Главная История Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

б) Середня освіта в кінці XVIII ст.

Середня освіта на Україні була зосереджена в «главных народних училищах», програма яких відповідала нижчим клясам пізніших гімназій. Такі «училища» були в Києві, Новгород-Сіверському, Харкові, Катеринославі. Більше значення мали приватні пансіони, здебільша в губернських містах. З фахових шкіл були — медико-хірургічна в Єлисаветграді, сільсько-господарська в Миколаєві, музична в Катеринославі та духовні семінарії.

1804 року в губернських та деяких повітових містах засновано гімназії з 4-річним курсом навчання, а в повітових —дворічні «повітові школи».

Середня освіта на Правобережжі мала особливий характер. Ні Катерина II, ні її наступники не входили в національне питання, і для них ближчими були інтереси польського панства, ніж інтереси українських селян. Ні куратор Віденської шкільної округи, князь Адам Чарторийський, ні його помічник, Тадеуш Чацький, не цікавилися освітою селян та нижчими школами, і ввесь край вкрився мережею добре устаткованих польських середніх шкіл. Польська культура розвивалась успішніше під владою Росії, ніж під польською. Школи вели в патріотичному польському дусі. Такий характер мала й заснована 1812 року в Києві перша гімназія, де викладовою мовою була польська.

Року 1828 створено в Росії для гімназій новий статут, за яким курс навчання збільшувалось з 4-х років до 7-ми і поширювалось вивчення латинської і грецької мов.

Після польського повстання 1831 року на Правобережжі школи при манастирях закрито і ставлення російського уряду до шкіл змінилось: замість ширення польського патріотизму — школа мусіла виховувати дітей в російському патріотичному дусі. 1836 року в Києві відкрито 2-гу гімназію, яка набула характеру губернської її директор завідував усіма школами губернії — повітовими та парафіяльними. Вищий нагляд за гімназіями з 1835 року доручено кураторам шкільних округ. З 1849 року, в зв'язку з революційними рухами, російський уряд почав обмежувати вступ до гімназій, бажаючи середню освіту зробити привілеєм вищих кляс суспільства. З гімна-зіяльної програми усунено філософію, натомість більшу увагу приділено вивченню клясичних мов. З 1871 року в усіх «клясичних гімназіях» викладали латинську та грецьку мови. Крім гімназій творено прогімназії з 4-ма та 6-ма клясами. Одночасно творено реальні школи, де замість клясичних мов викладали природничі науки і математику. По закінченні реальних шкіл молодь вступала до технічних високих шкіл.

Кількість державних гімназій зростала, але не могла задовольнити всіх, хто бажав до них вступити. Поруч з цими гімназіями засновували гімназії й приватні особи. Вони були під контролем кураторів округ і програмою не відрізнялися від державних. Чимало гімназій та прогімназій утримували земства. Існували середні школи з ширшою програмою — колегії або ліцеї: Рішельєвський ліцей в Одесі, Безбородьківський — у Ніжені, колегія Павла Ґалаґана — в Києві. Вони мали характер упривілейованих навчальних закладів.

В Україні існувало багато спеціяльних середніх шкіл. Для дітей духовенства були духовні семінарії, до яких підготовляли 4-клясові «духовні училища». Семінарії мали 6-річний курс навчання. Для синів військових старшин були т. зв. кадетські корпуси — закриті школи з 7-річним курсом навчання. У 1865 році кадетські корпуси перейменовано на «воєнні гімназії», але в 1870-их роках повернуто стару назву. До спеціяльних середніх шкіл належали фельдшерські, комерційні, сільсько-господарські, музичні школи.

Жіночі середні школи на початку XIX ст. обмежувались «інститутами благородних дівиць», побудованими за зразком петербурзьких, і приватними пансіонами. 1850 року відкрито в Києві першу на Україні жіночу гімназію «відомства цариці Марії», а року 1869 і міністерську. Програма жіночих гімназій була значно вужча, ніж хлоп'ячих, і не давала права вступу до високих шкіл. 1860 року відкрито жіночі гімназії в Полтаві й Харкові. Державні жіночі гімназії були по всіх губернських містах, але крім того відкривалось багато приватних жіночих гімназій з правами і без них.

Для дівчат духовенства існували епархіяльні школи з програмою гімназій; це були закриті школи типу інститутів.

Почасти дорівнювалися до гімназій учительські семінарії та учительські інститути.

Більшість середніх шкіл була у відомстві міністерства народньої освіти; військові — у відомстві військового міністератва, комерційні

— міністерства торгівлі та промисловости; інститути, деякі гімназії, як згадано, у відомості цариці Марії; семінарії та епархіяльні школи

— в відомстві Святішого Синоду

У Галичині існували 5-ти й 6-клясні середні школи з латинською мовою навчання. З прилученням Галичини до Австрії зорганізовано 5 середніх шкіл-гімназій, спочатку з 5-ма, а з 1818 року — з 6-ма клясами. 1849 року гімназії зреорганізовано на 8-клясові і створено реальні школи. Року 1867, всупереч бажанням українців, викладовою мовою в гімназіях стала польська. Викладати українською мовою було дозволено тільки в 4-ох нижчих клясах Академічної гімназії у Львові. Тільки 1874 року дозволено викладати українською мовою в усіх клясах. Боротьба за українську гімназію закінчилася наприкінці XIX ст. компромісом: при польських гімназіях дозволялося мати паралельні українські кляси. 1887 року засновано першу українську гімназію в Перемишлі, 1893 року — в Коломиї, 1898 — в Тернополі. 1899 року на всю Галичину було 29 польських гімназій і тільки 6 українських.

На Буковині перші середні школи засновано наприкінці XVIII ст. це були т. зв. «нормальні» школи в Чернівцях та Сучаві. 1808 року в Чернівцях засновано гімназію чи ліцей. Року 1824 засновано Богословський Інститут, а при ньому клерикальний семінар; клерикальні школи у 1828 році перетворено на семінарію. Викладовою мовою була українська і румунська. Семінарія мала підготовляти вчителів. Року 1871 засновано учительську семінарію, до якої року 1872 приєднано відділ для дівчат.

Тільки 1896 року відкрито другу, німецько-українську, гімназію в Чернівцях.

Року 1863 єпископ Є. Гакман заснував у Чернівцях реальну школу. У всіх цих середніх школах викладали українську мову, як предмет навчання.

На Закарпатті до світової війни було три гімназії: в Ужгороді — з 1646 року, в Мукачеві — з 1872 та в Берегові.