Главная Политэкономия Історія економічних учень - Корнійчук Л.Я.

Історія економічних учень - Корнійчук Л.Я.

Революційне народництво

У революційному народництві існували три різні течії, які очолювали П. Лавров, П. Ткачов і М. Бакунін.

Петро Лаврович Лавров (1823—1900) — один з провідних ідеологів народництва, філософ, соціолог, економіст, математик. Він закінчив Петербурзьке артилерійське училище і викладав математику у військових навчальних закладах. 1868 року за свою суспільну діяльність був заарештований і висланий у Вологодську губернію.

Саме у засланні Лавров написав знамениті «Історичні листи» (1868—1869), які друкувались в «Неделе» і стали програмним документом революціонерів 70-х рр. За допомогою Г.Лопатіна Лавров утік із заслання і виїхав за кордон, де познайомився з Марксом і Енгельсом. За кордоном розпочав видання журналу «Вперед», який відіграв важливу роль у пропаганді соціалістичних ідей у Росії.

Лавров і його послідовники (так звані лавристи) були прихильниками соціалістичної революції, яку здійснить народ, селянство, кероване революційною інтелігенцією. Підготовка революції передбачала тривалу пропаганду ідей соціалізму в народі.

Значне місце в працях Лаврова присвячується економічним питанням, які охоплюють всі сторони суспільно-економічного життя тогочасної Росії. Ще до проведення реформи Лавров писав про тяжке, безправне становище селянства, проте його погляди на проблему звільнення селянства були досить поміркованими. Більш послідовно він виступив з критикою реформи, яка, на його погляд, «не звільнила селян повністю». Лавров гостро критикував самодержавство і його економічну політику.

У питанні про роль общини погляди Лаврова не були незмінними. У 70-х рр. він розглядав общину як умову переходу до соціалізму, як основу побудови майбутнього соціалістичного суспільства. Спостерігаючи процес розкладу общини і зародження капіталістичних відносин, Лавров характеризує його як початок підготовки со-ціального перевороту. На місце капіталістичного ладу, писав він, прийде робочий соціалізм*13. Робочий соціалізм, за Лавровим, здійснюватиметься через передачу землі селянським общинам, а промислових підприємств — робітникам. Тим самим буде ліквідовано приватну власність і експлуатацію людини людиною. Отже, основною вимогою Лавров вважав заміну приватної власності суспільною.

*13: {Див.: Журн. «Вперед». — 1876. — № 27. — С. 65.}

У працях 90-х рр. Лавров досліджує різні етапи розвитку майбутнього соціалістичного суспільства. Під впливом К.Маркса аналізує категорію «перехідного часу» до соціалізму, а також розкриває завдання «більш віддаленого періоду». Проте проект соціальної революції, розроблений Лавровим, обмежувався лише загальними вимогами революції буржуазно-демократичної.

Михайло Олександрович Бакунін (1814—1876) — виходець із дворянської сім’ї. 1840 року виїхав за кордон, де включився в революційну діяльність. В історії революційного руху Західної Європи він відомий як анархіст. Анархізм і народництво — близькі ідеології, проте не тотожні.

Сподівання Бакуніна на негайну соціальну революцію, його заклики до молоді «йти в народ» і очолити селянські бунти бу-ли сприйняті частиною народників, які з гордістю називали себе анархістами. В історії народницького руху цей напрям назвали бакунізмом.

Бакунін вважав, що російський народ — «бунтар від природи». Революційність народу, а отже й неминучість соціальної революції, він зв’язував зі злиденним станом, в якому перебував народ, а також із його вірою в право на землю. Бакунін був непримиренним противником кріпацтва.

Реформа 1861 р. не задовольнила його, він називає її обманом, тому що вона не дала народу справжньої свободи і примусила сплачувати великі викупні платежі.

Виступив Бакунін і з критикою капіталізму. Він засуджує апологетику капіталізму в буржуазній літературі й підкреслює його зв’язок з попередніми експлуататорськими способами виробництва. Капіталізм Бакунін розглядає як нову форму експлуатації, яка змінює лише свою назву порівняно з попередніми формами — рабством і кріпосництвом. Критикуючи капіталізм, Бакунін головну увагу звертає на критику «буржуазних порядків», а не на характер економічних відносин.

Робітників він називав «чистими соціалістами» і вважав, що політична боротьба їм не тільки не потрібна, а й шкідлива, вона служить лише інтересам буржуазії. Робітникам вистачатиме боротьби на грунті «економічних інтересів». Проте Бакунін підкреслював непримиренність класових суперечностей капіталізму і приреченість буржуазії.

Бакунін і його послідовники виступали проти держави і пропагували ідею вільної федерації робітничих асоціацій і землеробських общин, в основі якої лежала б абсолютна свобода особи (аж до права на аморальність, паразитизм, лінощі тощо). Економічну основу майбутньої вільної асоціації бакуністи вбачали в передачі всієї землі землеробським общинам і всіх засобів виробництва — робітничим асоціаціям.

1876 р. виникла народницька організація «Земля і воля», програма якої була бакуністською. На перший план цією програмою висувалось аграрне питання, на відміну від Західної Европи, де головним вважалось питання фабричне.

«Ходіння в народ», в якому взяли участь і лавристи, і бакуністи, зазнало невдачі. Селяни не сприйняли народницьких ідей, їх хвилювали проблеми безземелля і високих податків. За цих умов стався розкол «Землі і волі» на «Народну волю» і «Чорний переділ». Чорнопередільці на чолі з Плехановим продовжили традиції «Землі і волі», а народовольці стали на шлях терору.

Петро Микитович Ткачов (1844—1885) і його прихильники вважали метою боротьби досягнення «народних ідеалів», тобто «селянського соціалізму». Вирішити цю проблему мали самі революціонери, поваливши царський уряд і захопивши владу. Росія, на думку Ткачова, готова до соціалістичної революції, оскільки не має капіталу і буржуазії. Саме тому він виступив з теорією негайного захоплення політичної влади «революційною меншістю» шляхом змови*14.

*14: {Див.: Ткачев П. Н. Задачи революционной пропаганды в России. — Лондон, 1874. — С. 16.}

Ткачов багато уваги приділяє дослідженню економічних проблем Росії. У статтях «Продуктивні сили Росії», «Статистичні нариси Росії» та інших Ткачов на великому статистичному матеріалі аналізує економічний стан країни, підкреслює, що їй притаманний низький рівень продуктивних сил у землеробстві, відсутність раціонального господарювання. Усе це, робить він висновок, є доказом неспроможності існуючої системи. Змінити ситуацію й поліпшити становище селянства Ткачов вважає можливим, перетворивши селянина із «землероба» на «землевласника». Отже, одна з його програмних вимог полягала у ліквідації поміщицького землеволодіння і передачі землі у власність селянам.

Визнавав Ткачов і необхідність промислового розвитку країни, без чого сільське господарство не може не тільки процвітати, а й взагалі існувати. Він виступав з гострою критикою капіталізму і буржуазної політичної економії, яка, за його словами, захищає інтереси капіталу. Ткачов зробив навіть спробу створити нову економічну науку, виходячи з вимог «справедливості та моралі». На відміну від Бакуніна, він не заперечував необхідності держави в майбутньому соціалістичному суспільстві.

Державу Ткачов розглядав як самостійну силу, не зв’язану з експлуататорськими класами. Він закликав до її негайного повалення заради того, щоб запобігти розвиткові капіталізму і урятувати общину. На цих позиціях стояла і створена 1879 р. партія «Народна воля». Народовольці вважали, що економічне й політичне рабство народу в Росії зумовлюється не економічним ладом, а волею держави. Революційний переворот, повалення держави народовольці сподівались здійснити силами «Виконавчого комітету». Проте всі їхні зусилля обмежилися вбивством царя Олександра ІІ (1881 р.).

Після розгрому «Народної волі» у народництві стали переважати ліберальні тенденції.