Главная Экономика Книги Політична економія - Кривенко К.Т.

Політична економія - Кривенко К.Т.

2.4.3. Закон спадної корисності.

Падіння граничної корисності в міру споживання людиною додаткових одиниць певного продукту прийнято називати законом спадної корисності.

Закон спадної граничної корисності має велике значення як для організації виробництва того чи іншого товару, так і в споживацькій поведінці людей. Уявлення про спадну граничну корисність лежить в основі пояснення закону попиту, має ключову роль в усвідомленні того, яким чином споживачам належить розподіляти свої грошові доходи між різними товарами і послугами, які вони бажають купити.

Теорія граничної корисності пов’язує корисність кожної речі з її запасами, тобто з таким явищем, як рідкість. Так, об’єктивно корисність перлів незначна порівняно, наприклад, з корисністю хліба, проте, гранична корисність перших значно вища за корисність хліба. Теорія граничної корисності дає пояснення і тому, досить дивовижному на перший погляд факту, що об’єктивно малокорисні речі мають дуже високу граничну кориcність, речі ж значно корисніші (хліб, залізо) мають граничну корисність більш низьку, а повітря зовсім не має граничної корисності. Справа в тому, що перли, золото тощо є в такій обмеженій кількості, що потреба в них задовольняється лише незначною мірою і гранична корисність їх стоїть відносно високо. Між тим, і це стосується добробуту людини, хліба, солі, картоплі, води та іншого, у нас є така кількість, що задоволення відповідних потреб у цих важливих продуктах здійснюється на рівні, близькому до повного насичення ними, а тому додаткове володіння окремим екземпляром або невеликою кількістю даного роду благ дає людині незначний або ніякий приріст добробуту.

2.4.4. Фактори визначення корисності.

Щоб зробити висновок щодо факторів, якими визначається корисність благ, необхідно з’ясувати відношення між потребами і засобами їх задоволення. Правило, яке регулює це відношення, формулюється так: чим ширші та інтенсивніші потреби, тобто чим їх більше і чим вони важливіші, і чим менша, з іншого боку, кількість благ, яка призначена для їх задоволення, тим вищими будуть ті ступені потреб, на яких повинно закінчуватися їх задоволення, тим вищою буде гранична корисність. І навпаки, чим вужче коло потреб, які необхідно задовольнити, чим менша їх важливість і, з іншого боку, чим більший запас матеріальних благ, що є у розпорядженні людини, тим нижчим є той ступінь, до якого доходить задоволення потреб, тим нижчою має бути і гранична корисність таких благ.

Отже, різні речі та послуги, що виробляються в суспільстві, об’єктивно мають неоднакову корисність для людини: одні — більшу, інші — меншу або зовсім незначну. При визначенні корисності речі взагалі не береться до уваги кількісна величина кожного окремого блага, тобто їх запас. Зрозуміло, наприклад, що корисність хліба в десятки разів вища корисності хокейної клюшки.

Проте в реальному житті люди ще керуються і таким явищем, як корисність додаткової одиниці даного блага, і крім того особливу увагу звертають на рідкість (величину запасу) даного блага.

Гранична корисність є дуже важливою і цікавою категорією, вона рухає поведінку, справи людей і управляє мірою задоволення їхніх потреб узагалі і кожного зокрема. Найбільш проста турбота про власний добробут змушує кожну розсудливу людину дотримуватися суворого порядку щодо задоволення своїх потреб. Тільки легковажна людина може всі запаси своїх грошей витратити на задоволення своїх маловажливих потреб, не залишивши нічого для задоволення найважливіших, соціально значимих, невідкладних потреб. Такими простими правилами керуються люди і тоді, коли наявний запас благ скорочується за рахунок одного чи декількох екземплярів. Корисність інших автоматично зростає, блага стають більш цінними, а разом з тим змінюються дії людини щодо використання наявних (зменшених) благ. Так, якщо фермер через засуху одержить менший ніж планувалося врожай зернових та інших культур, то він, щоб не приректи себе на голодну смерть, ту частину врожаю, яка призначалась для худоби та іншої живності, використає на особисте споживання, а частину худоби (або й усю) заб’є чи прирече на голодування.

У політичній економії багато економістів використовують теорію граничної корисності для обґрунтування величини мінової вартості і ціни товарів. Цю проблему граничної корисності буде розглянуто у відповідній темі курсу.

2.5. Економічні інтереси, їх взаємозв’язок з потребами, споживанням і виробництвом

Економічні інтереси та їх структура. Економічні суперечності, їх характер і типи. Економічні суперечності як джерело соціально-економічного прогресу. Споживання — кінцева мета виробництва.

Люди, домогосподарства, підприємства та інші структури суспільства, вступаючи між собою у зв’язки, переслідують певні економічні інтереси. Варто мати на увазі, що інтерес, по-перше, є похідним від категорії «потреба» і, по-друге, виступає як форма прояву економічних відносин людей.

Економічний інтерес — це реальний, зумовлений економічними відносинами та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій людей щодо задоволення потреб.

Економічний інтерес є перш за все породженням і соціальним проявом потреби, її усвідомленням. Але реалізуються інтереси через трудову, господарську діяльність людей, їхні економічні відносини.

У навчальній літературі можна зустріти дещо інші трактування економічного інтересу: «Економічний інтерес — це вигода, якої досягають у процесі реалізації економічних відносин» (Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічних знань. — К., 1999. — С. 63); «Економічні інтереси — це спонукальні мотиви господарської діяльності людей, зумовлені їх місцем у системі відносин власності і суспільного поділу праці, притаманними їм потребами» (Политическая экономия / В. А. Медведев, Л. И. Абалкин, О. И. Ожерельев и др. — М., 1990. — С. 87). Виходячи із сутності економічних інтересів стає зрозумілим, чому вони виступають могутнім двигуном економічного прогресу, створюють таку силу, яка приводить у дію всю економічну систему суспільства. Інтереси формуються і реалізуються через практичну діяльність людей. Зміст інтересів визначається матеріальними умовами життя, місцем, яке вони посідають в історико-конкретних виробничих відносинах, а також політичними, моральними та соціальними факторами.

Сучасні суспільства є класовими. У зв’язку з цим в інтересах людей знаходить своє відображення їх класова належність. Так, клас капіталістів має інтереси, відмінні від інтересів робітничого класу чи селянства. Капіталісти є власниками промислових, торговельних підприємств, різних посередницьких структур, рекламних агентств, земельних ресурсів, транспортних систем тощо. Їх економічний інтерес полягає в розширенні масштабів власного виробництва, нагромадженні капіталу, зростанні особистого багатства і споживання. У робітника свій інтерес — знайти роботу, підвищити кваліфікацію, заробити на життя, мати можливість утримувати сім’ю, своєчасно заплатити за квартиру чи за лікування. Інтереси визначаються становищем відповідного класу чи соціальної групи в суспільстві, а в кінцевому результаті — пануючими формами власності.

Розглядаючи значення об’єктивних факторів, які впливають на суть економічних інтересів, варто наголосити і на тому, що вони залежать також від самого соціального суб’єкта, його свідомості, соціальної активності, місця в суспільстві тощо. Ці обставини ускладнюють структуру економічних інтересів, оскільки людина виступає не тільки як представник певного класу, а і як індивід, який має певний рівень свідомості, особисту позицію до явищ економічного життя та участі у трудовому процесі.

Тому в системі економічних інтересів слід виділяти індивідуальні інтереси. Зростання добробуту кожного, його місце в суспільному виробництві значною мірою залежить від участі в трудовій діяльності, підприємництві, винахідництві, від порядності, кваліфікації, дисциплінованості. В особистому інтересі проявляються відносини між працівником і суспільством у цілому, а також між працівником і підприємством за формами участі у виробництві, розподілом доходів, вирішенням трудових суперечок, умовами праці та побуту та ін.

Крім особистих і класових інтересів існують також інтереси трудових колективів та економічні інтереси держави. Інтереси трудових колективів фіксуються при укладанні трудових договорів і реалізуються у процесі спільної праці, участі у розподілі прибутку, підтриманні соціального партнерства тощо. Держава реалізує свої економічні інтереси, які за суттю можна вважати загальнонародними: засоби економічної політики, розподіл національного доходу, регулювання суспільного виробництва, проведення політики соціального захисту. Роль економічних інтересів держави як своєрідної форми загальнонародних інтересів поступово зростає. Держава, крім того, виконує функцію згладжування суперечностей між інтересами класів і соціальних груп.

Варто усвідомлювати, що існують різні способи впливу на інтереси людей, за допомогою яких забезпечується їх участь у виробництві. Ці способи — різноманітні. Проте головними з них є такі: 1) позаекономічний примус; 2) економічний вплив на інтереси людини; 3) моральне і матеріальне заохочення трудової активності. В останньому разі велике значення мають особиста свідомість, трудова активність і бажання будь-що піднести свій престиж на підприємстві і в суспільстві. На практиці всі ці способи впливу на інтереси людей співіснують і так чи інакше поєднуються. Проте найбільш активно використовується система економічного примусу на інтереси людей: продаж робочої сили робітниками під загрозою голоду, інтенсивна праця завдяки наявності безробіття, беззбиткова робота підприємства, щоб уникнути банкрутства і розорення тощо. Перехід України до ринкових відносин посилює вплив на інтереси людей важелів саме економічного примусу.