Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

2. Напередодні Революції 1917 року

Війна затягувалася. Фронти стояли майже без змін. У травні 1916 року, знову на вимогу союзників, російські війська південно-західнього фронту, під проводом генерала А. Брусілова, завдали австрійцям тяжких поразок і зайняли широку смугу Галичини та Волині. «Брусіловський» наступ значно допоміг Франції, яку німці тіснили під Верденом, але цей наступ для російського фронту дав небагато.

Два роки війни коштували Російській імперії дуже дорого: забитих було 1.500.000, поранених коло 4.000,000, полонених понад 2.000.000. Отже тоді, як на початку війни на фронтах стояло 6.000.000 людей, за два роки втрачено 7.500.000. Були частини, в яких не зосталося жадного кадрового старшини (відсоток втрат старшин був далеко більший, ніж відсоток втрат солдатів). Покликано було 15.000.000 «запасних» та рекрутів, які не проходили належної муштри.

З другого боку — досягнення у військовому постачанні за цей час були колосальні: рушниць у 1916 році виробляли вдвоє більше, ніж у році 1914, кулеметів — у 6 разів більше, гарматних набоїв — у 9 разів, а деяких калібрів —у 16 разів, гармат — у 4 рази. Крім того в 1915 році Росія почала одержувати від союзників величезну кількість зброї і амуніції: за 1916-ий рік вона одержала 9.500 кулеметів, 8.000.000 набоїв, 446 важких гармат. Але армія втратила дух. Це вже були власне не солдати, а «запасні» — резерва, старі дядьки, і зовсім молоді хлопці, якими командували «прапорщики запасу», не кадрові старшини, а цивільні люди, що пройшли кількамісячний вишкіл.

У Росії довгий час не відчувалося «товарового голоду», але ціни постійно зертали, піднісшись пересічно у два рази, а головне — змінилося співвідношення цін: в Україні, наприклад, до війни можна було за півтора пуда пшениці купити пуд заліза; у 1916 році пуд заліза коштував 6 пудів пшениці; за пуд пшениці можна було купити 10 аршин перкалю («ситцу»), а року 1916 — тільки два і т. д. Поволі економіка почала захитуватись. Залізниці не справлялися з перевозами, у промислових центрах не вистачало продуктів, обнизилась продуктивність праці, бо кваліфікованих робітників заміняли жінки; підлітки, воєннополонені. Почалися перебої у праці цукроварень, млинів.

У сільському господарстві не вистачало чоловіків, коней, реманенту. Посівна площа у 1916 році зменшилася в Україні на 1.900.000 десятин, гуртовий збір збіжжя у порівнянні з р. 1913 обнизився на 200.000.000 пудів. Найбільше потерпіли малоземельні селяни: на 1917-ий рік в Україні з 3.980.000 селянських господарств 640.000 не мали засівів, 1.400.000 не мали коней, а 1.142.000 не мали корів.

1916-ий рік позначився рядом страйків та заворушень, що відбувалися під гаслом «Геть з війною». Особливо багато було їх у Донбасі — в Горлівці, Бахмугі, в Катеринославі, Харкові, Миколаєві — там, де були великі заводи. Керували тими заворушеннями підпільні соціялістичні організації. Цей настрій перекидався на фронт, внаслідок чого цілі полки відмовлялися йти в бій. Становище погіршували маси «запасних», які місяцями сиділи у касарнях, чекаючи, коли їх вишлють на фронт. Вони сиділи без діла, бо не вистачало рушниць для муштри, «Запасні» були легкою здобичею для революційних агітаторів, 3 приводу вибуху заворушень командувач Київської Військової Округи писав у Ставку верховного головнокомандувача: «не зважаючи на репресивні заходи, повстання, як зараза спалахують то в одному, то в іншому пункті і набрали останнім часом великого поширення».

Кривава війна, без перспектив, із фронтами, які стояли непорушно, втомила всіх. Непопулярний вищий провід викликав незадоволення у Державній Думі, серед війська, у запіллі. Постійна зміна міністрів підривала до них довір'я. Вирішування справ держави, народу здебільшого залежало від особистих симпатій чи антипатій монарха, цариці, диктувалось побоюваннями, що той або інший міністер має зв'язки з Державною Думою, земством. Прийняття царем ролі верховного головнокомандувача, замість популярного великого князя Миколая Миколайовича, справило у масі населення неґативне враження, воно робило царя відповідальним за помилки та невдачі і позбавляло його авреолі. Перебування царевича — хлопчика Олексія у Ставці надавало їй приватного характеру. У широких колах, починаючи з членів царської родини й закінчуючи звичайним селянином, зростала ворожість до цариці Олександри, яка фактично управляла державою, і це підривало будь-яке довір'я до влади.

Ворожі настрої зростали внаслідок того колосального значення, яке здобула людина з темним минулим, Распутін. Він користався успіхом у вищих сферах Петербургу, йому безмежно довіряла цариця Олександра, він впливав на міністрів, з ним мусіли рахуватися чужоземні дипломати. Дістаючи величезні кошти, куртажі, він мав «контору», що управляла його фінансами. Про ролю Распутіна ставилося питання у Державній Думі, але протекція цариці охороняла його. Ширилися легенди про його німецьку орієнтацію, про його всевладу — і це все компромітувало монархію.

На початку 1916 року міністер внутрішніх справ А. Хвостов шукав серед службовців міністерства особу, яка наважилася б забити Распутіна, бо не можна було легальними засобами позбутися його. За цю спробу Хвостов заплатив міністерським постом. У середині грудня того ж року Распутіна забили — великий князь Дмитро Павлович, брат у других царя, князь Ф. Юсупов, чоловік царевої племінниці та Пуришкевич, правий депутат Державної Думи. Склад змовників свідчить, яке велике значення надавали особі Распутіна в найближчому оточені царя.

Але смерть Распутіна не дала нічого позитивного, навпаки, стало гірше, бо виявилося, що причина лиха була не в Распутінові. У членів царської родини, Державної Думи, вищого військового командування фронтом зростало переконання, що залишатися з таким царем не можна: потрібний переворот. Були різні варіянти: зречення царя на користь сина, або брата Михайла, або великого князя Миколая Миколайовича. Прогресивний Бльок Державної Думи, докладно обмірковувавши це питання, хотів зорганізувати палацовий переворот і добитися відповідального міністерства, щоб запобігти революції, бо було ясно: революція під час війни несе для держави величезну загрозу,