Главная Экономика Книги Політична економія - Кривенко К.Т.

Політична економія - Кривенко К.Т.

3.2.3. Виробнича функція та її складові.

Для більшості людей суть економіки полягає у виробництві. У ньому застосовуються такі основні фактори виробництва, як праця, земля і капітальні блага, тобто різноманітні засоби виробництва, які створюються людиною. Якщо маємо певну кількість праці та капіталу, то який обсяг продукції можна одержати? На практиці відповідь залежить від стану технології та наявності знань. У кожний даний момент за наявних технічних знань та наявної праці і капітальних благ можна отримати лише певну кількість продукції. Зв’язок між величиною витрат факторів виробництва як елементів продуктивних сил і кількістю продукції, яку можна отримати, називають виробничою функцією.

Виробнича функція — це взаємозв’язок між максимальним обсягом продукції, яку можна виробити, і витратами факторів виробництва, потрібних для цього обсягу. Вона залежить також від рівня технічних знань.

Виробнича функція залежить не тільки від кількості та якості виробничих факторів, але й від варіанта їх комбінації.

У сучасній теорії виробнича функція використовується для того, щоб вимірювати сукупні показники діяльності економіки. Ми можемо досліджувати динаміку загального обсягу виробництва, різних факторів виробництва (таких як праця, капітал і земля) і сукупної продуктивності. Емпіричні дослідження сукупної виробничої функції розпочали в США у 20-х рр. минулого століття, коли П. Дуглас, професор Чиказького університету, проаналізував дані з обробної промисловості. У 50—60-х рр. інші дослідники, зокрема Р. Солоу, Дж. Кендрик та Е. Денісон, розвинули цей підхід.

Найпростіша модель виробничої функції така:

де V — обсяг суспільного продукту, L — сукупна праця, K — сукупний капітал, Т — технічний прогрес, який акумулюється в знаннях людського ресурсу та в техніці.

Різні елементи виробничої функції перебувають у тісному зв’язку. Як правило, зміна одного фактора змінює виробничий потенціал продуктивних сил. Так, підвищення знань, кваліфікації людей підвищує і потенціал виробництва. Далі, у певному розумінні фактори виробництва можуть заміщувати один одного, що веде до зміни структури продуктивних сил. Наприклад, більш прогресивні машини поступово заміщують працю людини. Заміна новими засобами праці людської праці є загальним законом розвитку продуктивних сил.

Результати випуску продукції є похідними від функціонування і комбінації всіх факторів продуктивних сил, їх якісного і кількісного рівня. У зв’язку з цим можна вимірювати рівень продуктивності факторів виробництва в цілому та кожного з них зокрема. При цьому західні економісти схильні вважати, що ? чистого національного продукту створює праця людини (Семюелсон П. А., Нордгауз В. Д. Макроекономіка. — К.: Основи, 1995. — С. 309). Звідси випливає, що речові фактори виробництва продукують близько ? чистого національного продукту.

3.3. Економічні відносини як соціальна форма і спосіб організації економічної системи

Економічні відносини та їх пофазна структура. Виробничі відносини і спосіб виробництва. Техніко-, організаційноі соціально-економічні відносини.

3.3.1. Економічні відносини та їх пофазна структура.

Економічні відносини — відносини і зв’язки між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ. Продуктивні сили, виражаючи відношення суспільства до природи, не вичерпують зміст економічної системи. Вона завжди включає в себе і певну суспільну форму продуктивних сил, і спосіб організації економічної системи, які створює сукупність економічних відносин між людьми.

Створення продукту за всіх умов є суспільним процесом. Факти свідчать, що люди виробляють життєві блага не ізольовано один від одного, не поодинці, а об’єднуючись певним чином, спілкуючись один з одним і взаємодіючи.

Суспільне виробництво в широкому розумінні складається з власне виробництва, розподілу, обміну і споживання. Це чотири фази чи сфери суспільного виробництва.