Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

8. Варшавський договір та його наслідки для Східньої Европи

На початку 1920 року були окуповані Польщею: Лемківщина, Посяння, Холмщина, Підляшшя (з 1918 року), Західня Волинь (з травня 1919 р.), вся Галичина (з липня 1919 року). У Польщі не було однодумного ставлення до питання Української Держави: соціялісти та деякі партії центру ставилися до Української Держави прихильно, побоюючись відродження російського імперіялізму, але більша частина польського суспільства, зокрема Націонал-Демократична Партія, ставилися до України вороже; вони вважали, що краще мати справу з Росією, ніж з незалежною Україною. В таких загальних умовах укладено договір між Дипломатичною Місією УНР в Польщі і польським урядом. Був це час, коли українська армія поверталася з Зимового походу, і їй загрожувало інтернування. З другого боку — Польща готувалася ло збройної боротьби з Москвою. Договір підписали: А. Лівицький, голова Дипломатичної Місії УНР в Польщі, міністер закордонних справ Директорії та міністер закордонних справ Польщі Я. Домбський.

Головні пункти Варшавського договору були такі: 1) Польський уряд визнавав право Української Народної Республіки на незалежне існування на території в межах ..., які будуть означені договорами УНР з сусідами; Польща визнавала Директорію та Головного Отамана С. Петлюру за найвищу владу УНР. 2) Кордони між УНР та Польщею встановлювалося вздовж р. Збруча, а далі — кордоном між Австро-Угорщиною та Росією; далі — східнім адміністративним кордоном Рівенського повіту на р. Прип'ять до її гирла. Докладний опис кордонів повинна зробити спеціяльна українсько-польська комісія. 3) Польща визнає за УНР територію до кордонів 1772 року. 4) Польський уряд зобов'язується не укладати жадних міжнародніх угод, шкідливих для УНР. Те саме зобов'язується УНР. 5) Національнокультурні права забезпечуються для обох національностей. 6) Аграрна реформа в Україні буде розв'язана конституантою. 7) Укладається військова конвенція. 8) Угода залишається таємною і не може бути опублікована без згоди обох сторін. 9) Угода вступає в силу негайно по її підписанні.

Такий, в стислому вигляді, зміст цього договору, який чомусь «таємно» уклали представники Польщі та Дипломатичної Місії УНР. Договір цей не був опублікований і залишався таємним. Тільки в 1926 році його текст розшукав в архіві сенатор С. Шелухин. Як таємний, цей договір не був ратифікований.

Таким чином, Польща визнавала за Україною право на незалежність, але за це діставала Східню Галичину, Західню Волинь, Холмщину, Підляшшя, Полісся. Згідно з військовою конвенцією 24 квітня 1920 року, Польща мала велику перевагу: воєнні дії мали відбуватися тільки під польським командуванням; економічне життя було підпорядковане Польщі; мала бути спільна валюта; залізниці — підпорядковані польському управлінню. Український уряд зобов'язувався постачати польському військові харчування, коней, волів тощо.

Варшавський договір викликав велике незадоволення, особливо в Галичині. Він перекреслював всю боротьбу Галичини за незалежність і передав її під владу Польщі.

Уряд Директорії та армія, що поверталася з Зимового походу, були тяжко вражені цим договором. Укладений він був не урядом, а Дипломатичною Місією, яку очолював А. Лівицький, і уряд був поставлений перед доконаним фактом. Петлюра знав про цей договір.

Варшавський договір був прийнятий різними шарами українського громадянства, як велике нещастя. У негативному ставленні до нього об'єдналися члени різних угруповань, партій. Соціялістичнпй уряд, з 1. Мазепою на чолі, в березні 1920 рику подався на димісію, але тільки в кінці травня 1920 року зформовано новий кабінет, на чолі якого став В. Прокопович (соціял-федераліст), до складу цього кабінету ввійшли: як заступник його — А. Лівицький (соціял-демократ); як міністер закордонних справ — А. Ніковський, міністер внутрішніх справ — О. Саліковськии, земельних — І. Мазепа, фінансів — X. Барановський, ісповідань — І. Огієнко, військових справ — В. Сальський, шляхів — С. Тимошенко, господарства — Є. Архипенко, освіти — І. Холодний, здоров'я — поляк С. Стемповський

Від різних груп надходили протести. Особливе незадоволення викликала постать Стемповського, поляка.

Наприкінці травня 1920 року в Празі відбулася конференція ес-ерів, в якій взяли участь: М. Грушевський, О. Жуковський, М. Шаповал та інші поважні представники еміграції. Вони оголосили Варшавський договір за неправний. Українські комуністи почали виявляти прагнення примиритися з большевиками. В. Винниченко виїхав на Україну, щоб переконати большевицький уряд створити совєтську самостійну Україну, але не мав успіху і повернувся за кордон. Голова Всеукраїнського Трудового Комітету С. Вітик звернувся до Москви з деклярацією, в якій заявляв, що Варшавський договір укладений незаконно, і пропонував розпочати мирові переговори з урядом УНР. Звичайно, відповіді він не одержав.

Варшавський договір викликав дуже негативне враження в Галичині, охопленої настроєм безнадійности. Галицькі громадські діячі вважали, що дальша війна з большевиками неможлива. Ціла Херсонська дивізія, що складалася переважно з галичан, у кінці серпня 1920 року покинули Галицький фронт і під командою генерала Кравса та полковника Вольфа перейшла до Чехії, де була інтернована спочатку в Ліберці, а потім у Йозефові.

На основі військової конвенції, зв'язаної з Варшавським договором, у травні 1920 року почався спільний похід на Україну об'єднаних військ Польщі та УНР. Використати частини УГА. які перейшли були на сторону поляків і були інтерновані, польський уряд не погодився. У поході брали участь дві дивізії УНР: одна під командою полковника Удовиченка йшла на Білорусь, друга під командою полковника Безручка йшла на Київ. Крім того в поході брала участь військова група, яка повернулася з Зимового походу. Українські війська були підпорядковані польському командуванню. За договором під час походу мало бути зформовано їде чотири українські дивізії, але поляки не дали на це дозволу.

Увесь шлях польської і української армій по Україні відзначався брутальністю поляків, реквізиціями та грабунками населення, 7-го травня 1920 року польсько-українська армія вступила до Києва: большевики здали його без бою.

Прибувши до Києва, поляки виарештували і вивезли чимало людей, серед них кількох старих православних священиків (протоєреїв — С, Трегубова, Н. Гроссу та інших); арештували їх під час Богослужби, у вівтарі. Це викликало обурення серед населення. Перебування польської і української армій в Києві було недовгим: большевики скупчили значні сили, а з Кавказу викликали армію Будьонного, яка зайшла в запілля українцям та полякам. Поляки поспішно залишили Київ, побоюючись бути відрізаними від Польщі. Перед відходом вони розстріляли деяких арештованих, підпалили і висадили в повітря багато будинків, серед них будинок колишнього губернатора, де знаходився архів. Зірвали мости на Дніпрі, в тому числі славетний Ланцюговий міст.

Польські частини відійшли за Збруч, а українські ще протягом місяця вели бої з большевицькими військами. З початку липня 1920 року почали ширитися чутки, що Англія пропонує своє посередництво для замирення Польщі з советською Росією. З початку серпня Польща розпочала мирові переговори з Москвою.

В таких умовах — невдач на фронті та перспективи замирення — в уряді УНР виникла ідея знайти спільників в антибольшевицьких організаціях еміграції з російською армією генерала Перемикіна, донськими козаками під проводом осавула Яковлева, Російським Політичним Комітетом під проводом Б. Савінкова, та генералом Врангелем в Криму.

Тим часом большевицька армія наступала на захід — на Замостя-Варшаву, але наприкінці серпня наступ большевиків на Замостя відбито, а після того розгромлено їх під Варшавою. Ця перемога, яку називали поляки «Чудом над Вислою», врятувала Варшаву і була в значній мірі наслідком участи українських сил. Ця перемога дала можливість почати польсько-українським силам наступ на південному фронті: частини військ перейшли Дністер, розбили большевицьку армію й заволоділи лівим берегом Збруча. Протягом наступного місяця ці частини просувалися все далі на схід. На північному крилі української армії разом з українцями виступали російські протибольшевицькі частини генерала Перемикіна та донські козаки під командою Яковлева. Разом в армії УНР було коло 23.000 вояків, а в російських та козацьких частинах — 5.000, разом 28.000.

Та коли в боротьбі з большевиками українська армія напружувала всі свої сили, Польща вела переговори з Москвою, 18-го жовтня 1920 року укладено перемир'я. Українська армія опинилася в дуже тяжкому становищі: її північний фронт був відкритий для советської армії.