	Покупка	Продажа	Межбанк	НБУ
USD	41.782	41.823	41.620 / 41.635	41.596
EUR	44.248	44.400	43.970 / 43.990	43.863
GBP	53.170	53.223	---	52.687

Кредитно-розрахункові операції - Мілай А.О.

2.6. Процес банківського кредитування

Процес банківського кредитування складається з певних етапів, кожний з яких окремо забезпечує розв'язання локального завдання, а разом досягається основна мета позикових операцій — їх надійність і прибутковість для банку.

Комерційні банки дотримуються таких етапів кредитування:

• підготовчий — вивчення можливостей надання кредиту та проведення переговорів між банком і клієнтом;

• розгляд і вивчення проекту кредитування на підставі офіційно поданих до банку документів, за яким робиться висновок на основі рішення кредитного комітету;

• оформлення кредитної документації (укладення кредитного договору, договорів застави чи іншого забезпечення, формування кредитної справи);

• використання та супроводження кредиту — подальший контроль під час кредитування (здійснюється моніторинг кредитної операції: дотримання ліміту кредитування, цільове використання кредиту, повнота і своєчасність повернення кредиту і відсотків за його користування, перевірка стану та наявності заставленого майна, контроль за грошовими потоками за рахунками клієнта, фінансовим станом клієнта).

Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки клієнта на кредит. Щоб одержати кредит, позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням, до якого додаються певні документи. У сукупності це має назву "кредитна заявка".

Банк, приймаючи рішення про видачу кредиту клієнту, може запросити у позичальника — юридичної особи — пакет, який містить такі документи.

Документи на видачу кредиту

1. Лист-заявка клієнта на отримання кредиту (зазначається сума кредиту, термін користування, бажана відсоткова ставка, мета і забезпечення кредиту).

2. Копії установчих документів, засвідчені нотаріально:

• копія статуту;

• копія установчого договору.

3. Картка зі зразками підписів і відбитком печатки, засвідчена нотаріально.

Якщо позичальник є клієнтом банку, то згадані вище документи не потребують нотаріального засвідчення, а звіряються з документами справи з юридичного оформлення рахунків клієнта-позичальника.

4. Документи про реєстрацію:

• копія свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності;

• копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій, видана органом державної статистики.

5. Документи про повноваження керівних осіб підприємства-позичальника щодо отримання кредиту з визначенням особи, якій надається право підпису кредитних документів (протокол зборів засновників, накази тощо).

6. Фінансові документи:

• баланси за останній рік, на останню звітну дату, та оперативні поточні зміни (Форма № 1);

• річні звіти про фінансові результати та їх використання за останній рік, на останню звітну дату (Форма № 2);

Якщо підприємство-позичальник існує менше року, то згадані вище фінансові документи подаються за фактичний період його діяльності.

• на останню звітну дату: звіт про рух грошових коштів (Форма № 3), звіт про власний капітал (Форма № 4), звіт про зобов'язання (Форма № 11), звіт про доходи (Форма № 15);

• податкова декларація (без додатків) про прибуток підприємства на останню звітну дату (на вимогу банку);

• розшифровка дебіторської та кредиторської заборгованості на останню звітну дату та оперативні поточні зміни (зазначати: боржник, сума, призначення платежу, строк виникнення заборгованості та строк планового її погашення);

• копія висновків аудиторської перевірки (при її наявності, на вимогу банку);

• довідка про наявність непогашених кредитів в інших банках;

• копія акта останньої комплексної перевірки податковою адміністрацією (на вимогу банку);

• для клієнтів інших банків: довідка з банку, де відкрито поточний, і в тому числі — в іноземній валюті, рахунки клієнта, про рух коштів за минулий і за поточний рік;

7. Комерційні документи:

• якщо діяльність позичальника підлягає ліцензуванню — копія ліцензії;

• техніко-економічне обґрунтування (бізнес-план) проекту або заходу, що кредитується;

• позичальник, який отримує кредит на витрати, що не перекриваються надходженнями протягом календарного року, надає прогнозні розрахунки необхідності в короткостроковому кредиті на рік з поквартальною розбивкою;

• копії контрактів і договорів, рахунків-фактур (інвойсів), вантажних митних декларацій, накладних, актів прийому-передачі, платіжних документів, які підтверджують запитувану суму кредиту;

• копії господарських договорів, угод, доходом від виконання яких передбачається погашення кредиту.

При видачі кредиту на фінансування витрат на будівництво (реконструкцію) позичальник також надає в банк:

• документи на право власності (користування) земельною ділянкою, що виділена під будівництво;

• проект будівництва (реконструкції), що має відповідати встановленим санітарно-гігієнічним, екологічним, пожежним та іншим нормам;

• проектно-кошторисну документацію;

• контракт(и) з будівельною(ими) організацією(ями);

• графік виконання робіт;

• інші документи, враховуючи можливу специфіку процесу будівництва (реконструкції).

8. Документи із забезпечення повернення кредиту та сплати відсотків:

8а. Гарантія (порука) іншого банку:

• договір між банком-кредитором і банком-поручителем;

• установчі документи банку-поручителя, його баланс на останню звітну дату, економічні нормативи, картка зі зразками підписів і відбитком печатки, засвідчена нотаріально, копія ліцензії НБУ.

8б. Застава нерухомості.

Правовстановлюючі документи, що підтверджують право власності заставника на предмет застави, залежно від набуття права власності:

• договори купівлі-продажу, міни, дарчі, засвідчені державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами;

• свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, що видаються державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами;

• свідоцтва про право на спадщину, видані державними нотаріальними конторами;

• свідоцтва про придбання житлових будинків з прилюдних торгів, видані державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами;

• свідоцтва про придбання об'єктів нерухомого майна на аукціонах з реалізації заставленого майна, видані державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами;

• свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна, видані органами місцевої виконавчої влади чи місцевого самоврядування;

• свідоцтва про право власності на спадщину та свідоцтва на право власності на частку в спільному майні подружжя, оформлені консульськими установами України;

• договори купівлі-продажу, міни, зареєстровані біржею;

• договори відчуження між юридичними особами недержавної форми власності;

• рішення судів, господарських судів про визначення права власності на об'єкти нерухомого майна;

• витяг із нотаріально засвідченого договору, укладеного між житлово-будівельним колективом або членом цього колективу і виконкомом міської (районної) ради депутатів трудящих, про безстрокове користування відведеною земельною ділянкою і про будівництво багатоквартирного будинку з правом власності на окрему квартиру, за наявності акта про прийняття будинку в експлуатацію;

• накази органів Фонду державного майна з додатком-переліком об'єктів нерухомого майна про передачу у власність цих об'єктів акціонерним товариствам.

8в. Застава рухомого майна:

• для застави товарів на складі, в обігу та переробці:

- рахунок-фактура (інвойс), договір купівлі-продажу або інші договори цивільно-правового характеру (міни, поставки), що підтверджують право власності заставника на товари, що передаються в заставу;

- вантажно-митні декларації (імпортні товари), товарно-транспортні накладні або акти прийому-передачі;

- копії платіжних документів, що підтверджують здійснення оплати за товари, які передаються в заставу;

- виписка з рахунків: матеріали, товари, готова продукція;

- складські довідки про наявність товарів, які повинні містити індивідуальні ознаки (найменування, код, кількість, вартість на дату, передбачену договором застави, тощо);

- договір оренди приміщення, в якому зберігаються товари, що передаються в заставу, якщо приміщення не є власністю заставника;

• для застави обладнання:

- рахунок-фактура (інвойс), договір купівлі-продажу або інші договори цивільно-правового характеру (міни, поставки), що підтверджують право власності заставника на обладнання, що передається в заставу;

- вантажні митні декларації (якщо обладнання придбане за кордоном), товарно-транспортні накладні або акти прийому-передачі, копії платіжних документів, які підтверджують здійснення оплати за обладнання, що передається в заставу;

- договір оренди приміщення, в якому міститься обладнання, яке передається в заставу, якщо приміщення не є власністю заставника;

- технічна документація (паспорт) на обладнання;

• для застави транспортних засобів:

- технічний паспорт автотранспортного засобу;

- ключі, якщо транспорт перебуває на зберіганні в банку;

- повідомлення в МРЕВ про заставу автотранспортного засобу. 8г. Застава цінних паперів:

• акції:

- виписка з реєстру акціонерів, що підтверджує право власності заставника на акції, що передаються в заставу;

- розшифровка фінансових вкладень в цінні папери (якщо їх власником є юридична особа);

- розпорядження застави;

- передатне доручення (при заставі);

• облігації, ощадні сертифікати, векселі, інші цінні папери:

- договір купівлі-продажу або інші договори цивільно-правового характеру, що підтверджують право власності заставника на цінні папери, що передаються в заставу, або безпосередньо цінні папери в разі їх передачі через індосамент;

- розшифровка фінансових вкладень в цінні папери (якщо їх власником є юридична особа).

8ґ. Застава майнових прав:

• на депозитний вклад у комерційному банку:

- договір застави майнових прав на контракт, угоду;

- договір застави майнових прав на депозитний вклад;

- договір про відступлення права вимоги;

- договір про депозит. 9. Додатково:

• для майна державних підприємств: дозвіл державного органу, уповноваженого на управління майном державного підприємства, на передачу цього майна в заставу (дозвіл може надаватися шляхом погодження укладеного договору застави);

• для підприємств, які перебувають у процесі приватизації: дозвіл уповноваженого органу приватизації на заставу майна державного підприємства;

• висновки служби безпеки банку про відсутність компрометуючих матеріалів на фірму та її керівництво (перед іншими банками, фірмами).

У разі прийняття кредитним комітетом рішення про надання кредиту в кредитній справі крім зазначених вище документів (щодо заходу, що кредитується, та заставленого майна) мають зберігатися такі документи:

• протокол рішення кредитного комітету банку або філії щодо надання кредиту;

• копія кредитного договору;

• копія(ї) договору(ів) застави;

• експертна оцінка предмета застави незалежним експертом;

• договір (договори) страхування предмета(ів) застави (на вимогу банку, якщо предмет застави підлягає страхуванню);

• при видачі кредиту під заставу рухомого майна — виписка з Єдиного державного реєстру застав рухомого майна;

• при видачі кредиту, зобов'язання за яким забезпечені порукою, — договір (договори) поруки;

• акт перевірки та оцінки застави працівниками банку чи філії з висновками;

• копії платіжного(их) доручення(нь) про сплату позичальником комісій з кредитування;

• документально підтверджені перевірки цільового використання кредитних коштів;

• щоквартальні перевірки наявності та стану збереження заставленого майна;

• виписки руху коштів за позичковим рахунком позичальника;

• щоквартальні фінансові звіти позичальника за Ф-1, Ф-2;

• листування банку з позичальником щодо кредитування;

• інші документи, що пов'язані із заходом, що кредитується, або наданим у заставу майном.

Кредитний працівник банку проводить попередню бесіду з потенційним позичальником, ураховуючи інформацію, що міститься в кредитній заявці. Ця бесіда має суттєве значення для прийняття принципового рішення про кредитування. Вона дає змогу спеціалісту банку з'ясувати багато важливих деталей, пов'язаних з майбутнім кредитом. Зокрема, сформувати думку щодо клієнта, оцінити професійну підготовленість керівництва позичальника, визначити перспективу його розвитку.

Якщо попередня бесіда спеціаліста банку з клієнтом пройшла успішно, починається наступний (другий) етап процесу кредитування. Він полягає у вивченні кредитоспроможності потенційного позичальника й оцінці ризику за позикою.

Банк глибоко й ретельно вивчає фінансовий стан позичальника та оцінює його можливість і здатність повернути позику.

Ураховуючи значущість оцінки кредитоспроможності позичальника і ступеня ризику кредитної операції, в установах банків створено спеціальні підрозділи.

Під час експертизи кредитної заявки клієнта використовуються різні джерела інформації:

• матеріали, одержані безпосередньо від позичальника;

• відомості про клієнта, що містяться в архіві банку;

• інформація про клієнта, одержана за межами цього банку. Вивчаючи кредитну заявку, банк може перевіряти позичальника

на місці. Відвідуючи клієнта, можна з'ясувати ті питання, які не обговорювалися під час попередньої бесіди, оцінити рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову і маркетингову служби, адміністративний апарат, скласти уявлення про стан майна клієнта.

Остаточне рішення щодо можливості банку надати позику приймається колегіально-кредитним комітетом банку.

Третій етап процесу кредитування — підготовка до складання кредитної угоди. Він можливий за умови успішного для клієнта завершення попереднього етапу, тобто рішення кредитного комітету надати позику.

На цьому етапі банк остаточно визначає умови видачі кредиту, тобто здійснює структурування позики. У процесі структурування банк визначає такі параметри позики: вид кредиту, суму, термін, забезпечення, порядок видачі та погашення, ціну позики тощо.

Щоб встановити реальні джерела погашених банківських позик, важливо правильно визначити вид кредиту. Якщо кредит надається на формування оборотного капіталу клієнта і є короткостроковим, то джерелом його повернення будуть поточні грошові надходження, які виникнуть після реалізації прокредитованого проекту.

Кредит, наданий на відтворення основного капіталу позичальника, є, як правило, довгостроковим і має повертатися прибутку від експлуатації прокредитованого об'єкта.

Важливе значення у структуруванні позики має правильне визначення суми позики. Заниження може призвести до порушення термінів її повернення, оскільки об'єкт, що кредитується, не буде завершений у строк, а завищення — до нецільового використання надлишково отриманих у банку коштів.

Успіх кредитної угоди значною мірою залежить від правильного визначення терміну позики. Якщо будуть встановлені надто напружені терміни повернення позики, то в позичальника може виявитися брак капіталу, що спричинить спад виробництва. Якщо ці терміни будуть надто ліберальними, тобто набагато перевищуватимуть період, протягом якого буде отримана віддача від позики, то позичальник певний час користуватиметься неконтрольованими з боку банку коштами.

Більшість банківських позик видається під відповідне забезпечення. Тому банк згідно з чинним законодавством має укласти та оформити угоду про заставу.

Видача й повернення кредиту може здійснюватися різними способами: одноразово, однаковими частками протягом періоду дії кредитної угоди, проведенням поточних грошових операцій позичальника через позиковий рахунок тощо. Тому одним із елементів структурування майбутньої позики є чітке визначення порядку її надання й повернення.

У разі погашення кредиту однаковими внесками необхідно розробити графік платежів за позикою відповідно до термінів обороту капіталу, на формування якого видано позику.

При структуруванні позики значну увагу приділяють розрахунку вартості кредиту, що буде наданий. Вона складається з відсоткової ставки та комісії за його надання й оформлення. При визначенні процентної ставки необхідно враховувати різні фактори, притаманні конкретній кредитній угоді, її місцю й часу.

Після завершення роботи щодо структурування позики банк розпочинає переговори з клієнтом про укладання кредитної угоди. Потенційному позичальнику пропонуються умови майбутньої кредитної угоди, які можуть істотно відрізнятися від умов, що містяться у кредитній заявці клієнта. Зближення позицій банку і клієнта й досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів. Щоб зменшити вірогідність помилки і забезпечити об'єктивність при ухваленні рішення, банк, як правило, обмежує повноваження окремих посадових осіб при вирішенні питань щодо кредитування. Ці обмеження стосуються, зокрема, суми кредиту, терміну, ризику тощо.

Посадова особа, яка веде переговори з клієнтом відносно кредиту, має ознайомити його з обов'язковими умовами майбутньої кредитної угоди, без виконання яких позика не може бути надана, а також з умовами, стосовно яких можливий компроміс.

Обов'язковою умовою, наприклад, може бути наявність майнового забезпечення або гарантії третьої особи, якщо їх відсутність може призвести до неповернення кредиту.

Умовою, щодо якої може бути досягнуто компроміс, як правило, є відсоткова ставка, розмір комісії тощо.

Після визначення й узгодження всіх параметрів майбутньої кредитної угоди складається відповідний висновок щодо кредиту. Цей документ подається на розгляд кредитного комітету (комісії). У разі позитивного рішення цього органу представник керівництва банківської установи і клієнт підписують кредитну угоду.

У кредитній угоді передбачаються: мета, сума і термін позики, умови і порядок її надання і погашення, форми забезпечення зобов'язань клієнта за кредитом, відсоткова ставка, порядок внесення плати за позику, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо надання та погашення кредиту, перелік документів і періодичність їх подання банку й інші умови процесу кредитування.

Документування

Процес документування позики полягає в підготовці та укладенні кредитного договору, умови якого задовольняють потреби як позичальника, так і банку. Правильно складена кредитна угода має захищати інтереси банку, насамперед його вкладників та акціонерів.

Стандартна форма кредитного договору складається з кількох обов'язкових розділів:

• боргове зобов'язання, підписане позичальником, на основну суму боргу, де також зазначено відсоткову ставку за кредитом, умови й графік його видачі та погашення;

• забезпечення: опис, характеристика, оцінка вартості, умови і строки переходу права власності до банку для погашення заборгованості;

• обмежувальні умови, які можуть стримувати дії позичальника (періодичне надання звітності, підтримка ліквідності, страхування застави тощо), або забороняти певні дії без згоди банку (не продавати активи, не виплачувати високі дивіденди, не брати участі у злитті компаній тощо);

• гарантії позичальника, які засвідчують, що вся надана інформація достовірна;

• відповідальність сторін за невиконання договірних зобов'язань, де міститься перелік випадків та опис юридичних дій і повноважень кожного учасника угоди.

До кредитного договору можуть бути внесені додаткові умови: можливість дострокового погашення, економічні санкції за нецільове використання кредиту, умови комісійної винагороди за додаткові послуги тощо.

На стадії документування кредитний договір, договір застави та інші документи (гарантії, підтвердження прав власності тощо) мають ретельно перевіряти юридичні служби та представники контролюючих підрозділів з метою недопущення помилок і зниження документарного ризику.

Неточності, неконкретний опис дій, непередбачення певних обставин, нечітке формулювання обов'язків і відповідальності — усе це може призвести до підвищення кредитного ризику та виникнення проблемних кредитів. Так, у практиці американських банків виявлення прорахунків у кредитній угоді після надання позики є підставою для переведення її в категорію "спеціально згаданих", тобто кредитів більш ризикових порівняно зі стандартними, хоча інші умови не порушено.

Якість документування кредитних операцій значною мірою впливає на кредитний ризик кожної окремої позики та кредитного портфеля банку в цілому. Особливого значення ця процедура набуває за умов недосконалого законодавства, бюрократичних підходів до можливості застосування кардинальних дій (процедура банкрутства), високих судових витрат і значної вартості адвокатських послуг — умов, що характерні для вітчизняної економічної системи.

Контроль

Перевірка кредитів — неодмінна умова успішного здійснення програми банківського кредитування. Постійний контроль допомагає менеджерам заздалегідь виявляти проблемні кредити, а також перевіряти відповідність дій кредитних працівників основним вимогам кредитної політики банку.

Основна мета контролю за кредитами полягає в тому, щоб не допускати підвищення кредитного ризику понад установлений рівень.

Як відомо, рівень кредитного ризику постійно змінюється, оскільки змінюються умови, за яких надається кожний конкретний кредит. Зміни загальної економічної ситуації послаблюють позиції деяких позичальників і водночас збільшують потреби в кредитуванні потенційних клієнтів. Фізичні особи та приватні підприємці можуть мати проблеми зі здоров'ям або втратити роботу, що негативно позначиться на їхніх можливостях погасити позику. Ринкова вартість і ліквідність застави також можуть змінюватися і потребують постійного контролю.

Отже, основна вимога до процедури контролю — це постійність перевірки та оцінювання рівня кредитного ризику. Згідно зі статистичними дослідженнями, 80 % проблемних кредитів виникають через недостатній контроль за рівнем кредитного ризику. Інші причини, такі як неадекватна оцінка кредиту та кредитоспроможності позичальника, неправильно проведена структуризація, помилки в кредитному договорі, породжують близько 20 % проблемних ситуацій у кредитуванні.

З огляду на важливість контролю як методу управління кредитними ризиками в банках створюються окремі структурні підрозділи з перевірки кредитів. Щоб забезпечити об'єктивність, такі підрозділи рекомендовано організаційно відокремлювати від кредитних відділів та управлінь. Банки можуть використовувати різноманітні форми організації контролю, методи перевірки кредитів, структуру підрозділів залежно від специфіки діяльності самого банку та його клієнтів, потреб і можливостей, особливостей ринку та конкретної ситуації.

Проте основні функції структурних підрозділів з контролю за кредитами є спільними для всіх банків.

Розглянемо ці функції докладніше.

1. Періодична перевірка всіх кредитів, наданих банком (наприклад, не менше одного разу на рік).

2. Систематична перевірка найбільших кредитів (наприклад, кожні 30 або 90 днів).

3. Вибіркова перевірка кредитних справ і стану кредитної документації.

4. Докладна розробка процедур перевірки кредитів з метою забезпечення контролю за найважливішими умовами кожної кредитної угоди.

5. Постійний контроль за проблемними кредитами. Почастішання перевірок як реакція на загострення проблем.

6. Почастішання перевірок кредитів за умов економічного спаду або в разі появи проблем у тих галузях, де сконцентровано кредити банку (наприклад, одна перевірка за квартал).

7. Контроль за станом і ліквідністю застави, іншим забезпеченням кредитів.

8. Подання документації про наявність проблемних кредитів і розміру можливих втрат за кредитними операціями.

9. Оцінка розміру ризику кредитного портфеля банку в цілому та розробка рекомендацій щодо величини резервних фондів.

Процес перевірки кредитів складається з таких кроків:

а) перевірка повноти та правильності документації в кредитній справі;

б) перевірка відповідності реального графіка платежів плановому графіку;

в) перевірка якості та стану будь-якого забезпечення за кредитом;

г) оцінка можливостей одержання у своє розпорядження забезпечення цього кредиту та юридичних прав на судові дії щодо позичальника;

ґ) оцінка відповідності виданого кредиту кредитній політиці банку та нормативам, встановленим регулюючими органами;

д) прогноз можливих змін у фінансовому стані позичальника. Завдяки контролю за кредитами менеджмент банку може оцінити сукупний ризик кредитного портфеля та визначити майбутню потребу в нарощуванні банківського капіталу.