвивається за власними законами і недотримання цих законів призведе до хаосу, руйнування продуктивних сил, безмежного волюнтаризму. Становлення соціальної справедливості реформісти зв’язували з перерозподілом створених багатств (зокрема через систему оподаткування) державою.

На думку О. Бауера і К. Реннера, капіталізм сам створює умови, за яких держава отримує можливість контролювати рух капіталів, спрямовувати його в потрібному напрямку. Це відбувається, оскільки в економіці суспільства через монополізацію, формування акціонерних товариств, посилення кредитної діяльності банків виникає нова, визначальна щодо макроекономічних процесів, сфера — фінансова. Рух фінансових засобів легко поставити під суспільний контроль і регулювання, а отже, немає потреби руйнувати економічні взаємозв’язки, підривати ефективну економіку заради того ж таки перерозподілу багатств. Варто лише взяти під контроль банківську сферу і проблему соціалізації процесу перерозподілу доходів буде вирішено еволюційним шляхом. Щоправда, реформісти визнають можливість виникнення революційної ситуації, спричиненої зміною структури суспільного виробництва, але вважають це проблемою більше економічного, ніж соціального порядку.

Соціал-демократична партія Австрії, спираючись на теоретичні розробки своїх ідеологів, наполягала на необхідності контролю держави за виробничою сферою у межах, що не заважатимуть вільному функціонуванню ринкових механізмів, але спрямовуватимуть розвиток у бажаному напрямку:

— планування (на базі наукових даних, отриманих в результаті кон’юнктурних досліджень) основних показників виробництва (у тім числі оновлення основних виробничих фондів) та підтримки національно-пріоритетних галузей, інноваційної та інвестиційної діяльності з метою запобігти циклічному характеру відтворення, забезпечити рівномірність розвитку;

— втручання у відносини між капіталістами та найманими працівниками: контроль за збереженням належного рівня заробітної плати в періоди спадів виробництва, соціальні виплати з державного бюджету з метою утримування платоспроможного попиту — основи розвитку виробництва;

— контроль за рівнем зайнятості, формування з цією метою державної програми і створення державного фонду зайнятості;

— контроль за тривалістю робочого часу;

— надання соціальних гарантій усім верствам населення;

— регулювання потоків капіталів та інвестиційної діяльності через організацію державних внутрішніх та зовнішніх позик.

Основні положення соціал-реформістської теорії були схвалені урядом та виконувалися аж до захоплення Австрії Німеччиною (1938). Австрійських соціал-демократів фашистська диктатура негайно усунула від влади. Багато хто з них закінчив життя у концтаборах.