Главная Инвестиции Книги Інвестиційне кредитування - Пересада А.А.

Інвестиційне кредитування - Пересада А.А.

3.3. Вивчення кредитоспроможності та фінансового стану позичальника

Першим і одним з найголовніших етапів процесу банківського інвестиційного кредитування є аналіз кредитоспроможності та фінансового стану позичальника. Мета аналізу — оцінка результатів фінансової діяльності позичальника, на підставі якої банк приймає рішення щодо можливості надання інвестиційного кредиту або припинення кредитних відносин з клієнтом.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог Положення НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями» від 6 липня 2000 р. № 279, в яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виражені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо.

Комерційний банк повинен щоквартально проводити оцінку фінансового стану позичальника. Сам факт визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта має стимулювати підприємство-позичальника підвищувати ефективність своєї фінансово-господарської діяльності.

Для здійснення оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника — юридичної особи слід враховувати чітко визначені об’єктивні показники його діяльності, такі як: обсяг реалізації, прибуток та збитки, рентабельність, коефіцієнти ліквідності, грошові потоки (надходження коштів на рахунок позичальника) для забезпечення повернення позички та сплати відсотків за неї, склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості тощо. Комерційний банк повинен враховувати також чинники, які багато в чому мають суб’єктивний характер: ефективність управління підприємством позичальника; ринкову позицію позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі; наявність державних замовлень і державної підтримки позичальника; історію погашення кредиторської заборгованості в минулому тощо. Оцінюючи кредитоспроможність позичальників, банки західних країн приділяють значну увагу кваліфікації та здібностям керівників, дотриманню ділової етики, договірної і платіжної дисципліни.

У результаті аналізу кредитоспроможності та фінансового стану визначаються кількісні параметри, що характеризують господарську діяльність позичальника:

• ліквідність;
• економічну та фінансову стабільність;
• прибутковість (рентабельність);
• перспективи грошових потоків.

Перші три параметри характеризуються системою фінансових коефіцієнтів — коефіцієнтів ліквідності, покриття, забезпечення власними коштами, дохід на капітал та ін.

Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності визначається відношенням суми залишків по статтях грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до суми залишків по непогашених кредитах та поточної кредиторської заборгованості. Він показує, наскільки короткострокові зобов’язання можуть бути негайно погашені швидколіквідними грошовими коштами та цінними паперами, тобто спроможність позичальника швидко розрахуватись за своїми зобов’язаннями.

Коефіцієнт загальної ліквідності визначається відношенням загальної суми поточних активів (розділ ІІ + розділ ІІІ активу балансу) до загальної суми фінансових і поточних зобов’язань. Бажано, щоб цей коефіцієнт перевищував одиницю. Таким чином визначають, чи вистачить у підприємства всіх оборотних засобів для повної ліквідації своїх боргових зобов’язань.

Коефіцієнт платоспроможності визначається відношенням суми поточних активів до суми поточних зобов’язань. Це дає можливість визначити спроможність підприємства щодо погашення ним своїх короткострокових зобов’язань.

Різниця між сумами поточних активів і поточних зобов’язань визначає величину оборотного (робочого) капіталу. Цей показник свідчить про те, наскільки господарська діяльність підприємства забезпечена власними фінансовими ресурсами.

До показників економічної стабільності належать оборотність запасів, оборотність кредиторської заборгованості та ін.

Оборотність запасів визначається відношенням суми середніх залишків запасів до виручки від одноденної реалізації продукції. Цей коефіцієнт відображає забезпеченість виробничого циклу необхідними обіговими коштами.

Оборотність дебіторської заборгованості обчислюється відношенням суми середніх залишків дебіторської заборгованості до виручки від одноденної реалізації. Це співвідношення свідчить про швидкість вивільнення коштів із дебіторської заборгованості.

Оборотність кредиторської заборгованості визначається відношенням суми середніх залишків кредиторської заборгованості до одноденних витрат на придбання запасів. Показник відображає швидкість погашення кредиторської заборгованості.

Не менш важливими в аналізі є коефіцієнти фінансової стабільності і фінансової незалежності (автономії), коефіцієнт маневреності власних коштів.

Коефіцієнт фінансової стабільності визначається відношенням суми власних коштів до позичкових. При одержанні високого коефіцієнта (більше одиниці) не варто на цьому заспокоюватись і припиняти аналіз. Високий коефіцієнт фінансової стабільності сам по собі не є ознакою цілковитого благополуччя.

Коефіцієнт фінансової незалежності обчислюється відношенням суми власних коштів до валюти балансу.

Зворотним до коефіцієнта стабільності є коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів, який характеризує розмір залучених коштів на 1 гривню власних коштів.

Коефіцієнт маневреності власних коштів характеризує ступінь мобільності використання власних коштів.

Важливим показником, що характеризує ефективність діяльності підприємства, є рентабельність виробництва.

Рентабельність визначається як співвідношення прибутку до обсягу реалізації або другого кількісного показника.

Під час проведення експертизи кредитного проекту та здійснення аналізу фінансового стану клієнта кредитний працівник повинен звернути увагу на необхідність спрямування власних коштів позичальника на здійснення кредитного проекту.

Необхідно надавати перевагу кредитним проектам, на здійснення яких позичальник спрямовує не менше 30 % власних коштів, тобто співвідношення банківського кредиту та власних коштів позичальника у вартості кредитного проекту становить 70 % до 30 %.

Крім оцінки кредитоспроможності позичальників на основні системи фінансових коефіцієнтів при інвестиційному кредитуванні можуть використовуватись і такі способи, які базуються на основі аналізу:

• грошових потоків;
• ділового ризику.

Оцінка кредитоспроможності позичальників на основі аналізу грошових потоків передбачає визначення чистого сальдо різних надходжень і видатків клієнта за певний період, тобто зіставлення припливу (прибуток, амортизація, створення резервів майбутніх витрат, вивільнення коштів, зростання кредиторської заборгованості, збільшення інших пасивів, отримання нових позик, збільшення акціонерного капіталу) і відпливу (додаткові вкладення коштів, скорочення кредиторської заборгованості, зменшення інших пасивів, відплив акціонерного капіталу, фінансові витрати, погашення позичок) коштів. Для аналізу грошових потоків на підприємстві позичальника беруться фінансові дані як мінімум за три роки. Кредитоспроможним вважається підприємство, яке має стійке перевищення припливу над відпливом коштів.

Оцінка кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику передбачає виділення найвагоміших чинників ділового ризику (надійність позичальників, сезонність поставок, тривалість зберігання товарів, рівень цін на товари, ризик введення державою обмежень на ввезення і вивезення імпортних товарів тощо), їх формалізацію, оцінку в балах і визначення на цій основі класу кредитоспроможності того чи іншого конкретного позичальника. Аналіз ступеня ділового ризику у клієнта дозволяє банкові спрогнозувати достатність джерел погашення позички.

Прогнозний аналіз грошових потоків клієнта на період кредитування до повного погашення кредиту разом із відсотками проводиться для доповнення аналізу фінансового стану клієнта та визначення джерел погашення кредиту. Аналіз руху грошових коштів позичальника є найбільш важливим для кредитного аналізу, оскільки надходження грошових коштів є безпосереднім джерелом погашення кредиту. Аналіз грошових потоків клієнта має на меті оцінку кредитного ризику на підставі звітних показників. Він побудований на порівнянні надходжень і витрат за даний період. Стійке перевищення надходжень над витратами протягом визначеного періоду дозволяє оцінювати клієнта як кредитоспроможного. В разі різних коливань такого перевищення або у випадку зворотного співвідношення — перевищення витрат над надходженнями — ризик неповернення кредиту підвищується.

Аналіз руху коштів необхідно проводити для з’ясування: прозорості розрахунків; стану платежів у реальних грошах і порядку бартеру; стану грошових надходжень у національній та вільноконвертованих валютах; обсягу кредитування в національній та вільноконвертованих валютах; спрямування коштів через свої дочірні або посередницькі фірми; в яких комерційних банках мають рахунки дочірні та посередницькі фірми; мотиви відкриття рахунків у цих банках; обсягу спрямування коштів на рахунок головного позичальника кредиту; відповідності розміру кредиту розміру грошових надходжень на рахунок, відкритий у банку, що надає кредит; якою мірою кредитні кошти осідають на рахунках інших комерційних банків, що обслуговують дочірні та посередницькі фірми позичальника.

Під грошовими потоками підприємства треба розуміти надходження і платежі грошових коштів та їх еквівалентів за визначений проміжок часу. Грошові кошти включають кошти в касі підприємства та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій. Еквівалентами грошових коштів можна вважати також розміщення вільних грошових коштів у вигляді депозитних сертифікатів на короткий термін.

Аналіз руху грошових коштів позичальника проводиться станом на сьогодні, аналізується минулий період та прогнозується їх рух на майбутній.

Аналітичний прогноз може бути зроблений у кількох варіантах, основаних на певних гіпотезах. Наприклад, може бути передбачений як максимальний обсяг реалізації, так і мінімальний.

Рух грошових коштів необхідно вивчати у зіставленні зі звітом про фінансові результати, про рух грошових коштів та з балансом. Прогноз грошових надходжень і витрат порівнюється із фактичними даними за минулий період. Наприклад, при розгляді можливості надання кредиту на 6 місяців аналізується минулий період не менше 6 місяців.

У разі очікування високого рівня інфляції у період, на який запрошується інвестиційний кредит, усі розрахунки необхідно коригувати на очікуваний рівень інфляції. Слід врахувати, що очікуваний рівень інфляції знецінить власні кошти підприємства, що призведе до відповідного погіршення фінансового стану.