Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

3. Україна під Російсько-Совєтською окупацією

У 1918 році, коли Національний Союз закликав большевиків на допомогу для повалення гетьманату, маси селянства чекали від них землі безплатно і в необмеженому розмірі. Під впливом советської пропаганди вірили, що прийде «влада робітників та селян».

14-го лютого 1919 року X. Раковський переніс з Харкова до Києва совстський уряд «Незалежної Української Советської Соціялістичної Республіки». Але відразу виявилося, що, крім назви, новий уряд не має нічого українського. Державна мова була російська, адміністрація — російська. На селах почалася реквізиція запасів збіжжя, худоби. Все це вивозили до Росії.

Большевицький комісар (в майбутньому «наркоминдел» — міністер закордонних справ — а ще пізніше — заступник президента Української Академії Наук) О. Шліхтср писав, що з України вдалося забрати 8,5 мільйона пудів хліба замість 50 мільйонів, і що «кожний пуд заготовленого хліба забарвлений краплями крови».

Крім грабіжницької політики не припинявся національним терор. Для боротьби з «контрреволюцією» в Україні засновано з початку 1919 року Всеукраїнську Надзвичайну Комісію (ЗУЧК), під керівництвом Лациса. У ЧК було багато латишів та китайців. Крім центральної ЧК, були губерніяльні, повітові, залізничі і т д. При військах створено «окремі відділи». Так уся Україна опинилась під терором політичної поліції, яка робила труси, арештовувала, розстрілювала без суду та слідства. Розстрілювали на доноси, за підозрою у «контрреволюції», за приналежність до «буржуїв», офіцерів, інтелігенції. У Полтаві, наприклад, чекіст Шуров пишався тим, що «кінчає четверту тисячу хохлів».

Вся Україна була охоплена протибольшевицькими повстаннями. Починаючи з Лівобережжя та Чернігівщини, вони захопили Київщину, Поділля, Катеринославщину, Херсонщину. В кінці квітня 1919 року в одній лише Київщині проти повстанців виставлено 14.000 багнетів, в Чернігівській губернії — 2.500, у Подільській — понад 3.000, Волинській — до 600, разом 21.000 — при 20 гарматах, 140 кулеметах та 3-ох панцерних потягах. За офіційними даними совстського уряду, в червні-липні 1919 року було 328 повстань. Під час т. зв. «червоного терору» розстріляно видатних українських вчених — В. Науменка. П. Армашевського та інших.

Крім селянських, засновуються повстанські партійні організації. Таким був партійний осередок соціял-демократів та соціялістів-революціонерів. Головний штаб його очолював Ю. Мазуренко. Він вислав ультиматум Раковському: протягом 24 годин передати владу повстанським комітетам. Звичайно, жадних наслідків цей ультиматум не мав.

Утворився Всеукраїнський Революційний Комітет, що стояв на радянській плятформі, але вів боротьбу проти російських большевиків. Він закликав народ на боротьбу з московськими окупантами за Незалежну Українську Радянську Республіку. На чолі Комітету стояли А. Річицький, М. Авдіснко, А. Драгомирецький — українські соціял-демократл. Головною зброііною силою його був загін отамана Зеленого, що діяв в околицях Києва. На ці сили сподівався спертися уряд Б. Матроса.

У цьому була колосальна, фатальна помилка. Директорія, яка мала військо, фахівців, не прийшла на допомогу селянству і не очолила цей могутній, спонтанний рух. Вона знайшла контакт з партійними соціялістичними осередками, які стояли на радянській плятформі, яку ненавиділо село. Час був загублений.

Не зважаючи на те, що большевпки придушували повстання з неймовірною жорстокістю, вони захоплювали щораз нові терени, не зустрічаючи поважного спротиву. В середині 1919 року повстанці володіли майже цілою Україною, за вийнятком Волині та Поділля.

Це був час, коли комуністичні ідеї захоплювали Західню Европу: Польща, Австрія, Чехо-Словаччина, Італія, Югославія, Болгарія, Угорщина переживали революцію. Советський уряд пробував був прийти «на допомогу» революції в Угорщині і провести туди свої війська. Частина мала пройти через Румунію, а частина через Галичину — про що советський уряд розпочав переговори з галицьким. Урядом, але Галичина відповіла рішучою відмовою. Справа набула іншого характеру, коли несподівано отаман Григор'їв «змінив фронт» — виступив проти большевиків і зайняв Кременчук, Катеринослав, Єлисаветград. Проти нього вислано полк ЧК та значні сили. Григор'їв зробив велику справу: відтягнув советські війська і затримав їх похід на Західню Европу.