Главная Инвестиции Книги Інвестиційне кредитування - Пересада А.А.

Інвестиційне кредитування - Пересада А.А.

9.4. Управління кредитними ризиками

Управління кредитним ризиком при інвестиційному кредитуванні можна представити у вигляді моделі, яка зображена на рис. 9.2.

Оцінка кредитних ризиків. Кредитний ризик — це функція параметрів позички та позичальника. Оцінка кредитної пропозиції, представленої потенційним позичальником, є оцінкою різних видів можливого ризику, які виникають під час надання бажаного кредиту для банку, що кредитує. Така оцінка повинна провадитися за п’ятьма критеріями:

• репутація — бажання позичальника забезпечити свої зобов’язання. Процес оцінки має передбачати перевірку кредитних справ позичальника тощо;
• можливості позичальника на одержання коштів за всіма своїми операціям або за конкретним інвестиційним проектом та здатність його управляти своїми коштами;
• капітал — оцінка бази капіталу позичальника та його готовність використовувати власний капітал у проекті, на який заявлений кредит. Позичальник повинен бути готовим розділити ризик проекту з банком, що його кредитує, надаючи для фінансування значну частину свого акціонерного капіталу, тобто позичальник повинен перейняти на себе певні зобов’язання;
• умови — оцінка поточного стану та прогнозу розвитку місцевої, регіональної та загальнонаціональної економіки, а також галузей господарства, де оперує позичальник. Різні економічні умови та різні економічні прогнози для різних галузей господарства часто потребують і різних позичкових критеріїв на тих чи інших фазах ділового циклу;

Рис. 9.2. Модель управління ризиками при інвестиційному кредитуванні

• застава — надійне забезпечення кредиту у формі застави або гарантії. Банк не повинен надавати кредитів лише під заставу або лише під гарантію, потрібне подвійне покриття.

Оцінка фінансової інформації. На основі попереднього аналізу працівник банку приймає рішення про продовження розгляду заявки на кредит, для цього він повинен оцінити фінансову інформацію позичальника:

• річну, піврічну або квартальну фінансову звітність підприємства;
• залежно від виду кредиту, його суми та строків — детальну структуру запасів, розшифрування дебіторської та кредиторської заборгованості;
• у випадку великого довгострокового кредиту — бізнес-план, де буде показано, як надходження від позички відбиватимуться на майбутньому фінансовому стані підприємства і особливо на грошових потоках.

Захист від втрат у разі невиконання зобов’язань. Для захисту від непередбачених втрат за кредитними операціями банк вимушений вимагати від позичальників забезпечення кредиту. Забезпечення — це матеріальний актив, на який банк має права застави, а також потенційне вторинне джерело погашення кредиту. Якщо кредитування забезпечене, працівник банку зобов’язаний так структурувати кредит, щоб його величина дорівнювала об’єктивній ліквідаційній вартості забезпечення. Зауважимо, що забезпечення заставою не гарантує погашення кредиту, тому банк повинен ретельно оцінити ринкову та ліквідаційну вартість забезпечення, а потім постійно здійснювати його поточну переоцінку. Найчастіше вартість забезпечення вища, ніж сума кредиту, бо вона повинна покривати не лише ризик від того, що ліквідаційна вартість забезпечення може виявитися меншою від оцінювальної, а й відшкодовувати відсоткові платежі, які нагромаджуватимуться в міру погіршення стану кредиту.

Отже, банку необхідно визначити, які активи є прийнятними для застави і як обчислити сучасну вартість кредиту. Для цього слід проаналізувати такі характеристики закладених активів:

• відносну легкість оцінки застави до прийняття рішення про видачу кредиту і протягом усього строку кредиту (вартість застави потребує періодичної перевірки, з тим щоб забезпечити адекватне покриття кредиту);
• можливість розміщення застави на ринку;
• ліквідність або можливість швидкого переведення застави в готівку;
• підконтрольність — точне визначення кредитором місцезнаходження застави і можливостей реалізації права на володіння нею;
• ступінь фізичного та морального старіння (деякі активи втрачають свою початкову вартість швидше, ніж інші, хоча строки їх придатності на відміну від строку їх старіння можуть бути значними).

Зважаючи на всі ці моменти, банк, що має надати кредит, повинен:

а) перевірити активи, які пропонуються позичальником у вигляді застави, на наявність цесій, прав відводу та інших позивів;

б) зареєструвати передоручення прав на заставу в судових органах;

в) постійно поновлювати записи та періодично (бажано раптово) перевіряти місцезнаходження та стан застави.

Таким чином, застава як така не впливатиме на ризик, вона лише надає можливість кредиторові збільшити свої шанси на повернення коштів за своїми фінансовими вимогами у випадку невиплати боргу.

Аналіз якості кредиту. Система рейтингу кредиту за критерієм якості є важливим інструментом систематичної оцінки ступеня кредитного ризику, пов’язаного з непогашеними інвестиційними кредитами банку. Використання системи рейтингу допомагає визначити дохідність кредиту у зв’язку із ризиком, що виникає при цьому.

Банки найчастіше складають власні рейтинги кредиту за якістю, проте основою для них є класифікація за ступенем ризику, яка наведена в Положенні НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями» від 6 липня 2000 р. № 279.

З огляду на це, банки повинні присвоювати кожному кредиту певні числа та/або букви залежно від його якості.

Наприклад:

а) рейтинг якості кредиту може складатися з номерної системи, яка класифікує кредит у межах від 0 до 6 (див. табл. 9.5);

в) рейтинг якості кредиту за системою балів оцінює кредит за призначенням, заставою, фінансовим станом позичальника, строком та схемою погашення, кредитною інформацією, ціною та ін. (див. табл. 9.6);

г) рейтинг якості кредиту за аналізом фінансових коефіцієнтів класифікує кредити за певним класом від I до VI (див. табл. 9.7).

Таблиця 9.5

РЕЙТИНГ ЯКОСТІ КРЕДИТУ ЗА НОМЕРНОЮ СИСТЕМОЮ

Таблиця 9.6

РЕЙТИНГ ЯКОСТІ КРЕДИТУ ЗА СИСТЕМОЮ БАЛІВ

Закінчення табл. 9.6

Таблиця 9.7

РЕЙТИНГ ЯКОСТІ КРЕДИТУ ЗА АНАЛІЗОМ ФІНАНСОВИХ КОЕФІЦІЄНТІВ

Отже, незважаючи на те, який рейтинг кредиту за якістю вибере банк, він завжди має базуватися на врахуванні низки факторів: мети кредиту, розміру та загального обсягу можливих втрат з вини позичальника, фінансового стану та минулих кредитів позичальника.

Система спостереження за кредитами. Після надання кредиту банкам необхідно відстежувати фінансовий стан позичальника та виконання всіх умов кредитного договору, щоб виявити проблеми позичальника з погашенням кредиту на ранніх стадіях. Це забезпечить банку максимальну ефективність коригуючих дій щодо запобігання та зменшення збитків.

Спостереження за використанням кредитів особливо важливе на етапі їх погашення, коли вони стають простроченими або коли порушуються визначені кредитною угодою мінімальна сума застави чи величина фінансових коефіцієнтів.

У процесі спостереження банк зобов’язаний аналізувати фінансовий стан та тенденції розвитку клієнта, його минулі та майбутні можливості щодо обслуговування боргу, а також дохідність його операцій. Незалежно від того, чи перші ознаки проблематичності кредиту є фінансовими або не фінансовими за характером, їх треба ретельно проаналізувати. З погіршенням стану кредиту банк повинен виявити ступінь складності проблем, що виникли, та вжити відповідних заходів:

• проаналізувати проблеми позичальника;
• проконсультуватися з працівниками відділу, що займається з проблемними кредитами;
• віднести кредит до нижчої класифікації та припинити відображення відсотків по кредиту у доходах банку;
• зібрати інформацію про ймовірність виникнення інших видів ризику в роботі з цим клієнтом;
• щоденно перевіряти рахунки клієнта;
• переглянути всю кредитну документацію, гарантії, векселі, забезпечення, іпотеку;
• вивчити можливості щодо додаткового забезпечення;
• розробити план коригуючих дій.

Вивчивши ситуацію, банк переходить до розробки стратегії «порятунку» кредиту. Зрозуміло, що всякий проблемний кредит є унікальним, відтак банк має індивідуально підходити до кожного конкретного випадку. Проте, будь-яка стратегія, на наш погляд, повинна передбачати:

• розробку програми зміни структури заборгованості;
• одержання додаткової документації та гарантій;
• відрахування додаткового забезпечення;
• вкладення додаткових коштів;
• продаж забезпечення;
• звернення до гарантів;
• організацію спільного товариства та вкладення капіталу;
• роботу з керівництвом щодо виявлення проблем та їх розв’язання;
• розробку програм скорочення витрат;
• продаж компанії третій стороні;
• зміну керівництва;
• призначення керівників та консультантів з боку банку для роботи з компанією;
• збільшення власного капіталу компанії;
• реорганізацію компанії;
• організацію фінансової допомоги з боку іншого фінансового інституту;
• одержання урядових гарантій щодо бюджетного обслуговування боргу;
• вжиття юридичних заходів — офіційне звернення до гаранта та продаж застави, якщо кредиту загрожує неповернення;
• оформлення документів про банкрутство.

Отже, досліджуючи проблему управління ризиками щодо кредитування інвестиційних проектів, ми дійшли висновку, що банки повинні ретельно керувати та удосконалювати процес кредитування на всіх його стадіях.