Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

5. Взаємини Урядів УНР і ЗУНР

15-го липня 1919 року найвищий провід, уряд Галичини та УГД перейшли Збруч для спільних дій з армією УНР. Большевики відступили, щоб не опинитися між цими двома арміями.

Перехід УГА та диктатора Є. Петрушевича з урядом через Збруч не дав повного об'єднання сил. Об'єднати два уряди було неможливо цьому перешкоджали і ідеологічні і персональні причини. Провід ЗУНР був безпартійний, антисоціялістичний, провід УНР був соціялістичний; провід УНР вважав за можливе переговори й союз з совєтським урядом, щоб спільно подолати «Добровольчу армію» Денікіна, і взагалі з самого початку готовий був прийняти програму большевиків за умовою, що на Україні будуть встановлені ради українські, а не московські; провід ЗУНР ставив подвійну мету: боротьбу з Польщею та советською Росією, і готовий був на спілку з Денікіном.

До цього треба додати персональні моменти: Петлюра і ввесь провід УНР вважали обрання Петрушевича на диктатора недемократичним, незаконним; Петрушевич і ввесь провід ЗУНР вважали становище Петлюри на чолі армії за шкідливе для справи, і кожна опозиція проти Петлюри знаходила моральну підтримку серед галицького проводу. Справа закінчилася на визнанні двох проводів і двох армій. але при тому утворено об'єднуючий орган — Штаб Головного Отамана, на чолі якого поставлено колишнього професора Військової Академії генерала М. Юнакова; секретарем його був генерал В. Курдіанович.

На домагання Петрушевича наддніпрянський уряд погодився на деякі зміни: на демократичну політику без ухилів убік радянства. на зміну уряду Мартоса, признання диктатури Петрушевича.

Загальне число вояків обох армій досягало 80.000, з того числа 45.000 мала УГА. У додаток до регулярної армії сподівалися на допомогу повстанців, вважаючи, що вони дадуть бл. 15.000 вояків. Взагалі умови Галицької Армії були ліпші, ніж Наддніпрянської: УГА була краще забезпечена харчами — мала запасів їх на 8 місяців, мала кращий одяг, дефіцитні продукти — цукор, сіль, які могла обмінювати на інші продукти. Спільною трагедією обох армій була недостача набоїв: заводи були поза межами обох армій — одні в Австрії, інші — на Лівобережній Україні. Купувати зброю і амуніцію за кордоном було неможливо, бо ніхто з сусідів не погоджувався продавати будьщо Україні. У той же час Антанта щедро постачала все потрібне арміям Денікіна, Колчака, Юденіча.

Взагалі матеріяльне становище Директорії значно погіршало. Вичерпано ті запаси грошей, які дістала вона від гетьманського урядуі які надто широко розкидала в перших місяцях. Особливо багато грошей витрачалося на закордонні дипломатичні місії, члени яких, нібито для «підтримки престижу» Директорії, мешкали в дорогих готелях, відвідували першоклясні ресторани. Наслідки цього були негативні з усіх поглядів, викликали, замість пошани, сумніви в солідарності цих місій. З другого боку це марнотравство погіршувало і так тяжкий стан Директорії.

У зв'язку з армією, яку могли ЗУНР та УНР виставити проти большевиків, стоїть до цього часу не цілком з'ясоване питання з українськими воєнно-полоненими першої світової війни, які опинилися в Італії. Там були переважно галичани, але були й наддніпрянці. Число тих полонених подається неоднаково: автор, що заховав своє ім'я під літерами «К.Т.», вважав, що їх було до 200.000 Є. Онацький дає меншу цифру — 70-100 тисяч, з того числа коло 500 старшин з Галичини, Буковини, Закарпатської України; наддніпрянців — близько 30.000. Усі вони перебували в дуже тяжких матеріяльних, гігієнічних та моральних умовах і з початку 1919 року почали звертатися по допомогу до різних газет, до українського Пресового Інформаційного Бюра в Парижі, до уряду УНР. 15-го лютого 1919 року Петлюра вирядив до Риму О. Севрюка з наказом «добитися визволення полонених». Він дістав на видатки 2.000.000 італійських лір, але нічого не зробив для полонених. Жив з дружиною розкішне, мав дороге помешкання в Римі, абонемент в опері, але навіть не відвідав полонених і не почав клопотів у міністерствах. Ревізія Д. Дорошенка дала великий компромітуючий матеріал, який надіслано Петлюрі, але доля того матеріялу невідома. Не міг нічого зробити й інший ревізор — д-р А. Окопенко. За той час багато полонених повмирало від тифу, малярії та інших хворіб. Частину полонених взяли до інших армій — польської, румунської, денікінської.

Можна уявити, яку величезну допомогу дали б ці полонені арміям УНР та ЗУНР, якщо б їх звільнили — нехай не 100.000, а половину — 50 000! Не змінила їх становища заміна Севрюка в липні 1919 року іншим соціялістом — В. Голубовичем.