Главная Инвестиции Книги Інвестиційне кредитування - Пересада А.А.

Інвестиційне кредитування - Пересада А.А.

9.6. Заходи щодо зниження ризиків

Всебічний аналіз фінансового стану суб’єкта інвестиційної діяльності та очікуваних проектних ризиків являє собою обов’язкову умову прийняття рішень щодо кредитування проектів.

Залежно від виду проекту, його належності до того чи іншого типу розробляється система заходів протидії ризикам:

— розподіл ризику між учасниками проекту;

— заставні операції та гарантування;

— страхування (хеджування);

— лімітування;

— екаунтинг та ін.

Розподіл ризику між учасниками проекту —такий захистдає можливість засновникам проекту переносити частину своїх ризиків на інших учасників проекту (див. рис. 9.4).

Позички під заставу — це позички, забезпечені з боку позичальника заставними активами. Застава — це один із найдавніших засобів забезпечення позичок. Але якщо у минулі роки заставні фізичні активи переходили у володіння кредитора, то тепер вони, як правило, залишаються у використанні позичальника, а кредитору відповідно до контракту переходять (поступаються) права володіння (цесія).

Банк прагне формувати власний позичковий портфель із забезпечених кредитів, тому він зобов’язаний вимогливо оцінювати якість застави. Головні критерії:

• вік активів, їх моральне та фізичне зношення, темпи старіння застави;
• простота оцінки вартості застави та можливість її перегляду (індексації) у період кредитування;
• можливість розташування закладених активів на ринку;
• рівень ліквідності як для фізичних, так і для фінансових активів;
• підконтрольність — простота та легкість встановлення місцезнаходження та вступу у володіння;
• рівень позичкової маржі для кожного виду застави (наприклад, для готівки така маржа становить 100 % + очікуваний відсоток інфляції, для висококваліфікованих цінних паперів — 60—70 %, для матеріальних запасів та обладнання — 50 %).

Рис. 9.4. Розподіл ризиків між учасниками проекту

У процесі кредитування під впливом інфляції рівень може коригуватися: для фінансових активів у бік збільшення, а для фізичних — у бік зменшення.

Гарантований кредит видається під письмове зобов’язання третьої сторони сплатити борг у випадку відмови від його сплати позичальником. Оцінка ризиків гаранта та вимоги до якості гарантії такі самі, як і до застави.

Гарантії можуть бути таких видів:

— обмежена або необмежена, тобто гарантувати всю заборгованість або тільки її частину;

— забезпечена або незабезпечена, тобто із заставою або без неї;

— фізичних або юридичних осіб, тобто забезпечена власними або корпоративними активами.

Кредитори звичайно прагнуть отримати необмежену та забезпечену гарантію, внаслідок чого мають перевіряти її. При оцінці фінансового стану гаранта слід враховувати, що гарантія як умовне зобов’язання являє собою позабалансовий фінансовий інструмент. Тому перевіряти необхідно як балансові, так і позабалансові операції гаранта.

Особливу відповідальність несе банк, який виступає в ролі гаранта, оскільки гарантії, які ним надаються, забезпечуються не власними ресурсами, а коштами акціонерів або вкладників.

Найвагомішим заходом щодо захисту інвестицій є їх страхування. Інвестиції, особливо довгострокові, зазнають різного роду ризиків, причому з багатьма невідомими небезпеками, які чекають на інвестора. Саме тому вкладення капіталу на тривалий строк завжди обґрунтовується оціночними розрахунками будь-яких ризиків і обов’язково страхується та перестраховується.

В Україні згідно із Законом «Про страхування» Кабінетом Міністрів розроблено «Положення про порядок здійснення діяльності страховими посередниками». Це Положення регулює порядок здійснення діяльності страховими посередниками (страховими агентами і страховими брокерами). Відповідно до цього Положення страховий посередник (крім громадян, що перебувають із страхувальником у трудових відносинах) виконує два види підприємницької діяльності — агентську та брокерську.

Агентська діяльність — це діяльність від імені та за дорученням одного або кількох страхувальників (страхових компаній) з рекламування, консультування, пропонування страхових послуг та проведення роботи, пов’язаної з укладанням та виконанням договорів із страховою компанією. Ця діяльність здійснюється на підставі договорів про надання страхових агентських послуг (агентська угода).

Брокерська діяльність — це професійна підприємницька діяльність на користь страхувальника (цедента), метою якої є визначення потреб останнього у страхових послугах і підготовка договорів страхування. Страховий брокер здійснює свою діяльність на підставі договору про надання страхових брокерських послуг (брокерська угода). Страховий брокер може укладати угоди на користь одного страхувальника в розмірі не більше ніж 35 % від загальної суми платежів за всіма угодами, що він здійснює впродовж року.

В останні роки страхування інвестицій дедалі більше стає не тільки засобом охорони вкладень від руйнівних стихійних лих, а й засобом захисту від несприятливих змін економічної кон’юнктури. За цих умов інвестор зобов’язаний відволікати частину власних коштів на укладення договорів страхування із самого початку інвестиційного процесу з метою захисту себе у майбутньому від ризику втрати більшої частини коштів або всього внеску.

Розмір страхового відшкодування встановлюється як різниця між страховою сумою та реальними результатами інвестиційної діяльності. Мета страхування полягає у захисті страхувальника (інвестора) від можливих збитків в інвестиційній діяльності або втрат інвестицій, саме тому угода страхування, як правило, укладається на строк, відповідний періоду окупності інвестованого капіталу. Особливості страхування інвестиційних проектів висувають додаткові вимоги при укладанні договорів:

— наявність у страхувальника договору (ліцензії чи патенту) на здійснення певного виду діяльності;

— обов’язковий додаток до заяви інвестора про страхування інформації, яка дозволяє судити про міру ризику інвестування в кожному конкретному випадку (умови інвестиційної діяльності, надійність її суб’єктів, очікувані доходи, видатки та ін.).

Інвестор повинен знати, що страхова компанія може самостійно встановлювати та переглядати перелік ризиків, що підлягають страхуванню.

Специфіка страхування інвестицій полягає у тому, що відшкодування завданих збитків здійснюється переважно після закінчення строку страхування з урахуванням реальних результатів інвестиційної діяльності, тому при визначенні строку дій угоди страхування необхідно враховувати наявний вітчизняний досвід, наукові та практичні рекомендації, важливі дані про окупність витрат за окремим інвестиційним проектом, як вітчизняним, так і зарубіжним.

Зазначення у договорі строку компенсації збитків при страхуванні інвестиційної діяльності дає можливість нагромаджувати страхові внески, формувати резерви майбутніх виплат. Страхова компенсація може бути виплачена і до закінчення строку дії договору страхування, якщо внаслідок будь-якої події (наприклад стихійного лиха) стає наявним неминучий крах інвестиційного проекту.

Розмір страхової суми як верхня межа відповідальності згідно з договором встановлюється на підставі заяви інвестора (страхувальника) за двома можливими варіантами при згоді страхової компанії. Один із варіантів установлює страхову суму у межах вкладень страхувальника в інвестиційний проект, інший — у страхову суму включає як видатки інвестора, так і очікуваний прибуток. Від методу визначення страхової суми залежить сутність страхування. У першому випадку відшкодуванню підлягають витрати страхувальника, тобто безпосередньо інвестиції. У другому випадку поряд з видатками відшкодовується прибуток, тобто має місце так зване страхування інвестиційного доходу.

При визначенні строку страхового договору страхувальник (інвестор) прагне скоротити термін страхування, оскільки він зацікавлений у прискоренні інвестиційної діяльності. Між тим, скорочення строку дії договору підвищує ризик невиправданих втрат для страхової компанії. Збільшення строку страхового договору підвищує реальність окупності проекту, знижує ймовірність збитків, що підлягають страховому відшкодуванню (за інших рівних умов).

Сукупність заходів із страхування ризиків, зміни ціни товару, що реалізується, курсів валют і відсотків називається хеджуванням. Сутність хеджування полягає в регулярному продажу валюти на строк чи в обмін відсотків за валютами, в яких здійснюються інвестиції; продажу продукції проекту на товарній біржі з майбутньою поставкою за фіксованою ціною. При хеджуванні використовуються загальновідомі фінансові інструменти: опціони, ф’ючерси, валютні та відсоткові свопи, кепси та коларси. У зв’язку з тим, що в Україні механізмів обігу таких фінансових інструментів майже не існує, то їх у вітчизняній практиці інвестиційного кредитування не використовують.

Існує ще один засіб зниження ризиків — лімітування об’єктів інвестицій, розмірів кредитів, видатків, продажів тощо. Інвестор, як правило, обмежує розміри вкладень при капіталізації інвестицій, перешкоджаючи цим створенню зайвих запасів матеріалів, конструкцій, обладнання. Фінансування здійснюється поступово — траншами, тобто ризику підлягають окремі грошові потоки, а не весь обсяг інвестицій. Банки, у свою чергу, з метою зниження ступеня ризику лімітують розміри позичок, застосовують овердрафт, кредитні лінії, відновлювальні кредити, кредитують клієнтів у режимі «стенд-бай» тощо.

Для отримання додаткової інформації про об’єкт інвестування за кордоном використовують послуги екаунтингових компаній. Ці фірми займаються збиранням, обробкою, аналізом і формуванням різних видів бізнес-інформації: відомостей про ринки, платоспроможність підприємства, кредитоспроможність клієнта, фінансовий стан партнерів з бізнесу, перспективи розвитку конкурентів тощо. Звичайно ці відомості надаються у вигляді бізнес-довідок. Великі екаунтингові фірми розробляють типові довідки бізнес-інформації та за бажанням замовника дають більш детальну інформацію, отриману шляхом поглибленого аналізу. Екаунтинг часто сполучається з аудитом та являє собою важливий захід зниження ступеня інвестиційного ризику.

Контрольні запитання і завдання

1. Дайте визначення ризику та рівню ризику.
2. Що таке проектний ризик?
3. Що включає в себе процедура вивчення та оцінки проектних ризиків?
4. За якими ознаками класифікують проектні ризики?
5. Що включає в себе розрахунок показників ризику вкладення інвестицій?
6. Що таке вартість невизначеності?
7. Які моделі використовуються під час аналізу інвестиційних ризиків?
8. Визначте основні складові аналізу сценаріїв розвитку проекту.
9. Що таке метод дерева рішень?

10. Визначте основні складові методу імітаційного моделювання.

11. Дайте визначення кредитного ризику.

12. Визначте причини виникнення ризиків при інвестиційному кредитуванні.

13. Що включає в себе процедура управління кредитними ризиками при інвестиційному кредитуванні?

14. За якими критеріями проводиться оцінка кредитних ризиків?

15. Охарактеризуйте основні складові моделі управління кредитним ризиком.

16. Як визначається рейтинг якості інвестиційного кредиту?

17. Що включає в себе система «порятунку» кредиту?

18. Що таке відсотковий ризик і які фактори впливають на нього?

19. За яких факторів визначається ціна інвестиційного кредиту?

20. Що таке управління «гепом»?

21. Що включає в себе стратегія управління «гепом»?

22. Охарактеризуйте заходи щодо зниження ризиків при інвестиційному кредитуванні.

23. Як використовується страхування при інвестиційному кредитуванні?