special

Основи охорони праці - Керб Л.П.

Тема 2. Умови праці на виробництві, їх класифікація і нормування

2.1. Методичні поради до вивчення теми

Розглядаючи умови праці, слід звернути увагу на те, що вони поділяються на соціально-економічні, які розглядаються у широкому розумінні і характеризують відношення до них суспільства, а також виробничі, або умови праці безпосередньо на робочих місцях, тобто у вужчому розумінні.

Вчені Науково-дослідного інституту праці (НДІ праці) визначили умови праці як складне об’єктивне суспільне явище, яке формується в процесі виробничої діяльності під впливом взаємопов’язаних факторів соціально-економічного, техніко-організаційного та природно-кліматичного характеру, що суттєво впливають не тільки на здоров’я, працездатність людини та її ставлення до праці, на продуктивність праці та інші економічні результати виробництва, а й на рівень життя, всебічний розвиток людини.

В навчальному посібнику «Экономика труда и социально-трудовые отношения»*3 умови праці визначаються як сукупність взаємопов’язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних чинників конкретної праці, обумовлених розвитком продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого середовища і вплив на здоров’я і працездатність людини.

*3: {Экономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред. Г.Т.Меликьяна, Р.П.Колосовой. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1996.}

ГОСТ 19605-74 «Організація праці. Основні поняття, терміни і визначення» трактує умови праці як «сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі праці».

Праця, а відповідно умови й охорона праці є реаліями різних систем: з одного боку, «людина—машина (технологічний процес)», «людина—середовище», «людина—машина (технологічний процес)—середовище», а з іншого — «людина—колектив—суспільство», «людина—суспільство—природа».

Для перших трьох систем умови праці розглядаються стосовно робочого місця, дільниці, цеху, виробництва, а останніх двох — у межах підприємства, галузі, реґіону. В рамках цих систем створення нормальних умов праці полягає в забезпеченні сприятливої обстановки на робочих місцях за рахунок скорочення або усунення важких фізичних робіт у небезпечних та аварійних умовах, зниження в межах розумного інтенсивності праці, монотонності, нервової напруги, що створюють небезпеку для здоров’я працівників. Щодо вищого рівня, умови праці нині пов’язують з такою системою, як «людина—суспільство—природа», тобто соціоекосистемою (включає і штучно створене людиною середовище, в якому відбувається трудова діяльність). Ця система розвивається не за природними чи суспільними, а за притаманними лише їй соціоекологічними законами. Саме в нинішній економічній ситуації з’являється необхідність у комплексному розв’язанні проблем поліпшення умов та охорони праці й навколишнього середовища з метою подолання дедалі частіших протиріч між людиною, результатами її праці та середовищем існування. Взаємозв’язок згаданих вище систем вказує на те, що розв’язання проблем умов та охорони праці повинно мати комплексний та системний підхід, який би враховувався під час виконання першочергових завдань на виробництві. При цьому поряд із такими факторами формування умов праці, як нормативно-правові, соціально-економічні, технічні, організаційні, потрібно враховувати техногенні та природно-екологічні чинники. Це пов’язано з посиленням в останні роки у виробництві техногенної небезпеки і зростанням екологічної напруженості в середовищі життєдіяльності людини.

Слід зазначити, що умови праці на всіх рівнях виробництва потребують цілеспрямованого і системного управління, що зумовлює утворення відповідного механізму зворотного впливу, тобто впливу на розвиток організації праці, техніки та технології. Водночас, коли за основу розвитку матеріального виробництва обирається остання складова системи «умови праці—організація праці—техніка і технологія», то це призводить не лише до поглиблення існуючих протиріч в умовах праці, а й можливого виникнення нових. За даними Держнаглядохоронпраці України, кожний третій виробничий проект, кожна третя одиниця устаткування, кожне четверте підприємство, яке вводиться в експлуатацію, мають серйозні недоліки у сфері умов і охорони праці. Близько 760тис. машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів експлуатуються, не відповідаючи вимогам безпеки та гігієни праці, а понад 22тис. виробничих будівель і споруд є аварійними. Майже 22тис. неповнолітніх і жінок працюють в умовах, що не відповідають вимогам охорони й безпеки праці*4.

*4: {ТкачукС. Об основных направлениях деятельности по улучшению состояния безопасности, гигиены труда и производственной среды в Украине / Охрана труда. — 1995. — №11. — С.5—17.}

За останні 30 років на виробництві травмовано близько 4млн чол. У середньому постраждав кожен третій працівник виробничої сфери. Втрати робочого часу при цьому становили 95млн людино-днів. Іншими словами, близько 15тис. чол. щоденно не виходили на роботу. Нині на виробництві щоденно травмується 200осіб, із них 30 залишаються інвалідами, 22 одержують професійні захворювання, а 5гинуть*5.

*5: {Белоблоцкий.И. Жгучая проблема человечества // Охрана труда. — 1997. — №12. — С.5—8.}

Отже, стан людського фактора (здоров’я, ставлення до праці) залежить від якості виробництва, обладнання, технології, виробничих приміщень, умов праці. Проблеми «амортизації» людського фактора (передчасне й інтенсивне зношення) вимагають теоретичних розробок і практичних заходів щодо умов праці.

Особливу увагу слід звернути на забезпечення сприятливих умов праці, виділяючи умови праці як об’єкт управління.

Поліпшення умов праці вимагає організації цілеспрямованих дій, що забезпечують певні економічні й соціальні результати.

У процесі праці людина виступає активною складовою виробництва. Своєю особистою діяльністю вона регулює і контролює обмін речовин між собою і природою. Тобто діяльність людини має регулюючий характер щодо функціонування елементів виробництва. Якщо людина є суб’єктом управління, а засоби і предмети праці виступають як об’єкти управління, то й формування умов праці значною мірою залежить від людини і є об’єктом управління.

Управління умовами праці — це безперервний процес здійснення організаційно-технічних, соціально-економічних та інших заходів, спрямованих на збереження здоров’я працівників, зменшення впливу несприятливих і шкідливих факторів на організм людини.

Однією з головних вимог до управління умовами праці є підхід як до системи, що стосовно соціально-економічного управління означає прийняття рішень на основі комплексного вивчення взаємозв’язку всіх елементів об’єкта, що управляється. З урахуванням особливостей управління умовами праці цей підхід припускає багатоаспектність розв’язання проблем, складність, комплексність їх взаємозв’язків, ієрархічний характер управління, безліч критеріїв вибору рішень, обмеженість ресурсів і можливостей у розв’язанні всіх проблем, пов’язаних зі створенням сприятливих умов праці, варіантність використання ресурсів. Термін «система» охоплює широке коло понять. В управлінні під системою розуміють визначену сукупність чи комбінацію певної кількості взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів або частин, що утворюють комплексне єдине ціле. Як систему можна розглядати біологічні (всі живі організми), механічні (різні машини й технічні пристрої) й соціальні системи (окремі підприємства, трудові ресурси, умови праці тощо). Якщо розглядати об’єкт управління, а в нашому випадку це умови праці, можна встановити сукупність взаємодіючих підсистем і елементів, загальну модель яких показано на рис. 2.1. Усі наведені підсистеми тісно взаємопов’язані. Якщо впливати на одну з них, наприклад, на підсистему доцільної праці, то змінюється стан усіх підсистем, і навпаки. В процесі вивчення умов праці як об’єкта управління утворюється складна взаємодія, що охоплює сфери дослідження різних систем і наук.

Формування економічних зв’язків умов праці в матеріальному виробництві

Рис. 2.1. Формування економічних зв’язків умов праці в матеріальному виробництві

У практичній діяльності фахівці підприємств мають справу зі складним об’єктом управління, де спільна праця людей, знаряддя, предмети праці, економіка й організація праці поєднуються в часі й просторі, утворюючи певний виробничий процес, у результаті якого випускають певну продукцію і відбуваються зміни в умовах праці.

Вивчення особливостей управління в матеріальному виробництві дало змогу виявити систему взаємопов’язаних нормативно-правових, техніко-організаційних, соціально-економічних, природно-екологічних і техногенних чинників, що визначають умови праці. Вони залишаються постійними за будь-якого способу виробництва й форм власності, змінюються лише характер, форма та спрямованість їх впливу на формування умов праці. Тож, сутність умов праці виявляється лише при розкритті внутрішньої єдності й підпорядкуванні складових елементів, які беруть участь у процесі праці, в їх взаємодії й взаємозумовленості. Вона розкривається при послідовному переході від одиничного до загального, у вияві шляхом розгляду чинників і елементів, що формують умови індивідуальної, а потім суспільної праці.

Необхідно знати, який вплив на умови праці справляють загальні та специфічні економічні закони. Планомірне використання законів уможливлює визначення певного кола завдань, яке потрібно виконати в прогнозно-плановому періоді, виявити чинні стимули, що спонукають до створення сприятливих і безпечних умов праці, розв’язати протиріччя, досягти окреслення цілей*6.

*6: {Мищенко.І. Забезпечення сприятливих і безпечних умов як об’єкт управління. Україна: аспекти праці. — 1998. — №5.}

Закон відповідності виробничих відносин рівню та характеру розвитку продуктивних сил взаємопов’язаний з умовами праці таким чином: рівень розвитку продуктивних сил визначається ступенем розвитку техніко-організаційних чинників, що формують умови праці, а рівень виробничих відносин — соціально-економічними чинниками. Можливості планового управління умовами праці завжди обмежені, оскільки вони зумовлюються розвитком продуктивних сил. Вони є рушієм технічного прогресу. Протиріччя продуктивних сил і виробничих відносин і його розв’язання шляхом приведення обох елементів у відповідність — джерело та рушій суспільного прогресу, який надає специфічну спрямованість процесу вдосконалення управління умовами праці за допомогою використання соціально-економічних чинників.

Форма власності визначає характер управління умовами праці через розв’язання протиріч як усередині виробничих сил, так і продуктивних сил, і виробничих відносин. А відтак умови праці та формування ринкових відносин поліпшуються шляхом відновлення розвитку виробничих сил. Вияв дії закону економії часу і зростання продуктивності праці лише підсилює протиріччя в умовах праці. Дія закону відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил взаємопов’язана і взаємообумовлена з дією закону зростання продуктивності праці, тому що завдяки розвитку продуктивних сил суспільство скорочує необхідні затрати праці на виготовлення предметів особистого і суспільного використання.

Головними критеріями вдосконалення речових елементів продуктивних сил є технічні та економічні. При цьому технічні критерії, виявляючись в органічному поєднанні конструктивності й технологічності об’єкта, знаходять свою конкретно-історичну визначеність через економічні критерії.

Особливість управління умовами праці полягає в тому, що до неї входять як базові виробничі (другорядні, проміжні), так і надбудовані (третинні, що виходять на поверхню) відносини. В цьому розумінні управління умовами праці є соціально-економічною категорією.

Конкретні управлінські форми виконують подвійну функцію, що свідчить про наявність прямих і зворотних зв’язків системи економічних законів із механізмом управління умовами праці. З одного боку, завдяки наявності конкретних управлінських форм, закони прямо впливають на управління, як на сукупність перенесених виробничих відносин, що перебувають у проміжних і поверхневих прошарках економічної діяльності. З іншого боку, ці форми, як складові частини механізму управління, виконують роль зворотних зв’язків законів з управлінням, тобто саме через них людина своєю діяльністю впливає на зміну умов реалізації економічних законів у процесі управління умовами праці.

Отже, метою управління є сукупність діалектично взаємопов’язаних і взаємозумовлених інтересів працівників і суспільства, спрямованих на задоволення потреби в праці та її ефективному використанні, збереження або підтримку здоров’я тих, хто працює. Загальними завданнями управління умовами праці є такі: забезпечення повної реалізації конституційного права та обов’язків громадян працювати, права на безпечні й здорові умови праці (ст.43 Конституції України); підвищення ефективності на основі поліпшення стану безпеки, гігієни праці й виробничого середовища згідно з національною програмою. Вказані цілі взаємопов’язані й цілковито відповідають вимогам, що стосуються їх формування як об’єкта управління. Вони відображають інтереси громадян, а також суспільства загалом і зумовлені дією об’єктивних економічних законів, а їх змістова основа відповідає меті виробництва.

Особливу увагу слід звернути на класифікацію факторів, що впливають на формування умов праці.

* Классификация факторов, воздействующих на формирование условий труда. Методичес­кие рекомендации *****. — М., 1977.

Згідно з методикою науково-дослідного інституту праці (НДІ праці) виділяють три групи чинників, що впливають на формування умов праці (див. рис. 2.2)*.


Соціально-економічні фактори

 

Техніко-організаційні фактори

 

Природні фактори

нормативно-правові

економічні

соціально-психологічні

суспільно-політичні

 

предмети та продукти праці

засоби праці

технологічні процеси

організація виробництва, праці та управління

 

географічні

біологічні

геологічні


Умови праці

санітарно-гігієнічні

психофізіологічні

естетичні

соціально-психологічні

технічні


Вплив умов праці

на здоров’я та працездатність людини

на ставлення до праці та задоволеність працею

на ефективність праці та інші економічні показники

на рівень життя і розвиток людини

Рис. 2.2. Класифікація факторів формування умов праці, елементи умов праці та напрямки впливу умов праці на працівника*

* Керб Л. П. Производственная санитария и охрана труда. — К., 1985.

Перша група — соціально-економічні фактори, дія яких обумовлює характер умов праці.

Серед них виділяються підгрупи:

а) нормативно-правові;

б) соціально-психологічні;

в) економічні;

г) суспільно-політичні.

Друга група — техніко-організаційні фактори, що впливають на формування умов праці на робочих місцях, дільницях, цехах.

Серед них виділяються такі підгрупи:

а) предмети та продукти праці;

б) засоби праці;

в) технологічні процеси;

г) організаційні форми виробництва, праці та управління.

Третя група — природні фактори, дія яких не лише обумовлюється особливостями природного середовища, а й передбачає додаткові вимоги до устаткування, технології, організації виробництва та праці.

Серед них виділяються такі підгрупи:

а) географічні (кліматичні зони);

б) біологічні;

в) геологічні.

Слід знати, що включає кожна група і підгрупа чинників.

Розглядаючи умови праці, виділяють такі елементи умов праці, які безпосередньо визначать ці умови на робочих місцях:

1. Санітарно-гігієнічні, які характеризують виробниче середовище під впливом предметів та засобів праці, а також технологічних процесів (промисловий шум, вібрація, промисловий пил, випромінювання, токсичні речовини тощо).

2. Психофізіологічні, що обумовлені процесом праці (фізичне навантаження, нервово-психічна напруга, робоча поза та ін.).

3. Естетичні, які сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника (художньо-конструктивне рішення робочого місця, освітлення, функціональна музика тощо).

4. Соціально-психологічні, які характеризують взаємовідносини в трудовому колективі (соціальний клімат).

5. Технічні (рівень механізації праці).

Відповідно до прийнятої класифікації (гігієнічна класифікація праці №413786), умови і характер праці за ступенем шкідливості і небезпечності поділяють на оптимальні, допустимі, а також шкідливі та небезпечні.

Слід знати, які умови і характер праці вважаються оптимальними, шкідливими та небезпечними (див. термінологічний словник ключових понять (категорій)).

Регламентують умови праці санітарні норми.

Виділяють таку класифікацію санітарних норм:

за призначенням: проектування промислових підприємств, організація технологічних процесів, санітарного стану підприємств, техніки безпеки та виробничої санітарії, норми для окремих видів виробничих шкідливостей;

за обов’язковістю застосування: обов’язкові та рекомендовані;

в залежності від впливу умов праці на організм людини: оптимальні й допустимі;

в залежності від сфери застосування: загальні та галузеві;

в залежності від терміну дії: постійні та тимчасові.

Вивчаючи умови праці, слід ознайомитися з нормативними документами з умов праці.

Обладнання робочих місць та умови праці на цих місцях мають відповідати вимогам нормативних документів:

— розміри та обладнання виробничих приміщень повинні відповідати вимогам СН 245-71 (Санитарные нормы проектирования промышленных предприятий) і ОНТП-24-86 (Общесоюзные нормы технологического проектирования), а допоміжних — СниП2.09.04-82 (Строительные нормы и правила), наприклад:

для забезпечення нормальних умов праці санітарні норми встановлюють на одного працюючого: обсяг виробничого приміщення не менше 15м3, площу — не менше 4,5м2. На підприємствах передбачаються кабінети психофізіологічного розвантаження, приміщення для виконання фізичних вправ, санітарно-побутові приміщення;

— метеорологічні умови (температура, відносні вологість та рухомість повітря) в робочій зоні мають відповідати вимогам ГОСТ12.1.005-88;

— концентрація шкідливих речовин у повітрі робочої зони (газо-, паро- або пилоподібних) не повинна перевищувати гранично допустимі концентрації, встановлені ГОСТ12.1.005-88;

— параметри виробничого освітлення (коефіцієнт природної освітленості, освітленість, показники освітленості мають відповідати вимогам СНиП П-4-79;

— рівні шуму та вібрації не повинні перевищувати допустимих значень, встановлених ГОСТ12.1.003-83 і Санітарними нормами допустимих рівнів шуму на робочих місцях — для шуму та ГОСТ12.1.012-78 — для вібрації;

— рівні звукового тиску ультразвуку не повинні перевищувати допустимих значень по ГОСТ12.1.001-83, а інфразвуку — СН22-74-80;

— щільності потоку енергії інфрачервоних та ультрафіолетових випромінювань не мають перевищувати допустимих значень, встановлених ГОСТ12.1.005-88 і Санітарними нормами мікроклімату виробничих приміщень — для інфрачервоних випромінювань;

— рівні лазерних випромінювань не мають перевищувати гранично допустимі значення по СНиП2392-81.

Чинні санітарно-гігієнічні норми для робочих місць наведені у книжці «Справочник по охране труда на промышленных предприятиях» (К.Н.Ткачук, Д.Ф.Иванчук, Р.Н.Сабарко, А.Г.Степанов. — К.: Техніка, 1991. — 285с.).

Слід зазначити, що санітарні норми широко застосовуються при аналізі умов праці і запровадженні заходів з їх поліпшення. Аналізуючи умови праці, визначають індекс відповідності фактичних умов нормативним за формулою:

індекс відповідності фактичних умов праці нормативним,

де Уф — фактичне значення елемента умов праці;

Ун — нормативне значення елемента умов праці.

Особливе значення набуває оцінка умов праці й визначення ступеня шкідливості та небезпечності умов праці.

Студентам слід ознайомитися з методикою інтегральної бальної оцінки важкості праці.

Згідно з цією методикою розроблено таблицю з критеріями бальної оцінки санітарно-гігієнічних та психофізіологічних елементів умов праці. Кожному елементу присвоюється бал від 1 до 6 залежно від кількісного його значення, що відповідає кількості категорій важкості праці (Додаток1). Так, один бал отримають ті елементи, значення яких відповідають стандартам або нижчі від санітарних норм і гранично допустимих рівнів (концентрацій), два бали — які відповідають гранично допустимим рівням (концентраціям). Більш високі бали диференціюються в залежності від величини перевищення норми або кратності перевищення гранично допустимого рівня (концентрації). Наприклад, трьома балами оцінюється промисловий пил, рівень якого перевищує гранично допустимий і дорівнює 5 мг/м3, а шістьма балами — пил, рівень якого сягає понад 30 мг/м3.

Фактичні показники елементів виробничого середовища встановлюються шляхом безпосередніх вимірювань за допомогою відповідної апаратури.

Загальна інтегральна оцінка важкості праці визначається за формулою:

інтегральна оцінка важкості праці балів,

де Хопр — визначальний елемент, який отримав найвищу оцінку, найбільше балів;

EХі — середня арифметична сума всіх біологічно значимих елементів без врахування Хопр;

n — загальна кількість факторів.

Виходячи з інтегральної оцінки визначається категорія важкості.

Таблиця 2.1

Категорія важкості праці

І

ІІ

ІІІ

ІV

V

Інтегральна бальна оцінка

до 18

від 19 до 33

від 34 до 45

від 46 до 53

від 54 до 58

від 59 до 69

Доплати за умови праці

4—8%

12—16%

20%

24%

Оцінка умов праці на основі визначення важкості праці дозволяє віднести реальні умови праці, що мають місце на виробництві, до сприятливих чи несприятливих, а також може бути застосована на підприємстві як основа розробки системи пільг та компенсацій за несприятливі умови.

Слід також ознайомитися з типовою методикою оцінки умов праці, за якою фактичний стан умов праці визначається на робочих місцях, де виконуються роботи, передбачені галузевим переліком робіт з важкими та шкідливими умовами, особливо важкими й особливо шкідливими на основі гігієнічної класифікації факторів. Оцінка проводиться за даними атестації робочих місць і спеціальних інструментальних замірів, які відображаються в карті умов праці на робочих місцях (Додаток 2).

Ступінь шкідливості факторів виробничого середовища та важкості праці визначається в балах (від 1 до 3) за гігієнічною класифікацією праці (Додаток3).

Кількість балів по кожному фактору проставляється в карті умов праці. При цьому для оцінки впливу даного фактора на умови враховується час його дії протягом зміни.

Хфак = Хст * Т,

де Хст — ступінь шкідливості фактора, або важкості праці;

Т — відношення часу дії даного фактора до тривалості зміни.

Таблиця 2.2

 

Хфак, бал.

Розмір доплати до тарифної ставки

Шкідливі і важкі умови

до 2 х 2.1—4.0 4.1—6.0

4 8 12

Особливо шкідливі та особливо важкі умови

6.1—8.0 8.1—10.0 понад 10

16 20 24

У сучасних умовах неабиякого значення набуває атестація робочих місць. Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992р. за №442 визначено Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці (див. додаток 4) і Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці (див. додаток 5).

Слід ознайомитися з цими документами.

Атестація робочих місць за умовами праці — це комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних чинників, що впливають на здоров’я і працездатність працівників у процесі трудової діяльності.

Атестація робочих місць передбачає:

комплексну оцінку чинників виробничого середовища і характеру праці та відповідність їх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;

виявлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;

санітарно-гігієнічне дослідження чинників виробничого середовища, визначення ступеня важкості і напруженості трудового процесу на робочому місці;

установлення ступеня шкідливості і небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;

обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими) умовами праці;

визначення (підтвердження) права працівників на пільги;

аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Після проведення атестації за даними лабораторно-інструментальних досліджень комісія складає Карту умов праці на кожне робоче місце (див. додаток 2), яка включає оцінку чинників виробничого середовища і трудового процесу; гігієнічну оцінку умов праці; оцінку технічного та організаційного рівня.

Ця Карта містить оцінку таких факторів виробничого і трудового процесу:

— шкідливих хімічних речовин від 1 до 4 класу небезпеки включно;

— пилу;

— вібрації;

— шуму;

— інфразвуку;

— ультразвуку;

— неіонізуючого випромінювання різних діапазонів;

— мікроклімату в приміщенні (температури повітря, швидкості руху повітря, відносної вологості, інфрачервоного випромінювання);

— температури зовнішнього повітря влітку та взимку;

— атмосферного тиску;

— біологічних факторів (мікроорганізмів, білкових препаратів, природних компонентів організму від 1 до 4 класу небезпеки включно);

— важкості праці (динамічної роботи, статичного навантаження);

— робочої пози;

— напруженості праці (уваги, напруженості аналізаторних функцій, емоційної та інтелектуальної напруженості, одноманітності);

— змінності.

На підставі Карти умов праці та Показників факторів виробничого середовища, важкості і напруженості трудового процесу працівникові встановлюється та чи інша пільга за роботу в несприятливих умовах.

Так, право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 мають працівники, на робочих місцях яких на підставі проведення атестації цих місць виявлено шкідливі та небезпечні фактори ІІІ класу:

1) не менше двох факторів 3 ступеня або

2) одного чинника 3 ступеня і трьох чинників 1 чи 2 ступеня або

3) чотирьох факторів 2 ступеня або

4) наявності в повітрі робочої зони хімічних речовин гостроспрямованої дії 1 чи 2 класу небезпеки.

Право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 мають працівники, на робочих місцях яких на підставі проведення атестації робочих місць виявлено шкідливі та небезпечні фактори ІІІ класу:

1) одного фактора 3 ступеня або

2) трьох факторів 1 і 2 ступеня або

3) чотирьох чинників 1 ступеня.

За результатами атестації складаються переліки:

робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільги та компенсації, передбачені законодавством;

робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, на яких пропонується встановити пільги та компенсації за рахунок підприємства;

робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їх поліпшення.

Слід звернути увагу на те, що охорона здоров’я працівників, забезпечення безпечних умов праці, ліквідація професійних захворювань і виробничого травматизму є однією з основних турбот уряду України. Це виявляється в комплексі економічних, технічних, санітарно-гігієнічних і правових заходів, спрямованих на прискорення технічного прогресу, автоматизацію та механізацію виробничих процесів, заміну ручної праці машинами, подальше поліпшення умов праці.

Разом з тим, рівень розвитку техніки поки ще не може забезпечити створення в усіх випадках і всім працівникам належних умов праці, що виключають вплив шкідливих умов праці на людський організм. Тому для таких працівників законодавством передбачено різні пільги та компенсації.

Серед цих пільг — лікувально-профілактичне харчування (ЛПХ) для працівників, які зайняті на роботах з особливо шкідливими умовами праці, з метою зміцнення їхнього здоров’я і попередження професійних захворювань.

Витрати, пов’язані з безплатною видачею ЛПХ працівникам, мають здійснюватися за рахунок собівартості продукції, а в бюджетних організаціях — за рахунок асигнувань з бюджету.

Працівникам, зайнятим на певних роботах з шкідливими умовами праці, передбачено видачу молока. Основна мета видачі молока — підвищення опору організму людини несприятливим факторам виробничого середовища.

Працівникам, які зайняті на роботах із шкідливими умовами праці, надається додаткова відпустка до основної (див.додаток 6) і встановлюється скорочений робочий день згідно зі Списком виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в(на) яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день.

Доплати за несприятливі умови праці можуть здійснюватися і шляхом підвищення тарифних ставок та посадових окладів; надбавок до ставок і окладів; врахування дійсного стану умов праці при їх встановленні.

Розглянемо, як здійснюється оплата за несприятливі умови праці.

Традиційний підхід до побудови тарифної системи передбачає використання кількох рівнів тарифних ставок першого розряду, що було введено в тарифну систему 1986 року і в різних модифікаціях застосовується багатьма підприємствами. Зокрема, за умови праці передбачалися різні рівні тарифних ставок залежно від умов праці*7. У більшості ж галузей відхилення умов праці компенсується встановленням доплат.

*7: {Порядок урахування умов праці в тарифних ставках застосовується лише в окремих галузях, наприклад, у вугільній.}

З прийняттям Законів України «Про підприємства в Україні», «Про оплату праці» встановлені раніше обмеження з боку держави щодо застосування доплат і надбавок втратили чинність. Так, Законом України «Про підприємства в Україні» (стаття 19), що набув чинності з 1 квітня 1991 р., передбачено, що підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників.

Закон України «Про оплату праці» (стаття15) конкретизує цю норму та передбачає, зокрема, що умови запровадження й розміри надбавок, доплат, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (реґіональними) угодами.

Компенсаційні доплати за умови праці, що відхиляються від нормальних, включають доплати:

за роботу у важких, шкідливих та особливо важких і шкідливих умовах праці;

за інтенсивність праці;

за роботу в нічний час;

за перевезення небезпечних вантажів.

Конкретні розміри доплат за умови праці визначаються на основі атестації робочих місць і оцінки фактичних умов зайнятості робітників на цих місцях.

На підприємствах установлюють розміри доплат: від 4% до 24% тарифної ставки (посадового окладу).

Робота в нічний час оплачується в підвищеному розмірі, не нижче 20% від суми, встановленої в тарифній ставці (окладі) за кожну годину роботи в нічний час.

Власник за свої кошти (з прибутку) може додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) додаткові пільги та компенсації, які не передбачені чинним законодавством (відпустки більшої тривалості, надбавки за особливі умови праці, додаткові перерви, безплатні обіди).

Слід зазначити, що застосування на виробництві застарілих технологій та матеріалів, нестача технічних засобів захисту працюючих і відповідних коштів у підприємств для оптимізації умов праці спричиняють надання майже третині працівників промисловості, будівництва, транспорту, сільськогосподарського виробництва пільг та компенсацій за роботу в шкідливих і важких умовах праці. Щорічно витрати на ці потреби становлять в середньому понад 700 млн.грн.*8

*8: {Журнал «Охорона праці». — 2000. — № 5. — С. 6.}



 

Created/Updated: 25.05.2018

';