Главная Политэкономия Історія економічних учень - Корнійчук Л.Я.

Історія економічних учень - Корнійчук Л.Я.

3. Поширення кейнсіанства в різних країнах

Поява концепції Кейнса закономірно породила великий резонанс у капіталістичному світі та справила значний вплив на дальший розвиток економічної теорії і економічної політики. Найбільш активні її прихильники зв’язують цю модель з початком нового етапу в розвитку економічної науки.

Кейнсіанство зайняло провідне місце в політекономії в багатьох країнах розвинутого капіталізму, особливо у США та Англії, і тривалий час зберігало свої позиції. Послідовники Кейнса висунули три проблеми, які мають відносно самостійний характер: проблему динамічної рівноваги, проблему тривалих відхилень від стану динамічної рівноваги та проблему короткотривалих відхилень, або циклічних коливань. Теорії, що виникли як результат дальшого розвитку теорії Кейнса, називають неокейнсіанством.

У США ідеї Кейнса розвивали ще у 30-ті рр. його американські послідовники і передовсім економісти Гарвардського університету Е.Хансен та С. Харріс. Елвін Хансен (1887—1976) вів у Гарвардському університеті спеціальний семінар, який відвідували визначні урядові чиновники та бізнесмени. Цей семінар відіграв важливу роль у поширенні кейнсіанських ідей у США.

Характерною рисою економічних теорій післякейнсіанського періоду є те, що у поясненні найважливіших економічних проблем чільне місце надається інвестиціям. Послідовники Кейнса виходять з того, що причина циклічності, а водночас і причина періодичних криз та безробіття полягає у «коливаннях динаміки інвестицій». «Приватні інвестиції та державні витрати — ось ті сфери, де слід переважно шукати пояснення змін зайнятості та доходів», — указував Хансен. Західні теоретики надають капіталовкладенням властивість своєрідної незалежної змінної, від якої залежать інші змінні.

Розвиток неокейнсіанської теорії циклу зв’язують з іменами таких відомих економістів, як Р. Харрод, П. Самуельсон, Д. Хікс. У праці самого Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей» проблема циклу відсутня. У книжці є лише певні вказівки на причину криз — зниження норми прибутку, посилене пси-хологічними обставинами. Неокейнсіанці не заперечували циклічності капіталістичної економіки, але розглядали її як власти-вість, притаманну будь-якій динамічній системі. Вони прагну-ли знайти причини коливальних рухів економіки та встановити характер дії механізму переходу однієї фази в іншу на підставі ендогенних факторів, використовуючи при цьому кейнсіанські категорії «граничної ефективності капіталу», «функції споживання», «поєднання мультиплікатора та акселератора». Взаємодія цих ендогенних факторів спричиняє спади і створює можливості для піднесення. Сповільнення приросту споживання впливає на дохід, а це, у свою чергу, призводить до зменшення приросту ін-вестицій і т. д.

Розроблена Кейнсом концепція мультиплікатора у застосуванні до національного доходу зв’язує приріст національного доходу з приростом інвестицій.

Неокейнсіанські теоретики циклу доповнили концепцію мультиплікатора так званою концепцією акселератора, який характеризує зворотний зв’язок між національним доходом і інвестиціями. Акселератор показує, у скільки разів мають збільшуватися капіталовкладення в результаті конкретних темпів зростання національного доходу. Якщо умовою розгортання мультиплікаційного процесу є наявність вільної робочої сили та незайнятих виробничих потужностей, то для акселераційного — необхідні інші умови. Зростання національного доходу потребуватиме збільшення виробничих потужностей та капіталовкладень (за умови, що існуючі виробничі потужності використано повністю або майже повністю). У свою чергу, зниження або хоч сповільнення темпів зростання національного доходу призведе до спадання темпів капіталовкладень і, навіть, до дезінвестування.

Велике значення у неокейнсіанській теорії циклу має поділ капіталовкладень на автономні та похідні. Похідні інвестиції — це такі, що зв’язані з розширенням споживання внаслідок зростання національного доходу. Саме цей тип інвестицій бере участь у моделі мультиплікатор — акселератор. Проте у процесі економічного зростання є ціла низка інших факторів, що зумовлюють капіталовкладення незалежно від руху споживання або національного доходу, а саме: технічний прогрес та залежні від нього технічні перевороти, збільшення населення, політика держави та інші фактори автономного характеру. Саме з дією цих факторів і зв’язані автономні інвестиції. Концепція двох типів інвестицій допомагає зрозуміти природу відносно незалежного від руху платоспроможного попиту розвитку виробництва засобів виробництва.

Неокейнсіанську інвестиційну теорію циклу детально викладено у праці Е. Хансена «Економічні цикли та національний дохід» (1958). Ця теорія виявилася одним із перших плодів післявоєнної еволюції кейнсіанства. Вона ввібрала в себе основні положення теорії Кейнса, доповнила їх деякими новими положеннями, головним з яких є механізм акселератора. Рушійною силою, першопричиною виробництва, за Хансеном, є технічний прогрес, який потребує нових капіталовкладень, тобто автономних інвестицій. Результатом кожної нової порції автономних інвестицій є розгортання мультиплікаційно-акселераційного процесу. Це означає, що інвестиції породжують доходи, сума яких тим вища, чим більша «схильність до споживання». Зростання доходів веде до похідних інвестицій, які ще збільшують національний дохід. У такий спосіб розгортається кумулятивне, самопідтримувальне піднесення, початковий поштовх якому дали автономні інвестиції.

На думку Хансена, технічний прогрес не тільки породжує автономні інвестиції, а й визначає рівень капітального коефіцієнта, акселератора. Тому інтенсивність та тривалість процесу зростання визначаються виключно характером технічного прогресу.

Процес зростання, що породжується зовнішніми факторами, зокрема технічним прогресом та кумулятивним процесом, може, на думку Хансена, виявитися достатнім або, навпаки, недостатнім для того, щоб використати наявні ресурси зростання зайнятості. Останнє залежить, у свою чергу, від величини автономних інвестиційних можливостей і граничної схильності до споживання, що визначає величину мультиплікатора, а також від коефіцієнта акселерації, який не є раз і назавжди заданим і змінюється разом зі змінами в техніці.

Хансен називає причини, що можуть припинити процес зростання і призвести до початку падіння. Перша група причин зв’язана з поступовим вичерпанням автономних інвестицій: зниження очікуваної норми прибутку у міру зростання інвестицій, підвищення цін капітальних товарів і позичкового процента. Друга група зв’язана з послабленням уже описаного «надкумулятивного процесу», що породжується дією мультиплікатора та акселератора. Тривалість та інтенсивність піднесення визначаються, головне, обсягом та інтенсивністю автономних інвестицій. Але «...коли автономні інвестиції виснажуються, тоді скорочуються також стимульоване споживання та стимульовані інвестиції»*7. Припинення або вичерпання причин, що зумовлюють зростання, призводить до скорочення капіталовкладень та економічного спаду. Початок нового піднесення буде зумовлений також автоматично завдяки тому, що споживання знижується повільніше, ніж дохід у цілому, і настане такий момент, коли споживання почне перевищувати дохід. Це, у свою чергу, спричинить значне скорочення запасів та капітальних благ, що буде стимулом до здійснення відновлювальних інвестицій. Увесь процес почне розвиватися у зворотному напрямку.

*7: {Хансен Э. Экономический цикл и национальный доход. — М., 1959. — С.602.}

Хансен, натхненний, мабуть, статтею Франко Модільяні «Переваги ліквідності, теорії процента і грошей» (1944), став головним популяризатором того варіанта кейнсіанської теорії, що грунтується на концепції доходів — витрат.

Рівновага ринкової системи, відповідно до теорії Кейнса, передбачає загальну або макроекономічну рівновагу ринку товарів, грошей, облігацій та робочої сили. Зрештою, макроекономічна рівновага зводиться до взаємодії двох ринків — товарів та облігацій, або товарів і грошей. Останній варіант зветься моделлю Хікса—Хансена і є найбільш поширеною інтерпретацією теорії Д. Хансена. Хансен, узявши за основу кейнсіанський варіант, включив до нього знамениту діаграму IS-LM, додавши до неї рівняння попиту та пропозиції на ринку праці.

Модель Хікса—Хансена відкриває великі можливості для дослідження взаємодії ринків товарів та грошей. Зокрема, можна довідатися, наскільки стійкою є їхня рівновага, чи вона зберігається, як на ній відбиваються ті чи інші варіанти державного регулювання, інфляція і т. п.

Так, наприклад, якщо в період рівноваги ринкової системи відбулося поліпшення інвестиційного клімату, що можливе у добу масового використання передових технологій, у результаті цілеспрямованих дій держави та з інших причин, то підприємці, оптимістично оцінюючи перспективи виробництва і орієнтуючись на існуючу норму процента, збільшать капіталовкладення, використовуючи з цією метою наявні заощадження.

Зростання інвестицій приведе до розширення виробництва, що, у свою чергу, збільшуватиме обсяг сукупного доходу. Ці зміни зачіпають грошовий ринок, але оскільки пропозиція грошей залишається незмінною, а частина доходу перетворюється на додатковий попит на гроші, то ринок реагуватиме підвищенням норми процента. Тепер знову запрацює механізм ринку товарів: підвищення норми процента і зниження під її тиском очікуваної норми прибутку зменшить інвестиційний попит. Відбудеться гальмування зростання інвестицій, виробництва і сукупного доходу, у ринковій системі встановиться нова рівновага.

Розуміння цих процесів має велике значення для з’ясування суті й динаміки ринкової системи. Виявляється, що, сприймаючи імпульси ззовні, ринкова економіка здатна пересуватися з одного рівноважного стану в інший. Дуже суттєво, що рушійний імпульс негайно дає сплеск господарської активності, а потім взаємодія ринків товарів і грошей гасить її та стабілізує стан.

Аналітичним апаратом моделі Хікса—Хансена з успіхом користуються представники найрізноманітніших напрямків сучасної економічної науки.

Інвестиційна теорія циклу стала засадною для побудови неокейнсіанських антициклічних програм, які зосереджували увагу на динаміці капіталовкладень, її регулюванні з боку держави. Типові тлумачення такого регулювання дав Хансен, назвавши два методи боротьби з циклічними коливаннями. Один метод полягає у стабілізації безпосереднього обсягу інвестицій, інший — у компенсації коливань приватних інвестицій заходами фіскальної та кредитно-грошової політики.

Неокейнсіанці стверджують, що за сучасних умов цілком можливо обмежувати розмах циклічних коливань, стримуючи зростання виробництва у фазі піднесення та стимулюючи його у фазі рецесії. Органом, здатним це зробити, є держава, що має у своєму розпорядженні багато важелів для заохочення приватних інвестицій напередодні спаду або послаблення інвестиційної діяльності у період «перегрівання» економіки.

Значне місце в концепції американських неокейнсіанців належить так званим вбудованим стабілізаторам, тобто автоматичному застосуванню податкової та бюджетної політики для регулювання циклу. На їхню думку, за умов швидкого економічного зростання необхідно підвищувати податки, щоб ослабити функцію «споживання» та стримати інвестиції, а у період спадів, навпаки, знижувати податки та збільшувати витрати, не оглядаючись на дефіцит бюджету, штучно підтримуючи попит. Одним із факторів, який також повинен сприяти зростанню попиту, є державне споживання, зокрема військові закупівлі.

Поруч з неокейнсіанством виникли й інші різновиди теорій державного регулювання, на котрі вчення Кейнса справило значно менший вплив. До них належить передовсім так звана стокгольмська школа. Представників цієї економічної течії неправомірно було б називати послідовниками Кейнса, оскільки ще в 30-ті рр. група молодих шведських економістів незалежно від нього дійшла аналогічних висновків.

Під час економічної кризи 30-х рр. Швеція, як і більшість країн світу, опинилася на межі фінансового краху. Витрати на інвестиції почали скорочуватись і згодом зовсім зникли. Рестриктивна грошова політика (обмеження грошових емісій, скорочення кількості грошей в обігу) знизила купівельну спроможність населення і сприяла зростанню безробіття.

Проте криза в Швеції була менш тривалою, ніж в інших країнах, оскільки структурна перебудова національної економіки на той час уже розпочалася. Нові перспективні галузі промисловості з використанням новітніх технологій забезпечили Швеції швидке нарощування економічного потенціалу, і через два роки країна перейшла до експансіоністської політики. 1932 р. на виборах до парламенту перемогли соціал-демократи завдяки дуже вдалій програмі економічного відродження.

Економічна програма шведської соціал-демократії базувалася саме на ідеях стокгольмської школи політичної економії, основними представниками якої були Ерік Ліндаль (1891—1960), Гуннар Мюрдаль (1898—1987), Бертіль Улін (1899—1979), Ерік Лундберг (1902—1987). Їхня теоретична концепція аналогічна висновкам Кейнса. Так само як і Кейнс, шведські економісти були впевнені, що існує ефективний спосіб розв’язання основних проблем економіки. Суть його полягає в тім, що держава повинна втручатися в господарське життя і проводити активну економічну політику з метою ліквідації розривів безробіття та інфляції. Основним об’єктом державного втручання є сукупний обсяг попиту.

Е. Ліндаль та Г. Мюрдаль побудували модель грошового обігу, яка демонструвала залежність економічної рівноваги від використання грошових ресурсів, зокрема від заощаджень споживачів. Б. Улін обгрунтував необхідність державних інвестицій і громадських робіт як засіб від безробіття. А інший представник стокгольмської школи Е. Лундберг побудував спеціальні моделі для аналізу величини розривів безробіття та інфляції.

Розроблену на засадах економічних концепцій стокгольмської школи програму шведської соціал-демократичної партії було покладено урядом в основу формування економічної політики 30-х рр. Її основні положення базувалися на таких принципах: сильна держава регулює економічний процес, використовуючи для цього механізм саморегулювання, передовсім грошову сферу; перспективний напрям розвитку — від економіки пропозиції до економіки попиту; соціальна сфера базується на сильній та стабільній економіці, її розвиток регулюється й контролюється державою.

Цю політику проводило і контролювало міністерство фінансів Швеції, що його очолював Ернст Вігфорс (1881—1977). Вігфорс визнав слушність того, що державні інвестиції і громадські роботи можуть підвищити купівельну спроможність населення, зменшити масштаби економічної кризи і послабити соціальне напруження.

Ці ідеї вперше було відображено в проекті бюджету 1933 р., а Гуннар Мюрдаль у додатку до нього подав теоретичне обгунтування нової «антициклічної» фінансової політики. Швеція, таким чином, стала першою в світі країною, що обрала шлях активної політики стабілізації.

Іншим прикладом поширення ідей кейнсіанства є програмування капіталістичної економіки, індикативне планування, що набуло розвитку у Франції, де після другої світової війни державне регулювання економіки здійснювалося в широких масштабах.

Французьку концепцію індикативного планування опрацював Франсуа Перру. Не заперечуючи значення ринкового механізму та конкуренції у регулюванні капіталістичної економіки, прихильники концепції індикативного планування переважного значення надавали державному регулюванню через програмування економічного розвитку країни. Основу такого програмування становила система національних рахунків та державних планів індикативного (рекомендаційного) характеру. Розробку та прийняття національних планів розвитку необхідно здійснювати, на думку Перру, за допомогою узгоджень, компромісів та «соціальних діалогів» різних класів. Така система індикативного планування включала механізм як короткострокового (кон’юнктурного), так і довгострокового (структурного) регулювання національної економіки.

Концепція Перру справила значний вплив на практичну реалізацію програмування економіки Франції. 1947 р. було прийнято перший п’ятирічний план. Така практика тривала й у наступні роки.